ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2021Справа № 910/6654/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/6654/21
за позовом Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК"
до Товариства з обмеженою відповідальності "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь"
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
26 квітня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК" (позивач) надійшла позовна заява № 213 від 19.04.2021 року до Товариства з обмеженою відповідальності "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" (відповідач) про стягнення 96 472,30 грн., з них: основного боргу - 80 177,90 грн. (вісімдесят тисяч сто сімдесят сім гривень 90 копійок), 3% річних - 52,72 грн. (п'ятдесят дві гривні 72 копійки) та збитків - 16 241,68 грн. (шістнадцять тисяч двісті сорок одна гривня 68 копійок).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в повному обсязі не здійснив поставку попередньо оплаченого позивачем товару внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6654/21, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлена Товариству з обмеженою відповідальності "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" за адресою: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв'язку на відповідному конверті «не розшукана» - 26.05.2021 року.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 29.04.2021 року у справі № 910/6654/21 є 26.05.2021 року.
Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 10.06.2021 року (включно).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, між ним, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, була досягнута домовленість на поставку товару, за який 28.01.2021 року згідно виставленого ТОВ "ВКП Дніпросталь" рахунку-фактури № ДС-0000017 від 21.01.2021 року позивач здійснив попередню оплату товару на суму 97 450,06 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 233058 від 28.01.2021 року.
Позивач вказує, що відповідач поставив товар лише частково, при цьому у гарантійному листі № 619/21/01 від 01.03.2021 року гарантував поставку залишкової частини товару у строк до 17.03.2021 року включно.
Втім, відповідач у строк до 17.03.2021 року включно поставку товару не здійснив.
За розрахунками позивача, сума попередньої оплати становить 80 177,90 грн.
Судом встановлено, що 29.03.2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 169 від 29.03.2021 року про повернення попередньої оплати у розмірі 80 177,90 грн. та сплату збитків у розмірі 16 241,68 грн. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що попередню оплату в розмірі 80 177,90 грн. не повернуто, збитки у розмірі 16 241,68 грн. не сплачено, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 52,72 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За змістом частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписами ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно положень ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У відповідності до частини першої, шостої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощеному порядку, в результаті чого виникли правовідносини щодо поставки товару, у яких відповідач, що надавши позивачеві рахунок-фактуру № ДС-0000017 від 21.01.2021 року на оплату товару, виступив у якості продавця, а позивач, оплативши зазначений рахунок-фактуру відповідно до платіжного доручення № 233058 від 28.01.2021 року, виступив у ролі покупця, вчинивши конклюдентну дію з оплати запропонованого відповідачем товару.
Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як свідчать матеріали справи, 28.01.2021 року позивачем було перераховано відповідачу оплату за товару на суму 97 450,06 грн.
При цьому, факт перерахування коштів на суму 97 450,06 грн. відповідач жодним чином не спростував.
Проте, відповідач, в повному обсязі товару не поставив, товар було поставлено частково.
Як встановлено судом, 29.03.2021 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу № 169 від 29.03.2021 року про повернення попередньої оплати в розмірі 80 177,90 грн. та сплату збитків у розмірі 16 241,68 грн., попередню оплату в розмірі 80 177,90 грн. відповідач не повернув, а збитки у розмірі 16 241,68 грн. не сплатив. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідач суду не надав.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Суд зазначає, що правова природа попередньої оплати внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми. Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів, внаслідок не поставки відповідачем товару, - не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку що позивач має право вимагати повернення зробленої ним на користь відповідача попередньої оплати, оскільки відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, товар в повному обсязі не поставив.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 80 177,90 грн. матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, відповідач доказів, які б підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 80 177,90 грн. не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 80 177,90 грн. попередньої оплати є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 16 241,68 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
За приписами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 ПК України).
Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
З викладеного вище слідує, що згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Таким чином, не здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді збитків.
Отже, встановлюючи відповідальність постачальника у виді збитків в розмірі суми ПДВ, сплаченої в ціні товару, яку сплачує покупець при оплаті поставленого товару, сторони тим самим фактично передбачили компенсацію позивачеві негативних наслідків, що можуть у нього виникнути в разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов'язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості отримання позивачем у зв'язку з цим податкового кредиту.
Тобто відповідальність продавця щодо не реєстрації податкової накладної не пов'язана з виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 року у справі № 908/3565/16, від 10.05.2018 року у справі № 917/799/17, від 07.02.2019 року у справі № 913/272/18, від 11.07.2019 року у справі № 908/2060/18.
За викладених вище обставин, суд дійшов висновку, що не реєстрація податкової накладної в ЄРПН не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог ст. 218, 224 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді стягнення збитків або штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 року у справі № 908/3565/16.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 16 241,68 грн. задоволенню не підлягають, з підстав їх необґрунтованості, за викладених в позовній заяві обставин.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 52,72 грн. суд зазначає наступне.
У силу положення статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) визначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі 918/631/19.
В силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, платіжним дорученням № 233058 від 28.01.2021 року.
Як вже зазначалося судом вище, 29.03.2021 року позивач звертався до відповідача з вимогою № 169 від 29.03.2021 року про повернення попередньої оплати в розмірі 80 177,90 грн., що підтверджується накладною № 101509025224, фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист, яка у відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0101509025224 отримана ним не була з інших причин (02.04.2021 року).
Як встановлено судом, позивач здійснює нарахування 3% річних за період з 12.04.2021 року по 19.04.2021 року на суму 80 177,00 грн.
При перевірці розрахунку 3% річних, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 52,72 грн.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 80 230,62 грн., з них: основного боргу - 80 177,90 грн. (вісімдесят тисяч сто сімдесят сім гривень 90 копійок) та 3% річних - 52,72 грн. (п'ятдесят дві гривні 72 копійки).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1887,83 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" (ідентифікаційний код 42817110, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114) на користь Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК" (ідентифікаційний код 31961067, адреса: 19200, Черкаська обл., м. Жашків, вул. Промислова, 1) грошові кошти: основного боргу - 80 177,90 грн. (вісімдесят тисяч сто сімдесят сім гривень 90 копійок) та 3% річних - 52,72 грн. (п'ятдесят дві гривні 72 копійки) та судовий збір - 1887,83 грн. (одна тисяча вісімсот вісімдесят сім гривень 83 копійки).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 01.07.2021р.
Суддя О.В. Котков