Справа № 462/2824/17 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.
Провадження № 22-ц/811/688/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:62
14 червня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Івасюти М.В.
з участю: ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 січня 2021 року,-
у червні 2017 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Пустомитівська державна нотаріальна контора, про визнання дій неправомірними, визнання недійними та скасування свідоцтв про право на спадщину.
В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що вони, відповідно до заповіту, складеного 19 серпня 2014 року, є спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 в рівних частках на все майно, що належало їй на день смерті, на підставі якого їм видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на присадибну земельну ділянку площею 0,1304га, що знаходиться в с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області та 13/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Крім того було ще й інше майно, яке ОСОБА_5 успадкувала після смерті свого чоловіка, ОСОБА_6 , зокрема, гараж по АДРЕСА_2 , 1/3 частка в квартирі АДРЕСА_3 , майновий пай в КСП ПАФ «Нива» та грошові вклади в ощадному банку. Стверджують, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, ОСОБА_6 , оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, на момент його смерті вони разом проживали в будинку АДРЕСА_1 , а інші спадкоємці, якими є дочка, ОСОБА_4 , та син, ОСОБА_1 , не зверталися в нотаріальну контору із заявами на прийняття спадщини та не проживали разом зі спадкодавцем. Зазначають, що 11.02.2004 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_1 , незважаючи на те, що така подана після спливу шестимісячного терміну для подання такої, та видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зокрема на: 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 ; гараж «Б» № 20 в секторі № НОМЕР_1 гаражного кооперативу «Автолюбитель-8» по АДРЕСА_2 ; майновий пай майна КСП ПАФ «Нива», розташований в с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області; грошові заощадження з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями у відділенні ощадбанку № 6319/012 м. Львова на рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 та в ощадбанку № 6319/080 м. Львова на рахунках № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 . Вважають, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України 2004 року, тому свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_7 мають бути скасовані, оскільки ОСОБА_5 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, а відтак є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 . З наведених підстав просять: визнати неправомірними дії державного нотаріуса Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Н.С., вчинені нею 11 лютого 2004 року, при видачі свідоцтв про право на спадщину відповідачу ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_6 ; визнати недійсними та скасувати видані ОСОБА_1 11 лютого 2004 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Н.С. в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 : а) свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 , серія НОМЕР_7 , зареєстроване в реєстрі за № 466; б) свідоцтво про право на спадщину за законом на гараж «Б» № 20 в секторі № 111 гаражного кооперативу «Автолюбитель-8» по АДРЕСА_2 , серія ВВВ № 590145, зареєстроване в реєстрі за № 469; в) свідоцтво про право на спадщину за законом серія ВВВ №590146, зареєстроване в реєстрі за № 472; на майновий пай майна КСП ПАФ «Нива», розташований в с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області та грошові заощадження з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями у відділенні ощадбанку № 6319/012 м. Львова на рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 та в ощадбанку № 6319/080 м. Львова на рахунках № НОМЕР_5 , № НОМЕР_8 .
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 21 січня 2021 року позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсними та скасовано, видане ОСОБА_1 11 лютого 2004 року Державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Наталією Степанівною в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 , серія ВВВ № 590144, зареєстровано в реєстрі за № 466.
Визнано недійсними та скасовано, видане ОСОБА_1 11 лютого 2004 року Державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Наталією Степанівною в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом на гараж «Б» № 20 в секторі № 111, який розміщений на АДРЕСА_2 , площею 21,6 кв.м та входить до гаражного кооперативу «Автолюбитель-8», серія ВВВ № 590145,зареєстровано в реєстрі за № 469.
Визнано недійсними та скасовано, видане ОСОБА_1 11 лютого 2004 року Державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Наталією Степанівною в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом, серія № ВВВ № 590146, зареєстровано в реєстрі за № 472: на майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства ПАФ «Нива», розташованого в селі Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, в розмірі 745,84 грн., або 0,02313 відсотків; на грошові заощадження з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями в відділенні Ощадбанку № 6319/012 м. Львова на рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , та в Ощадбанку № 6319/080 міста Львова на рахунках № НОМЕР_9 , зареєстровано в реєстрі за № 472.
У задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_3 1280,00 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що права позивачів не порушені, оскільки вони є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5 та прийняли у спадщину 13/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1304 га для обслуговування вказаного будинку, а іншого майна у ОСОБА_5 не було. Не відповідають дійсності твердження позивачів, що ОСОБА_5 на праві власності належало інше майно, яке вона успадкувала після смерті чоловіка, ОСОБА_6 , оскільки єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 є його син, ОСОБА_1 в той час як дочка, ОСОБА_4 спадщину не прийняла, а дружина ОСОБА_5 від неї відмовилася. На думку апелянта позивачі фактично звернулися до суду за захистом майнового інтересу спадкодавця, ОСОБА_5 , що не передбачено законодавством, крім випадків, коли спадкоємці здійснюють процесуальне правонаступництво померлого. Факт прийняття ним спадщини після смерті батька встановлено постановою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у справі № 450/3159/15-ц, однак суд першої інстанції всупереч вказаній преюдиційній постанові прийшов до безпідставного висновку про прийняття спадщини ОСОБА_5 . Судом не враховано, що позов подано з пропуском строку позовної давності, оскільки про видачу свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_5 знала ще 11 лютого 2004 року, однак з позовом до суду не зверталася, що, на його думку свідчить про те, що вона не вважала своє право порушеним, а позивачі, як її спадкоємці, не мають інших прав ніж ті, які належали спадкодавцю. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1- 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.( ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав позивачів на спадкування ними майна, належного на день смерті спадкодавцеві ОСОБА_5 , яке вона успадкувала після смерті чоловіка, ОСОБА_6 шляхом фактичного її вступу у спадщину.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після її смерті відкрилась спадщина на майно, належне їй на праві власності на день її смерті.
Із заповіту, складеного ОСОБА_5 07 липня 2009 року, вбачається, що ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все майно, з чого б воно не складалося і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках.
На підставі заповіту від 07 липня 2009 року, приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Шараварою О.Р. 19 серпня 2014 року спадкоємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на присадибну земельну ділянку площею 0,1304 га, що знаходиться в с.Лисиничі Пустомитівського району Львівської області та 13/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , батько ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , після його смерті відкрилась спадщина на наступне майно: 1/3 частка квартири АДРЕСА_4 , площею 21,6 кв.м та входить до гаражного кооперативу «Автолюбитель-8», майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства ПАФ «Нива», розташованого в с.Лисиничі Пустомитівського району, Львівської області, в розмірі 745,84 грн., або 0,02313 відсотків та грошові заощадження з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями у відділеннях Ощадбанку м. Львова.
Оскільки заповіт ОСОБА_6 не складався, у відповідності до ст. 529 ЦК УРСР 1963 р. спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 була його дружина та діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Спадкова справа №101/04 після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , була відкрита в Пустомитівській державній нотаріальній конторі 11 лютого 2004 року.
З копії спадкової справи, вбачається, що син спадкодавця, ОСОБА_1 , 11.02.2004 року звернувся до Пустомитівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.
Дружина спадкодавця, ОСОБА_5 , звернулася до Пустомитівської державної нотаріальної контори із заявою від 11.02.2004 року, у якій зазначила, що встановлений законом шестимісячний термін для прийняття спадщини нею пропущено, звертатись в суд за продовженням цього терміну не буду і на оформлення спадкових прав не претендую. Зміст ст. 60 СК України їй роз'яснено, на видачу свідоцтва про право власності частки в спільному майні подружжя не претендувала.
Згадана вище заява ОСОБА_5 за життя не відкликалася.
Слід зазначити і те, що за життя ОСОБА_5 , її донька, ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька, не заявляла будь-яких претензій до ОСОБА_1 щодо належності їй майна, успадкованого ним після смерті батька, ОСОБА_6 .
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення спадкоємцем за законом ОСОБА_4 , донькою померлого ОСОБА_6 , дій, що свідчать про прийняття нею спадщини після смерті батька.
