ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2021Справа № 910/6887/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Комунального підприємства "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради, Донецька область, м.Авдіївка
до відповідача: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м. Київ
про стягнення 9106,57 грн, -
Комунальне підприємство "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення заборгованості на загальну суму 9106,57 грн, з яких: заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №140 від 26.12.2010 в розмірі 4354,13 грн; заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення №15 від 15.10.2017 в розмірі 3134,33 грн; заборгованість за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №204 від 01.08.2011 в розмірі 1618,11 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договорами №140 від 26.12.2010, №15 від 15.10.2017 та №204 від 01.08.2011 в частині своєчасної оплати спожитих комунальних послуг.
Ухвалою від 05.05.2021 відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження без виклику представників сторін.
Відповідач у відзиві заявив про застосування строків позовної давності.
Позивач у відповіді на відзив просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право позивача шляхом стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
26.12.2010 між Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради (виконавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (замовник) було укладено договір №140 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, за умовами п.1.1 якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
За умовами п.7 договору №140 від 26.12.2010 розрахунковим періодом є місяць. Платежі вносяться не пізніше кожного 20 числа поточного місяця.
У п.10 договору №140 від 26.12.2010 вказано, що плата за надані послуги вноситься на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , ПАО "ПРОФІН БАНК" код ОКПО 32270664, код ОКПО 334594.
Цей договір набирає чинності з моменту укладання і діє до його розірвання. За згодою сторін або по рішенню суду. Сторони встановили, що умови договору застосовуються до взаємовідносин, які виникли раніше, а саме з 01.12.2010 згідно ч.2 ст.631 та ст.11 Цивільного кодексу України (п.28 договору №140 від 26.12.2010).
15.10.2017 між Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради (виконавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (замовник) було укладено договір №15 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, за умовами п.1.1 якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
За умовами п.9 договору №15 від 15.10.2017 розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим (для юридичних осіб, фізичних осіб та інших споживачів) - відповідно до виставлених рахунків.
Послуги оплачуються в безготівковій формі через установи, уповноважені приймати відповідну плату (п.10 договору №15 від 15.10.2017).
Цей договір укладається на період 15.10.2017 - 15.10.2018 і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду (п.31 договору №15 від 15.10.2017).
01.08.2011 між Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради (виконавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (замовник) було укладено договір №204 про надання послуг з вивезення побутових відходів, за умовами п.1 якого виконавець зобов'язується згідно з графіком надавати послуги з вивезення побутових відходів, а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором на підставі рішення Авдіївської міської ради від 04.03.2010 №5/56-1212 та відповідно до схеми санітарного очищення.
За умовами п.п.12, 13 договору №204 від 01.08.2011 розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг, платежі вносяться не пізніше ніж до 15 числа періоду, що настає за розрахунковим.
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договори №140 від 26.12.2010, №15 від 15.10.2017 та №204 від 01.08.2011 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, у період з листопада 2016 по квітень 2018 Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради на підставі договору №140 від 26.12.2010 надавались Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, загальна вартість яких становить 4354,13 грн. На оплату вказаних послуг виконавцем виставлялись споживачу відповідні рахунки.
Проте, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем послуги з вказаний період, надані в межах договору №140 від 26.12.2010, оплачено не було, внаслідок чого у Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» утворилась заборгованість (з урахуванням суми списання боргу 1187,49 грн) в розмірі 4354,13 грн.
Одночасно, у період з жовтня 2017 по квітень 2020 Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради на підставі договору №15 від 15.10.2017 надавались Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» з опалення, загальна вартість яких становить 14 074,97 грн. На оплату вказаних послуг виконавцем виставлялись споживачу відповідні рахунки.
Однак, як вказує позивач, відповідачем лише частково було проведено розрахунок за наведені послуги, а саме не оплачено послуги, які надані у жовні 2018 - грудні 2018, лютому 2020 та квітні 2020, внаслідок чого у споживача утворилась заборгованість на суму 3 134,33 грн.
До того ж, позивачем вказано, що на підставі договору №204 від 01.08.2011 останнім у період з квітня 2016 по перший квартал 2020 року надавались послуги з вивезення побутових відходів. На оплату вказаних послуг виконавцем виставлялись споживачу відповідні рахунки на загальну суму 1618,11 грн.
Проте, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем послуги за вказаний період, надані в межах договору №204 від 01.08.2011, Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» оплачено не було, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 1618,11 грн.
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості на загальну суму 9106,57 грн, з яких: заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №140 від 26.12.2010 в розмірі 4354,13 грн; заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення №15 від 15.10.2017 в розмірі 3134,33 грн; заборгованість за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №204 від 01.08.2011 в розмірі 1618,11 грн.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
У ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг
Частиною 1 ст.275 Господарського кодексу України унормовано, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно п.7 договору №140 від 26.12.2010 розрахунковим періодом є місяць. Платежі вносяться не пізніше кожного 20 числа поточного місяця.
За умовами п.9 договору №15 від 15.10.2017 розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим (для юридичних осіб, фізичних осіб та інших споживачів) - відповідно до виставлених рахунків.
У п.п.12, 13 договору №204 від 01.08.2011 передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг, платежі вносяться не пізніше ніж до 15 числа періоду, що настає за розрахунковим.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що строк оплати, наданих позивачем у 2016-2020 роках послуг за договорами №140 від 26.12.2010, №15 від 15.10.2017 та №204 від 01.08.2011, настав.
