Справа № 463/3337/17 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/811/2768/19 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:16
24 червня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Івасюти М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року, до якої приєдналися Львівська міська рада та ОСОБА_2 ,-
у липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа Львівська міська рада про встановлення порядку користування земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 22.8 кв.м., житловою площею 9.8 кв.м, який знаходиться на земельній ділянці площею 600 кв.м, яка на даний час перебуває у комунальній власності та була надана ОСОБА_5 для будівництва житлового будинку рішенням виконкому Ленінської районної ради депутатів трудящих № 989 від 28 листопада 1958 року. Зазначає, що крім належного їй житлового будинку АДРЕСА_1 а на даній земельній ділянці збудовано будинок АДРЕСА_1 , який ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 02 червня 1993 року подарував своєму синові ОСОБА_1 , залишивши собі у власність лише кімнату літ. 1-1 площею 18,4 кв.м., яка перед укладенням договору була ізольована ним від інших приміщень будинку та мала окремий вихід на вулицю. В подальшому цю кімнату ОСОБА_5 відчужив ОСОБА_6 , який в свою чергу продав її ОСОБА_4 . Таким чином спірна земельна ділянка площею 600 кв.м. знаходиться у користуванні ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без належно оформлених документів на землекористування. Вказує, що повідомила інших користувачів спірної земельної ділянки про свій намір влаштувати заїзд з АДРЕСА_1 до належного їй будинку, однак вони проти цього заперечили, а відсутність заїзду до будинку не дає їй можливості повноцінно ним користуватися. Вважає, що громадяни мають право на передачу їм безплатно земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку в містах не більше 0,1 га, тобто 1000 кв.м., тому вона, як власник окремого житлового будинку, має право на надання їй у користування земельної ділянки площею 300 кв.м. З наведених підстав, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
-поділити земельну ділянку, на якій розташовані житлові будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ;
-виділити ОСОБА_3 в користування для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,03 га (300 кв.м.) з геометричними розмірами по периметру: 3.50; 7.84; 8.31; 13.58; 4.26; 17.50; 2.76; 3.55; 6.89; 14.42; 2.90; 0.78; 12.05; 0.80; 4.79 п.м. та наступними координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК-2000:
т.№12 (Х-5512584,026; У - 1339764,388);
т.№3 (Х-5512582,919; У - 1339767,708);
т.№4 (Х-5512575,799; У - 1339765,925);
т.№5 (Х-5512567,770; У - 1339763,800);
т.№6 (Х-5512554,690; У - 1339760,131);
т.№7 (Х-5512550,576; У - 1339759,009);
т.№8 (Х-5512555,578; У - 1339742,239);
т.№9 (Х-5512558,254; У - 1339742,933);
т.№10 (Х-5512561,712; У - 1339743,737);
т.№11 (Х-5512568,393; У - 1339745,405);
т.№17 (Х-5512564,935; У - 1339759,405);
т.№16 (Х-5512567,729; У - 1339760,179);
т.№15 (Х-5512567,525; У - 1339760,934);
т.№14 (Х-5512579,193; У - 1339763,949);
т.№13 (Х-5512579,390; У - 1339763,174),
встановивши при цьому на її користь як власника будинку АДРЕСА_1 постійний земельний сервітут на право проїзду до будинку АДРЕСА_1 по частині земельної ділянки, виділеної в користування відповідачам як власникам приміщень будинку АДРЕСА_1 площею 0,0010 га (10 кв.м.) з наступними розмірами по периметру: 0.80; 12.05; 0.78; 10.05; 12.04 п.м., та координатами точок зовнішніх меж землекорисутвання в системі координат УСК-2000: т.№13 (Х-5512579,390; У - 1339763,174); т.№14 (Х-5512579,193; У - 1339763,949); т.№15 (Х-5512567,525; У - 1339760,934); т.№16 (Х-5512567,729; У - 1339760,179);
-виділити відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в к орисутвання для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,03 га (300 кв.м.) з наступними розмірами по периметру: 4.79; 0.80; 12.05; 0.78; 2.90; 14.42; 20.54; 5.23; 9.08 п.м. та координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК-2000:
т.№12 (Х-5512584,026; У - 1339764,388);
т.№13 (Х-5512579,390; У - 1339763,174);
т.№14 (Х-5512579,193; У - 1339763,949);
т.№15 (Х-5512567,525; У - 1339760,934);
т.№16 (Х-5512567,729; У - 1339760,179);
т.№17 (Х-5512564,935; У - 1339759,405);
т.№11 (Х-5512568,393; У - 1339745,405);
т.№1 (Х-5512588,235; У - 1339750,721);
