справа № 274/1496/21
провадження № 2/0274/948/21
Іменем України
(заочне)
29.06.2021 року м. Бердичів
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання - Рудич М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
У березні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, згідно якої просить визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є власником вищевказаної квартири. Відповідач, її колишній чоловік, у квартирі не проживає близько десяти років, участі в утриманні майна не несе. Факт реєстрації відповідача в належній їй квартирі заважає повноцінно нею користуватися та розпоряджатися, змушує нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05.04.2021 року призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивачка звернулася до суду з письмовою заявою в якій вказала, що позов підтримує повністю, просить справу розглянути в її відсутності, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач, у встановлений судом строк, відзиву на позовну заяву не надав, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся за зареєстрованою адресою проживання, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомлено.
Суд, за письмовою згодою позивачки , ухвалює заочне рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Як передбачено ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2004 року №1-3329 (а.с. 10).
Згідно рішення Бердичівського міськрайонного суду від 20.10.2010 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 9).
Факт не проживання відповідача ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 підтверджується Актом №7 від 10.02.2021 року, складеного комісією МК ВЖРЕП №7 (а.с. 6).
Таким чином, судом достовірно встановлено, що відповідач не являється власником квартири АДРЕСА_1 , не проживає в ній більше 10 років, витрати пов'язані з утриманням майна не несе.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає можливість дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першим протоколом та протоколами N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплений принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таким чином, закон гарантує захист права власності шляхом застосування певних способів захисту, передбачених ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до ст.ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користуватися жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Частиною 2 статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
За змістом ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідач в добровільному порядку знятись з реєстрації не бажає, чим чинить позивачці перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю на її розсуд.
Таким чином, право позивачки, як власника квартири, підлягає судовому захисту шляхом визнання відповідача, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13,76-81,141,259,263-265,268,273,354 ЦПК України, ст.ст. 316-317, 321, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст.155, 156 Житлового кодексу України, Законом України "Про власність", Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги можуть також подаватися учасниками справи до або через відповідні суди.
Головуючий: Т.М.Вдовиченко