З копії спадкової справи вбачається, що свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 , площею 21,6 кв.м та входить до гаражного кооперативу «Автолюбитель-8», майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства ПАФ "Нива", розташованого в с.Лисиничі Пустомитівського району, Львівської області, в розмірі 745,84 грн., або 0,02313 відсотків та грошові заощадження з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями у відділеннях Ощадбанку м. Львова видане тільки одному спадкоємцю - відповідачу ОСОБА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 18.03.2019 року у справі № 450/3159/15-ц за участі цих же сторін, встановлено, що ОСОБА_5 , як спадкоємець першої черги після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , прийняла спадщину, фактично вступивши в управління спадковим майном, разом з матір'ю, ОСОБА_5 , спадщину прийняв і син, ОСОБА_1 - відповідач у даній справі.
Оскільки зазначені обставини встановлені судовим рішенням, колегія суддів, з врахуванням ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , є його дружина, ОСОБА_5 .
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття55).
Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства спори щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 покликаються на те, що 1/3 частка квартири АДРЕСА_4 , площею 21,6 кв.м та входить до гаражного кооперативу «Автолюбитель-8», майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства ПАФ «Нива», розташованого в с. Лисиничі Пустомитівського району, Львівської області, в розмірі 745,84 грн., або 0,02313 відсотків та грошові заощадження з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями у відділеннях Ощадбанку м. Львова, належали в тому числі і ОСОБА_5 , а оскільки вони після її смерті є спадкоємцями належного їй на день смерті майна, то видачею лише ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину на законом від 11.02.2004 року на спадкове майно в цілому порушуються їхні права на спадкування цього майна після смерті ОСОБА_5 , яка склала на їх користь заповіт.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як встановлено судом, дружина спадкодавця, ОСОБА_5 , хоча і звернулася до Пустомитівської державної нотаріальної контори із заявою від 11.02.2004 року, яка ОСОБА_5 за життя не відкликалася, з врахуванням якої колегія суддів дійшла висновку про те, що дружина спадкодавця відмовилася і від належної їй частки у спільному майні подружжя, і від спадкування майна, належного на день смерті на праві власності спадкодавцю ОСОБА_6 , як спадкоємець першої черги, тобто, відмовилася від отримання у власність майна, яке належало на праві власності спадкодавцю, ОСОБА_6 , а саме, 1/3 частка квартири АДРЕСА_4 , площею 21,6 кв.м та входить до гаражного кооперативу «Автолюбитель-8», майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства ПАФ «Нива», розташованого в с. Лисиничі Пустомитівського району, Львівської області, в розмірі 745,84 грн., або 0,02313 відсотків та грошові заощадження з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями у відділеннях Ощадбанку м. Львова, однак спадщину після смерті чоловіка прийняла, а відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР 1963 року прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, колегія суддів приходить до висновку, що видача ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину за законом в цілому на 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 , площею 21,6 кв.м та входить до гаражного кооперативу «Автолюбитель-8», майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства ПАФ «Нива»", розташованого в с. Лисиничі Пустомитівського району, Львівської області, в розмірі 745,84 грн., або 0,02313 відсотків та грошові заощадження з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями у відділеннях Ощадбанку м. Львова, є незаконною.
І оскільки колегія суддів дійшла висновку про те, що спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , є його син, ОСОБА_1 та його дружина, ОСОБА_5 , то підставними є вимоги позивачів лише в частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом в частині Ѕ спадкового майна, яким є 1/3 частки квартири АДРЕСА_4 , площею 21,6 кв.м та входить до гаражного кооперативу «Автолюбитель-8», майновий пай колективного сільськогосподарського підприємства ПАФ "Нива", розташованого в с. Лисиничі Пустомитівського району, Львівської області, в розмірі 745,84 грн., або 0,02313 відсотків та грошові заощадження з відповідними відсотками та компенсаційними нарахуваннями у відділеннях Ощадбанку м. Львова, що спростовує висновки суду першої інстанції про визнання недійсними оспорюваних позивачами свідоцтв про право на спадщину за законом в цілому.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки вважає, що позивачі пропустили передбачений законом строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, мотивуючи тим, що позивачі дізналися про отримання відповідачем оспорюваних ними свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 лише під час розгляду справи №450/3159/15-ц у 2016 році.