т.№2 (Х-5512586,897; У - 1339755,775);
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Виділено ОСОБА_3 в користування для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0.0300 га (300,00 кв.м.) з геометричними розмірами по периметру: 3.50, 7.34; 8.31; 13.58; 4.26; 17.50; 2.76; 3.55; 6.89; 14.42; 2.90; 0.78; 12.05; 0.80; 4.79 п.м. та наступними координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК-2000:
т.№12 (X- 5512584,026; У - 1339764,388);
т.№3 (X-5512582,919; У - 1339767,708);
т.№4 (X - 5512575,799; У - 1339765,925);
т.№5 (X-5512567,770; У - 1339763,800);
т.№6 (X-5512554,690; У - 1339760,131);
т.№7(Х- 5512550,576; У - 1339759,009);
т.№8 (X-5512555,578; У - 1339742,239);
т.№9 (X - 5512558,254; У - 1339742,933);
т.№10(Х-5512561,712; У - 1339743,737);
т.№11 (X-5512568,393; У- 1339745,405);
т.№17 (X- 5512564,935; У - 1339759,405);
т.№16 (X-5512567,729; У - 1339760,179);
т.№15 (X-5512567,525; У- 1339760,934);
т.№14 (X- 5512579,193; У - 1339763,949);
т.№13 (X-5512579,390; У - 1339763,174).
Встановлено на користь власника будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 постійний земельний сервітут на право проїзду до будинку АДРЕСА_1 по частині земельної ділянки, виділеної в користування відповідачам як власникам приміщень будинку АДРЕСА_1 , площею 0.0010 га (10.0 кв. м) з наступними розмірами по периметру: 0.80; 12.05; 0.78; 10.05; 12,04 п.м., та координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК-2000: т.№13 (X - 5512579,390; У - 1339763,174), т.№14 (X - 5512579,193; У - 1339763,949); т.№15 (X-5512567,525; У - 1339760,934);т.№16 (X - 5512567,729; У - 1339760,179).
Виділено відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в користування для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0.0300 га (300.0 кв.м) з наступними розмірами по периметру: 4,79; 0.80; 12.05; 0.78; 2.90; 14.42; 20.54; 5.23; 9.08 п.м. та координатами точок зовнішніх меж землекористування в системі координат УСК-2000:
т.№12 (X - 5512584,026; У - 1339764,388);
т.№13 (X - 5512579,390; У - 1339763,174);
т.№14 (X-5512579,193; У - 1339763,949);
т.№15 (X - 5512567,525; У - 1339760,934);
т.№16 (X-5512567,729; У - 1339760,179);
т.№17 (X-5512564,935; У - 1339759,405);
т.№11 (X - 5512568,393; У - 1339745,405);
т.№1 (X-5512588,235; У - 1339750,721);
т.№2 (X - 5512586,897; У - 1339755,775).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 180 грн. судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 180 грн. судових витрат.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, до якої приєдналися Львівська міська рада та ОСОБА_2 , покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для розгляду справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що висновок експерта, на підставі якого земельна ділянка площею 600 кв.м. поділена на дві рівні частини, суперечить чинному законодавству, оскільки земельна ділянка повинна розподілятися між власниками двох будинків пропорційно до площі цих будинків, що, на його думку, з врахуванням того, що будинок АДРЕСА_1 а лише частково розташований на спірній земельній ділянці, є підставою для відмови від позову. Зазначає, що позивач на вирішення експертів поставила неправильні питання, оскільки нею ставилося питання про можливість поділу земельної ділянки порівну, а відтак висновок експерта не відповідає фактичним обставинам справи, експертом не досліджувалося питання поділу земельної ділянки, з врахуванням площі житлових будинків, належних сторонам. Судом не досліджувалося, яким може бути мінімальний розмір частини спірної земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування будинку АДРЕСА_1 , що є істотною обставиною в даній справі, тому що в сукупності з пропорційним принципом поділу дасть можливість знайти правильний і справедливий варіант поділу спірної земельної ділянки. Апелянт не погоджується зі встановленням земельного сервітуту на право проїзду на велосипеді або право проїзду транспортним засобом. Звертає увагу, що встановлюючи право земельного сервітут, суд першої інстанції надав позивачу право проїзду по земельній ділянці, яка прилягає безпосередньо до стіни будинку АДРЕСА_1 , на якій знаходиться відмостка даного будинку, яка є його складовою, відтак позивачу надано право проїзду по елементу будинку АДРЕСА_1 . Мотивуючи рішення про надання сервітуту необхідністю проїзду виключно пожежної техніки, суд в резолютивній