Проте, як вказувалось вище, відповідачем в повному обсязі розрахунків за надані послуги здійснено не було, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість на загальну суму 9106,57 грн, з яких: заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №140 від 26.12.2010 в розмірі 4354,13 грн; заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення №15 від 15.10.2017 в розмірі 3134,33 грн; заборгованість за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №204 від 01.08.2011 в розмірі 1618,11 грн.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Наразі, суд звертає увагу сторін на те, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Суд звертає увагу відповідача на те, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню. Тобто, означене вказує на те, що будь-яке заперечення сторони у справі повинно бути доказово обґрунтоване.
Проте, відповідачем доказів, які б спростовували обставини наведені в доданих позивачем до матеріалів справи документах, надано не було, наявності заборгованості за договорами №140 від 26.12.2010, №15 від 15.10.2017 та №204 від 01.08.2011 не спростовано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується в повному обсязі наявність у Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» перед Комунальним підприємством "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради на загальну суму 9106,57 грн, з яких: заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №140 від 26.12.2010 в розмірі 4354,13 грн; заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення №15 від 15.10.2017 в розмірі 3134,33 грн; заборгованість за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №204 від 01.08.2011 в розмірі 1618,11 грн.
Як вказувалось вище, відповідачем у відзиві було заявлено про застосування строків позовної давності.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Як було встановлено вище, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості на загальну суму 9106,57 грн.
З вказаним позовом позивач звернувся до Господарського суду міста Києва 23.04.2021, про що свідчить відтиск печатки відділення поштового зв'язку, що міститься на конверті.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача сплачувати послуги періодично (щомісячно) право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (див. частина перша статті 11 Цивільного кодексу України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.
Наразі, в матеріалах справи містяться докази часткових оплат спірної заборгованості, проте, у даному випадку судом враховано, що предметом спору у межах справи є періодичні платежі, а відповідні платежі здійснені із призначенням платежу з окремі місяці та рахунки, які виставлялись на оплату послуг. Тобто, такі оплати не можуть свідчити про визнання всієї суми боргу, а свідчать про висловлення відповідачем погодження саме з певною сумою грошового зобов'язання, за певний період.
Судом вказувалось, що позивач 23.04.2021 звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості на загальну суму 9106,57 грн, з яких: заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №140 від 26.12.2010 за період з листопада 2016 по квітень 2018 в розмірі 4354,13 грн; заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення за період з жовтень - грудень 2018 , лютий 2020 та квітень 2020 №15 від 15.10.2017 в розмірі 3134,33 грн; заборгованість за період квітень-липень 2016, І квартал 2017 - І квартал 2020 за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №204 від 01.08.2011 в розмірі 1618,11 грн.
Отже, з наведеного полягає, що з урахуванням строків внесення оплат, що визначені умовами договорів, позов в частині стягнення заборгованості за договором №140 від 26.12.2010 за період з листопада 2016 по квітень 2018 в розмірі 4354,13 грн та в частині заборгованості за договором №204 від 01.08.2011 за період з квітень-липень 2016, І квартал 2017 - І квартал 2018 на суму 518 грн подано з порушенням трирічного строку позовної давності, з урахуванням чого відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За рештою позовних вимог, а саме про стягнення боргу за договором 2020 №15 від 15.10.2017 в розмірі 3134,33 грн та за договором №204 від 01.08.2011 за період ІІ квартал 2018 - І квартал 2020 на суму 1100,11 грн позивачем строк позовної давності пропущено не було.
З приводу заяви позивача про визнання поважними причин пропуску позовної давності та захист порушеного права позивача шляхом стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги суд зазначає таке.
Частиною 5 ст.267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Аналогічну правову позицію визначено у постанові від 16.06.2021 по справі №903/664/20.
Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності таких умов: особа (позивач) навела поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надала суду докази, що підтверджують існування цих обставин; суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановив їх існування та дійшов висновку про їх об'єктивний характер і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, слід виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
Проте, позивачем жодних причин пропуску строку позовної давності не наведено, їх поважності та наявності підстав надання останньому судового захисту не обгрунтовано.
Сама лише заява про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними без її належного обґрунтування, а саме наведення конкретних обставин, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, не є абсолютною та беззаперечною підставою для застосування судом приписів ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, з огляду на наведене у сукупності, заява позивача про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними та захист порушеного права, підлягає залишенню без задоволення.
Отже, позовні вимоги Комунального підприємства "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення заборгованості на загальну суму 9106,57 грн підлягають задоволенню частково, а саме на суму 4234,44 грн, з яких заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення №15 від 15.10.2017 на суму 3134,33 грн та за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №204 від 01.08.2011 в розмірі 1100,11 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи висновки суду щодо часткового задоволення позовних вимог, судовий збір згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення заборгованості на загальну суму 9106,57 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, вул.Грушевського, будинок 1Д, ЄДРПОУ 14360570) на користь Комунального підприємства "Служба єдиного замовника" Авдіївської міської ради (86060, Донецька обл., місто Авдіївка, вул.Молодіжна, будинок 3, ЄДРПОУ 32270664) заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення №15 від 15.10.2017 на суму 3134 (три тисячі сто тридцять чотири) грн 33 коп., за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів №204 від 01.08.2011 в розмірі 1100 (одна тисяча сто) грн 11 коп. та судовий збір в сумі 1055 (одна тисяча п'ятдесят п'ять) грн 52 коп.
3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості на суму 4872,13 грн.
4. Судовий збір в сумі 1214,48 грн залишити за позивачем.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст складено та підписано 01.07.2021
Суддя В.В. Князьков