Однак такий висновок суду спростовується наступним.
Відповідно до ч.1 ст. 256, ч.1 ст. 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.(ч.1 ст. 261 ЦК України).
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав оспорювані позивачами свідоцтва про право на спадщину 11.02.2004 року, в присутності своєї матері, яка в цей же день, будучи присутньою в нотаріальній конторі, написала зазначену вище заяву про відмову від спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи.
Тобто, про видачу державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори і отримання ОСОБА_1 оспорюваних позивачами свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , його дружина, ОСОБА_5 , знала ще 11.02. 2004 року.
ОСОБА_5 за життя мала право на отримання в нотаріальній конторі свідоцтв про право на спадщину за законом на Ѕ частку майна, належного спадкодавцю на день його смерті, а у випадку відмови у видачі нотаріусом свідоцтв про право на спадщину за законом на успадковане нею майно, у межах строку позовної давності вправі була звернутися до суду за захистом своїх прав.
Однак, як встановлено судом, ОСОБА_5 за життя за оформленням своїх спадкових прав до нотаріуса не зверталася, на спадкове майно не претендувала, про що подала заяву від 1102.2004 року, свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 на її ім'я не видавалося.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача про те, що спадкоємці за заповітом ОСОБА_5 - позивачі у даній справі, не мають інших прав, ніж тих, що мала спадкодавець, ОСОБА_5 ..
Закон не передбачає для спадкоємців самостійного відліку позовної давності у випадку, коли позивачі обґрунтовують порушення свого права на спадщину порушенням прав їх спадкодавця.
Відповідно, перебіг позовної давності розпочався в момент складання ОСОБА_5 заяви про те, що вона не претендує спадщину і отримання іншим спадкоємцем ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , про що спадкодавцю ОСОБА_5 було відомо ще 11.02.2004 року, тобто, відлік строку позовної давності розпочався 11.02.2004 року і сплив, відповідно, 11.02.2007 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі №6-2469цс16; постанові КГС ВС від 23.01.2020 року у справі №916/2128/18; пп. 58-59 постанови КГС ВС від 19.05.2020 року у справі №33/5009/8037/11; постанові КЦС ВС від 27.01.2021 року у справі №186/599/17.
У постанові від 17.02.2021 року у справі №463/1444/18 (провадження №61-17534св19) КЦС ВС зазначив, що позивач мала об'єктивну можливість знати про порушення її прав відповідачем, оскільки особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема виявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан тощо. Таким чином, з моменту укладення правочину позивач мала змогу довідатись про перехід права власності на спірний об'єкт, тобто про порушення її прав.
Саме позивачі повинні довести поважність причин пропуску позовної давності та факт своєї необізнаності про видачу ОСОБА_1 оспорюваних ними свідоцтв про право на спадщину за законом.
Доводи позивачів про те, що їм не було відомо про видачу ОСОБА_1 оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом до 2016 року, є необґрунтованими з огляду на те, що позивачі після смерті ОСОБА_5 зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , зазначивши перелік спадкового майна.
Крім цього, позивачі не спростували тієї обставини, що їм був відомий перелік майна, яке ОСОБА_5 успадкувала після смерті спадкодавця ОСОБА_6 .
Колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачі об'єктивно мали можливість знати про обставини порушення своїх прав ще у 2009 році, що з огляду на частину першу статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності, проте звернулися до суду з цим позовом 26.06.2017 року, а відтак колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачі пропустили строк позовної давності, а підстави для її поновлення відсутні.
Частина 4 ст. 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
У постанові від 12.04.2021 року у справі №564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18) КЦС ВС зазначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.
За вищенаведеного, враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , однак позивачі звернулися до суду з позовом поза межами визначеного законом трирічного строку позовної давності, то в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 слід відмовити за спливом позовної давності.
А відтак, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за спливом позовної давності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 січня 2021 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_3 - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 24.06.2021 року.
Головуючий: Шеремета Н. О.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.