частині рішення надав позивачу право постійного проїзду будь-якими механізмами та транспортними засобами по відмостці його будинку, що призведе до його руйнування. Крім того на випадок пожежі проїзд до будинку АДРЕСА_1 не потрібен взагалі, оскільки гасіння пожежі можливе з проїжджої частини АДРЕСА_1 з допомогою пожежних рукавів, що підтверджується листом ГУ ДСНС у Львівській області № 58-3/16т від 01.03.2019 року. На думку апелянта суд зобов'язаний був призначити експертизу для визначення мінімального розміру земельної ділянки, необхідного для обслуговування будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , з врахуванням пропорцій площ цих будинків. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
25.10.2019 року на адресу Львівського апеляційного суду надійшла заява Львівської міської ради про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08.07.2019 року, доводи заяви є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1
24.06.2019 року на адресу Львівського апеляційного суду також надійшла заява ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08.07.2019 року, мотивована тим, що вона вважає себе власником 1/4 ідеальної частки будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 , який був збудований її батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , 1/4 частину якого вона успадкувала після смерті матері, а відтак ОСОБА_5 не мав права відчужувати (продавати) ні кімнату площею 18.4 кв.м , ні сарай. Вважає, що суд, встановивши порядок користування земельною ділянкою, закріпленою за будинковолодінням АДРЕСА_1 , вирішив питання про її права та обов'язки, як співвласника будинковолодіння.
Рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень підтверджується, що учасники справи про день, час та місце судового засідання, призначеного на 14 червня 2021 року, повідомлялись належним чином.
Від представників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 через канцелярію суду надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Апелянт ОСОБА_1 , його представники ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , в судове зазсідання не з'явилися, від апелянта ОСОБА_1 через канцелярію суду поступило клопотання про відкладення судового засідання, оскільки його представник ОСОБА_10 бере участь в іншому судовому засіданні, до клопотання долучено докази на підтвердження участі ОСОБА_10 в судовому засіданні в Городоцькому районному суд Львівської області.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.
Інші учасники процесу, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Львівська міська рада, а також ОСОБА_2 , яка приєдналася до апеляційної скарги ОСОБА_1 , в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, з клопотаннями про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у їх відсутності, до суду апеляційної інстанції не зверталися.
З огляду на те, що ОСОБА_1 , його представники, інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності, оскільки їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, до якої приєдналися Львівська міська рада, ОСОБА_2 , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , до якої приєдналися Львівська міська рада, ОСОБА_2 , не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1- 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.( ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи на земельній ділянці площею 600 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , розміщено два житлові будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які були збудовані ОСОБА_5 на земельній ділянці, наданій йому постійне користування для будівництва індивідуального житлового будинку, та в подальшому ним відчужені.
Як вбачається з матеріалів справи, належний на праві власності позивачу ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 спочатку був збудований ОСОБА_5 , як господарська споруда (сарай), на земельній ділянці площею 600 кв.м., наданій йому в постійне користування для будівництва індивідуального житлового будинку згідно договору від 04.03.1958р., укладеного на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28.11.1958 року. Рішенням виконкому Червоноармійської районної Ради Львова № 452 26.10.1982р. затверджено акт від 22.09.1982 року про здачу об'єкта в експлуатацію, яким сарай прийнято в експлуатацію в складі будинковолодіння за адресою АДРЕСА_3 (тепер АДРЕСА_4 ).
