Справа № 523/11079/20
Провадження №2/523/1038/21
"15" червня 2021 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Дяченко В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Єпутатова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
Позивач просить суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Позов мотивується тим, що батько позивача, разом з членами сім'ї, відповідно до ордеру від 13.05.1983 року, отримав право користування вищезазначеною квартирою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Відповідачі є членами сім'ї померлого. Починаючи з 2007 року відповідачі в спірній квартирі не проживають, не здійснюють ніяких дій, які говорили б про те, що вони мають намір в подальшому користуватись житлом, а також добровільно не знімаються з реєстраційного обліку.
Позивач несе значні додаткові витрати з оплати комунальних послуг.
Позов обґрунтовано положеннями ст.ст. 29 ЦК України, ст. ст.71,72 ЖК України.
В судовому засіданні представники позивача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підтримали правову позицію позивача.
В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_6 проти позову заперечував з підстав недоведеності позивачем обставини неповажності причини не проживання відповідачів у квартирі. Також зазначив, що між сторонами наявний конфлікт щодо права приватизації зазначеної квартири.
Судом встановлено:
Місце проживання сторін зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 .
Право користування сторонами набуто на підставі ордеру від 13.05.1983 року виданому ОСОБА_7 та членам його сім'ї - його дочкам ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , що визнано сторонами. Відповідач ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідальний наймач житла ОСОБА_7 помер.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , підтвердили обставину не проживання відповідачів з 2007 року.
Зазначене також підтверджується актом про не проживання осіб за місцем реєстрації.
Суд відхиляє надані докази додаткових витрат позивача щодо утримання квартири (а.с.15-28) так як платником в них зазначено інша особа.
Доказів неповажності причин не проживання відповідачів у спірній квартирі - не надано.
Відповідно до ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної вмісті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Згідно ст. ст.64,65 Житлового кодексу Української РСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
За правилами ст. 71 Житлового кодексу Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.
Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При таких обставинах, суд дійшов до висновку, що відповідачі перебувають у родинних стосунках з позивачем, тому вони мають рівне з позивачем право користування квартирою та право на приватизацію такої, а тому не можуть бути визнані такими, що втратили право користування спірною квартирою.
Обставини не проживання відповідачів в квартирі з 2007 року, підтверджені актом з місця проживання та поясненнями свідків хоча й мають місце, однак не є достатніми для позбавлення їх права користування житлом як складової права володіння, оскільки Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» гарантовано право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Належних доказів на підтвердження того, що відповідачі дійсно з неповажних причин не проживали у спірній квартирі та втратили інтерес до квартири суду не надано.
Мотиви несення особою, яка не є учасником справи - ОСОБА_9 додаткових витрат по оплаті комунальних послуг не є достатніми для позбавлення відповідачів права користування житлом.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 5,10,263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 21.06.2021 року.
Суддя