ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2021Справа № 910/1384/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 214 866,52 грн.
Суддя Борисенко І.І.
Представники сторін: без виклику.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача 214 866,52 грн., з яких: 197 817,36 грн. основного боргу, 7 381,57 грн. 3% річних, 9 667,59 грн. інфляційних втрат на підставі договору поставки № 20/05/93 від 15.07.2019 (53-143-01-19-01384 від 22.07.2019).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем вищевказаного договору поставки останньому було поставлено товар, який не був оплачений на суму 197 817,36 грн. Окрім того, позивачем нараховано 7 381,57 грн. 3% річних, 9 667,59 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляду справи.
10.03.2021 відповідач подав відзив на позов, в якому стверджує, що встановлений договором строк на оплату товару повинен відраховуватись з дати завершення вхідного контролю товару, а не з дати поставки товару, у зв'язку з чим позивачем невірно розраховано розмір 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, відповідач вказує, що у зв'язку з запровадженням по всій території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, погіршився стан розрахунків контрагентів із відповідачем за спожиту електроенергію, а тому відсутня його вина у несвоєчасному здійсненні оплати за отриману продукцію, виконані роботи та надані послуги. Також у своєму відзиві відповідач, посилаючись на викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 правову позицію, просить суд зменшити суму 3% річних до 4 000,00 грн. та інфляційних втрат до 5 000,00 грн.
15.03.2021 позивач подав суду відповідь на відзив з якому вказує, що норма ст. 692 Цивільного кодексу України пов'язує строк оплати товару з датою прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Також позивач зазначає, що невиконання контрагентами своїх зобов'язань з відповідачем та стан світової економіки, не можуть бути підставою для звільнення від компенсації витрат, які понесло Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" через неналежне виконання зобов'язань Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
06.04.2021 відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує, що норма ст. 692 Цивільного кодексу України застосовується, якщо сторонами не передбачений інший строк оплати товару, в той час як сторонами у Договорі було передбачено інший строк оплати товару - протягом 90 днів після завершення вхідного контролю продукції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
15.07.2019 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено договір поставки № 20/05/93 (53-143-01-19-01384 від 22.07.2019) (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити в передбачені даним договором строки покупцю визначену у цьому пункті продукцію: Круг 60 БрА9ЖЗЛ в кількості 0,760 тонни загальною вартістю 199 921,80 грн., а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вказану продукцію.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, протягом 90 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).
Поставка продукції за цим договором здійснюється до 31.07.2019 партіями відповідно до заявок покупця, в яких зазначається кількість продукції, що постачається, та строки її поставки (п. 5.1 Договору).
Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки (п. 10.1 Договору).
На виконання своїх зобов'язань за Договором позивачем було поставлено відповідачу продукцію загальною вартістю 197 817,36 грн., що підтверджується видатковою накладною № 513 від 29.07.2019 грн.
Листом № 16/01-14 від 16.01.2020 позивач просив відповідача сплатити заборгованість. Вказаний лист був одержаний відповідачем 20.01.2020, що підтверджується відстеженням надсилання поштового відправлення з офіційного сайту Укрпошти від 20.05.2020.
Листом № 3324/14 від 11.06.2020 відповідач повідомив позивача, що має тимчасові складнощі із фінансуванням, що сталося через відсутність оплати з боку Державного підприємства "Гарантований Покупець" та просив позивача погоди строк оплати товару до 31.12.2020.
Листом № 11/06-1 від 11.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" відмовило Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у погоджені строку оплати за продукцію до 31.12.2020.
За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи видаткової накладної № 513 від 29.07.2019 позивачем поставлено відповідачу товар загальною вартістю 197 817,36 грн.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами та сторонами підтверджується факт поставки та відповідно прийняття відповідачем товару загальною вартістю 197 817,36 грн.
Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 4.1 Договору визначено, що оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, протягом 90 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).
Суть спору фактично зводиться до того, що позивач обраховує перебіг передбаченого п. 4.1 Договору строку на оплату товару з дати поставки товару (дати видаткової накладної), в той час як відповідач вважає, що перебіг такого строку повинен обраховуватись із дати завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (дати завершення вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).
За приписами ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Частиною 1 статті 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи із принципу свободи договору згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України, сторони спору у пункті 4.1 Договору пов'язали початок перебігу строку на оплату вартості поставленого позивачем товару із відповідною подією - завершенням приймання продукції за якістю (проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою) і цей день не враховується при обчисленні періоду прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості поставленої позивачем продукції.
Тотожної правової позиції дотримується Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.
Як вбачається із наданого відповідачем ярлика на придатну продукцію № 86-19 від 12.08.2019, процедура вхідного контролю поставленої позивачем за вищевказаною видатковою накладною продукції була завершена відповідачем 20.08.2019, а відтак саме з цієї дати починається перебіг встановленого п. 4.1 Договору строку на оплату товару.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Тому, з урахуванням положень статті 253 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку, поставлений позивачем товар повинен був бути оплачений відповідачем до 18.11.2019 включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Керуючись наведеними приписами господарського процесуального закону, суд приходить до висновку, що відповідачем не було оплачено спірний товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 197 817,36 грн.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, наявність та розмір заборгованості відповідача перед позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню.
Позивачем, також заявлена вимога про стягнення з відповідача 7 381,57 грн. 3% річних, 9 667,59 грн. інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або Законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Відповідач вказує, що в порушенні грошового зобов'язання перед позивачем відсутня його вина, оскільки відповідач не може оплатити поставлений товар з підстав не здійснення розрахунків з ним його контрагентами.
Однак, суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є обставинами, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Крім того, запровадження по всій території України карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, впливає як на діяльність відповідача, так і інших суб'єктів господарювання у сфері торгівлі, в тому числі на діяльність позивача.
Відтак, наведені відповідачем обставини не звільняють його від відповідальності за порушення зобов'язань.
Із розрахунку 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що позивачем нараховується відповідачу 3% річних та інфляційні втрати починаючи з 29.10.2019, однак судом встановлено, що відповідач порушив свої грошові зобов'язання з оплати поставленого за видатковою накладною товару з 18.11.2019.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначеної судом дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань, та визначених позивачем дат, до яких підлягає нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 7 056,39 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9 460,31 грн.
В іншій частині заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати у розмірі розраховані невірно у зв'язку з неправильним визначенням моменту прострочення відповідача виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим в цій частині задоволенню не підлягають.
В свою чергу, у відзиві відповідач посилаючись своє на скрутне фінансове становище та запровадження карантину в Україні, просило суд зменшити заявлені до стягнення 3% річних до 4 000,00 грн. та інфляційні втрати до 5 000,00 грн.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
З аналізу положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Тому, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 74, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" (02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, буд. 2, офіс 416, ідентифікаційний код 37017486) 197 817 (сто дев'яносто сім тисяч вісімсот сімнадцять) грн. 36 коп. основного боргу, 7 056 (сім тисяч п'ятдесят шість) грн. 39 коп. 3% річних, 9 460 (дев'ять тисяч чотириста шістдесят) грн. 31 коп. інфляційних втрат, 3 215 (три тисячі двісті п'ятнадцять) грн. 01 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У позові в іншій частині відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І. Борисенко