В подальшому господарська споруда була переобладнана ОСОБА_5 під житловий будинок з присвоєнням такому будинку номеру «6а», про що Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження № 1582 від 29.11.2001р. видано свідоцтво про право власності на будинок № НОМЕР_1 від 29.11.2001р., законність видачі якого була предметом судового розгляду. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18.03.2010р., залишеним без змін після його перегляду в апеляційному та касаційному порядку, відмовлено Личаківській районній адміністрації в задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок № НОМЕР_1 від 29.11.2001р.
Житловий будинок АДРЕСА_4 був збудований ОСОБА_5 на земельній ділянці площею 600 кв.м., наданій йому в постійне користування для будівництва індивідуального житлового будинку згідно договору від 04.03.1958р., укладеного на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28.11.1958 року. Рішенням виконкому Червоноармійської районної Ради Львова № 452 26.10.1982р. затверджено акт від 22.09.1982 року про здачу об'єкта в експлуатацію.
Відповідно до рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01.07.2004р., яке оскаржувалось та набрало законної сили, визнано дійсним договір дарування, який 02.06.1993 року було фактично укладено між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 наступні приміщення будинку: коридор пл. 5,0 м.кв., позначений літером 1-2 , кухня пл. 6,8 м.кв., позначена літером 1- 3, кімната пл. 17,4 м.кв., позначена літером 1- 5, кімната пл. 15,4 м.кв., позначена літером 1- 6, коридор пл. 8,5 м.кв., сходова клітка пл. 1,8 кв.м., позначена літером 1-4, підвальні службові приміщення пл. 19,2 та 11,8 кв.м., що становили 4/5 частин будинку за адресою АДРЕСА_4 . Приміщення, які становили 1/5 частин цього будинку, а саме кімнату позначену літ. 1-1 площею 18,4 кв.м., сарай «Б», «В», «Г» суд ухвалив вважати власністю ОСОБА_5 .
Відповідно до рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14.06.2006р., яке оскаржувалось і набрало законної сили, ОСОБА_5 як власник кімнати 1-1 площею 18,4 кв.м. 28.02.2005 року відчужив її ОСОБА_6 відповідно до нотаріально посвідченого договору міни, який визнано судом визнано удаваним, таким, що мав на меті приховати договір купівлі-продажу. Однак, цим же рішенням суду відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним у вигляді удаваного договору міни від 28.02.2005 року з тих підстав, що предметом продажу була належна на праві приватної власності продавцю ОСОБА_5 кімната пл. 18,4 кв.м., а не частка у спільній частковій власності, у зв'язку з чим ОСОБА_1 як власник інших приміщень будинку АДРЕСА_4 не мав права привілеєвої купівлі щодо кімнати пл. 18,4 кв.м. Цим же рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14.06.2006р. задоволено зустрічний позов ОСОБА_6 та визнано за ним право власності на кімнату 1-1 пл. 18,4 кв.м за адресою АДРЕСА_4 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 25.12.2014р. ОСОБА_6 продав зазначене приміщення кімнати відповідачу ОСОБА_4 .
Вирішуючи спір щодо порядку користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розміщено два житлових будинки, суд виходив з того, що, відповідно до абз. 3 ч. 6 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок, який розташований на земельній ділянці комунальної власності, та необхідності поділу земельної ділянки, площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, визначеного ст. 121 ЗК України, а саме 0,1 га (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим). Оскільки площа земельної ділянки, яка була виділена ОСОБА_5 в постійне користування для будівництва та обслуговування житлового будинку, становить 0,06 га, і за кожним із будинків не можливо закріпити в користування по 0,1 га, суд прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про те, що власникам окремих будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 повинні бути виділені в користування земельні ділянки однакової площі по 0,03 га.
При встановленні порядку користування земельною ділянкою суд врахував наведені позивачем обставини користування спірною земельною ділянкою, відсутність згоди відповідачів на влаштування позивачем заїзду до будинку АДРЕСА_5 , внаслідок чого виник спір щодо користування земельною ділянкою, а також те, що відповідачі вказаних обставин не заперечили, про наявність на спірній земельній ділянці багаторічних насаджень, плодово-ягідних насаджень, необхідності зведення будівель та споруд не зазначили. Тому суд при встановленні порядку користування земельною ділянкою виходив з можливості реального користування будинками і здійснення догляду за ними, їх розташування, можливості проходу та проїзду з вулиці, дотримання вимог санітарних правил і правил протипожежної безпеки, та взяв до уваги висновок експерта № 1173 від 12.04.2018 року, підтриманий експертом в судовому засіданні.
Судом обрано запропонований експертом у висновку № 1173 від 12.04.2018 року спосіб користування земельною ділянкою, який передбачає встановлення на користь позивача, як власника будинку АДРЕСА_4 , земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки, яку пропонується виділити в користування власників будинку АДРЕСА_4 , для забезпечення можливості проїзду пожежного автомобіля до будинку АДРЕСА_4 .
Суд прийшов до висновку, що забезпечення проїзду пожежного автомобіля до будинку АДРЕСА_4 а неможливо здійснити в інший спосіб ніж той, що визначений земельним сервітутом, тоді як встановлення такого сервітуту є найменш обтяжливим для власника будинку АДРЕСА_4 і водночас встановлення зазначеного земельного сервітуту забезпечує дотримання правил протипожежної безпеки при експлуатації будинку АДРЕСА_4 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28.11.1958 року ОСОБА_5 передано земельну ділянку площею 600 кв.м. на АДРЕСА_3 (тепер АДРЕСА_4 .
В подальшому, 13.01.1958р. ОСОБА_5 підписано акт про передачу межових знаків земельної ділянки під індивідуальне будівництво, а 04.03.1958р. між ОСОБА_5 та виконкомом Ленінської районної Ради депутатів трудящих укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 (тепер АДРЕСА_4 .
ОСОБА_5 на наданій йому в користування земельній ділянці спорудив житловий будинок та господарські споруди, які належним чином здав в експлуатацію, про що свідчить рішення виконкому Червоноармійської районної Ради Львова № 452 26.10.1982р. про затвердження акта здачі об'єкта в експлуатацію від 22.09.1982 року.
Згідно акту здачі об'єкта в експлуатацію, окрім будинку АДРЕСА_4 на земельній ділянці ОСОБА_5 спорудив також сарай, який було здано в експлуатацію разом з житловим будинком АДРЕСА_4 . Саме цей сарай в подальшому був переобладнаний під житловий будинок з присвоєнням такому будинку номеру «6а», про що Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження № 1582 від 29.11.2001р. видано відповідне свідоцтво про право власності на будинок № НОМЕР_1 від 29.11.2001р.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 832 від 12.10.2007р. скасовано розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1582 від 29.11.2001р. і з цієї підстави Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради подала позов про визнання недійсним, зокрема, свідоцтва про право власності від 29.11.2001р. на будинок АДРЕСА_4 , однак рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18.03.2010р., яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28.10.2010р. та ухвалою суду касаційної інстанції від 28.09.2011р., в задоволенні такого позову відмовлено.
На час вирішення спору на підставі договорів від 26.12.2014р. та від 27.12.2014р. власником будинку за адресою АДРЕСА_4 , є позивач.
Згідно матеріалів справи, будинок за адресою АДРЕСА_4 , частково виходить за межі земельної ділянки площею 600 кв.м., що надавалась в користування ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28.11.1958 року. Вказана обставина сторонами не оспорювалась, а відтак згідно вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК суд правомірно визнав цю обставину такою, що не підлягає доказуванню.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору дарування від 02.06.1993р., укладеного між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_1 , останній набув право власності на 4/5 частки будинку АДРЕСА_4 .
Однак рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01.07.2004р., яке оскаржувалось та набрало законної сили, вказаний договір дарування 4/5 частин житлового будинку АДРЕСА_4 з відповідною частиною господарських будівель, укладений від 02.06.1993р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 визнано недійсним як такий, що укладений під впливом помилки, що мала істотне значення.
Згідно мотивувальної частини цього рішення, суд, вирішуючи спір, прийшов до висновку, що ОСОБА_5 не мав наміру дарувати ОСОБА_1 4/5 ідеальних частин будинку за адресою АДРЕСА_4 з відповідною частиною господарських споруд, а мав намір подарувати йому конкретно визначені приміщення цього будинку, залишивши за собою у власності кімнату 1-1 площею 18,4 кв.м. та господарські споруди.
З урахуванням таких обставин, цим же рішенням суду визнано дійсним договір дарування, який фактично було укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 02.06.1993 року, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 наступні приміщення будинку: коридор пл. 5,0 м.кв., позначений літером 1-2 , кухня пл. 6,8 м.кв., позначена літером 1- 3, кімната пл. 17,4 м.кв., позначена літером 1- 5, кімната пл. 15,4 м.кв., позначена літером 1- 6, коридор пл. 8,5 м.кв., сходова клітка пл. 1,8 кв.м., позначена літером 1-4, підвальні службові приміщення пл. 19,2 та 11,8 кв.м., що становили 4/5 частин будинку АДРЕСА_4 . Приміщення, які становили 1/5 частин цього будинку, а саме, кімнату позначену літ. 1-1 площею 18,4 кв.м., сарай «Б», «В», «Г» суд ухвалив вважати власністю ОСОБА_5 .
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14.06.2006 р., яке оскаржувалось і набрало законної сили, ОСОБА_5 , як власник кімнати 1-1 площею 18,4 кв.м, 28.02.2005 року відчужив її ОСОБА_6 відповідно до нотаріально посвідченого договору міни, який судом визнано удаваним та який мав на меті приховати договір купівлі-продажу. Одночасно цим же рішенням суду відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним у вигляді удаваного договору міни від 28.02.2005 року з тих підстав, що предметом продажу була належна на праві приватної власності продавцю ОСОБА_5 кімната пл. 18,4 кв.м., а не частка у спільній частковій власності, отже, ОСОБА_1 як власник інших приміщень будинку за адресою АДРЕСА_4 , не мав права привілеєвої купівлі щодо кімнати пл. 18,4 кв.м. Цим же рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14.06.2006р. задоволено зустрічний позов ОСОБА_6 та визнано за ним право власності на кімнату 1-1 пл. 18,4 кв.м в будинку за адресою АДРЕСА_4 .
За договором купівлі-продажу від 25.12.2014р. відповідач ОСОБА_4 набула у власність приміщення кімнати під літерою 1-1 площею 18,4 кв.м. в будинку за адресою АДРЕСА_4 .
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належний на праві власності позивачу будинок АДРЕСА_4 , виходячи з принципу цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, нерозривно пов'язаний із земельною ділянкою площею 600 кв.м., яка була надана ОСОБА_5 в постійне користування для будівництва та обслуговування житлового будинку на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28.11.1958 року.
Такого висновку не змінює та обставина, що при проведенні судової земельно-технічної експертизи встановлено, що будинок АДРЕСА_4 частково виходить за межі спірної земельної ділянки, оскільки матеріалами справи безспірно встановлено, що цей житловий будинок (на той час в статусі господарської споруди (сараю) був зданий в експлуатацію 22.09.1982 року як такий, що розміщений в межах земельної ділянки площею 600 кв.м., яка виділена ОСОБА_5 рішенням виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28.11.1958 року.
Виділивши в користування власників будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_4 рівні частини спірної земельної ділянки по 300 кв.м. для обслуговування кожного з будинків, суд вірно керувався абз. 3 ч. 6 ст. 120 та п. «г» ч.1 ст. 121 ЗК України, відповідно до яких у разі набуття права власності на житловий будинок, який розташований на земельній ділянці комунальної власності, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим). Громадяни мають право на передачу їм безоплатно із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку в містах не більше 0,1 га, тобто 1000 кв.м.
Не заслуговують на увагу та не спростовують зазначений висновок суду першої інстанції доводи апелянтів про те, що чинним законодавством не передбачено порядку поділу земельної ділянки між власниками двох будинків, які находяться на такій земельній ділянці, норма, передбачена абз. 3 ч. 6 ст. 120 ЗК України, могла бути застосована при вирішенні спору лише у випадку площі спірної земельної ділянки не менше 0,20 га, при площі спірної земельної ділянки 0,06 га суд відповідно до ст. 8 ЦК України та ст. 10 ЦПК України зобов'язаний був застосувати як аналогію закону норму ч. 4 ст. 120 ЗК України та виділити в користування власникам будинків №№ 6, 6а частини земельної ділянки, пропорційні площам цих будинків. Такі доводи апеляційної скарги суперечать зібраним по справі доказам та змісту ст. 120 ЗК України.
Верховний Суд у постанові від 19.05.2020 року по справі №910/10752/19 зазначає, що «у частинах 1 та 2 статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Апеляційний суд не врахував, що стаття 120 ЗК України не врегульовує питання переходу права власності на багатоквартирний будинок. Правове регулювання цієї статті стосується жилого будинку, будівлі або споруди. Багатоквартирний будинок є специфічним об'єктом права власності, визначення якого наведено в статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» - багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. Крім того, за змістом частини 6 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 цього Кодексу (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим). Тобто, стаття 120 ЗК України у частині 6 містить виключення щодо багатоквартирних будинків».
Не заслуговують на увагу доводи апелянтів про те, що висновок експерта № 1173 від 12.04.2018 року, складений за результатами судової земельно-технічної експертизи, проведеної за заявою позивача в порядку, передбаченому ст. 102 ЦПК України, є неналежним та недопустимим доказом, оскільки експертом встановлено межі та конфігурацію земельної ділянки виключно зі слів позивача, а не згідно плану відводу та технічних даних, вказаних в офіційних документах щодо земельної ділянки площею 600 кв.м., експертом не досліджувалась технічна можливість виділення в користування сторонам частин спірної земельної ділянки, пропорційних площам житлових будинків.
З матеріалів справи вбачається, що апелянтом ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи висновок експерта № 24/01-18я від 13 лютого 2018 року. Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_12 щодо фактичних меж та конфігурації земельної ділянки пояснив, що межі земельної ділянки зі сторони будинків АДРЕСА_6 , а також зі сторони АДРЕСА_6 визначені металевими огорожами, які в межах похибки вимірювань відповідають плану відводу земельної ділянки, розробленому управлінням головного архітектора м. Львова відповідно до рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28 листопада 1958 року, а межа земельної ділянки згідно плану відводу від 28.11.1958 року, яка є протилежною до межі з АДРЕСА_6 , є умовною лінією, яка фактично на земельній ділянці межовими знаками не визначена, але саме ця лінія визначає межу земельної ділянки площею 600 кв.м., яка була надана ОСОБА_5 для будівництва житлового будинку відповідно до рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28 листопада 1958 року.
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_13 висновок судової земельно-технічної експертизи № 1173 від 12.04.2018 року підтримав та пояснив, що при проведенні експертизи особисто проводив обміри земельної ділянки, при цьому фактичні межі земельної ділянки з боку АДРЕСА_6 та з боку будинків АДРЕСА_6 визначені металевими огорожами, координати яких на місцевості співпадають з наданими для дослідження позивачем планами земельної ділянки.
Оцінюючи висновки експертів № 24/01-18я від 13 лютого 2018 року, № 1173 від 12.04.2018 року та покази експертів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 в частині визначення меж та конфігурації спірної земельної ділянки, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі висновку експерта № 1173 від 12.04.2018 року встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 600 кв.м., розміщення, межі та конфігурація якої повністю відповідають тій земельній ділянці, яка була надана ОСОБА_5 для будівництва житлового будинку відповідно до рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28 листопада 1958 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2019 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду клопотання про призначення по справі судової земельно-технічної експертизи, яке було мотивовано необгрунтованістю наданого позивачем висновку експерта № 1173 від 12.04.2018 року та необхідністю отримати відповідь експерта щодо можливості встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 600 кв.м., яка була надана ОСОБА_5 для будівництва житлового будинку відповідно до рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих № 989 від 28 листопада 1958 року, з урахуванням площ обох будинків та врахуванням тієї обставини, що будинок АДРЕСА_4 а частково розміщений поза межами такої земельної ділянки.
28.10.2019 року відповідачем ОСОБА_1 подано суду апеляційної інстанції клопотання від 21.10.2021 року про призначення судової земельно-технічної експертизи, на вирішення якої апелянт ОСОБА_1 просив поставити питання щодо можливості виділу для обслуговування будинку АДРЕСА_4 частини земельної ділянки площею 600 кв.м, розташованої по АДРЕСА_4 , яка відведена рішенням виконкому Ленінської райради народних депутатів трудящих від 28.11.1958 року № 989 для індивідуального будівництва по АДРЕСА_3 (на даний час АДРЕСА_4 ) пропорційно до площ будинків №№ 6 та 6а (104.3 кв.м. та 22.4 кв.м відповідно), а також з урахуванням площі лише тієї частини будинку АДРЕСА_4 , яка знаходиться в межах спірної земельної ділянки (14.97 кв.м.).
Однак після цього, 13.11.2019 року апелянтом ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи висновок експерта № 24/19 від 21.06.2019 року, складений судовим експертом Бочуляком Р.П. на підставі договору № ЕК-24/19, укладеного з апелянтом ОСОБА_1 , який містить відповіді експерта на питання, які апелянт ОСОБА_1 просив суд поставити на вирішення експертам у клопотанні про призначення судової земельно-технічної експертизи від 21.10.209 року, у зв'язку із чим ухвалою колегії суддів від 24.06.2021 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання від 21.10.2019 року про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи.
Погодившись з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до правовідносин сторін приписів абз. 3 ч. 6 ст. 120 та п. «г» ч.1 ст. 121 ЗК України, та, відповідно, виділення в користування власників будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_4 рівних частин спірної земельної ділянки по 300 кв.м. для обслуговування кожного з будинків, колегія суддів критично оцінює висновок експерта № 24/19 від 21.06.2019 року, оскільки у цьому висновку експертом надано відповіді на питання, поставлені апелянтом ОСОБА_1 щодо можливості виділу для обслуговування будинку АДРЕСА_4 частини земельної ділянки площею 600 кв.м в розмірі, пропорційному до площ будинків №№ 6 та 6а (104.3 кв.м. та 22.4 кв.м відповідно), а також з урахуванням площі лише тієї частини будинку АДРЕСА_4 , яка знаходиться в межах спірної земельної ділянки (14.97 кв.м.).
При встановленні порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції в достатній мірі з'ясував та врахував можливість користування будинками і здійснення догляду за ними, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень землекористувачів, можливість проходу з вулиці на подвір'я, а також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки.
Допитаний судом першої інстанції експерт ОСОБА_13 пояснив, що поділ земельної ділянки площею 600 кв.м. з виділенням в користування власникам будинків АДРЕСА_5 частин земельної ділянки площею по 300 кв.м. відповідає чинному законодавству. Також повідомив, що ним запропоновано два варіанти поділу, перший з яких передбачає влаштування проїзду до будинку АДРЕСА_5 шириною 3,5 м для можливості проїзду пожежного автомобіля, при цьому на частину земельної ділянки площею 10 кв.м., яка виділяється в користування власникам будинку АДРЕСА_4 , АДРЕСА_4 запропоновано встановити право сервітуту. Другий варіант передбачає влаштування проходу до будинку АДРЕСА_4 зліва від будинку АДРЕСА_4 шириною 2,7 м.
Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, для якої він встановлений. Перелік земельних сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок, передбачений ст. 99 Земельного кодексу України, не є вичерпним.
Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби у інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Колегія суддів погоджується з тим, що встановлений в оскаржуваному рішенні на користь позивача як власника будинку АДРЕСА_4 постійний сервітут на право проїзду до належного позивачу будинку по частині земельної ділянки, виділеної в користування відповідачам, як власникам приміщень будинку АДРЕСА_4 , площею 0.0010 га (10.0 кв. м), є найменш обтяжливим для власників будинку АДРЕСА_4 , в той же час встановленням зазначеного земельного сервітуту забезпечується дотримання правил протипожежної безпеки при експлуатації будинку АДРЕСА_4 .
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що апелянт ОСОБА_1 був обмежений у доступі до правосуддя у зв'язку із тим, що після набрання чинності 15.12.2017 року нової редакції ЦПК України судом не було винесено ухвалу про продовження розгляду справи із стадії підготовчого засідання та, відповідно, не виносилась ухвала про закриття підготовчого засідання і призначення до судового розгляду, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_1 після 15.12.2017 року був обмежений судом у реалізації своїх процесуальних прав з підстав, передбачених у новій редакції ЦПК України, яка набрала чинності 15.12.2017 року.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналися Львівська міська рада та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 24.06.2021 року.
Головуючий: Шеремета Н. О.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.