Справа № 442/7268/20 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.
Провадження № 22-ц/811/1003/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
Категорія: 66
17 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
за участі секретаря: Сеньків Х.І.,
з участю ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства «міський сервіс» Стебницької міської ради, виконавчий комітет Дрогобицької міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не надано оцінки показам свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які підтвердили, що відповідачі по справі за вказаною адресою не проживають тривалий час і що жодних конфліктів чи перешкод позивач по справі їм не створює.
Звертає увагу на те, що з відповіді Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області № 13702/44/01-20 від 29.10.2020 року не вбачається, що мова йде про чинення перешкод в користуванні квартирою, у цій відповіді зазначено про можливе вчинення відносно відповідачки неправомірних дій з його сторони.
Зазначає, що в ході розгляду справи встановлено, що відповідачі не приживають у спірному житлі понад 10 років.
Звертає також увагу на те, що у спірній квартирі неповнолітня ОСОБА_5 ніколи не проживала та рішення про припинення права користування квартирою за неповнолітньою буде мати наслідком лише зняття її з реєстрації.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
17 червня 2021 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з погіршенням стану здоров'я. також зазначив, що ОСОБА_3 теж не зможе з'явитись в судове засідання у зв'язку з сімейними обставинами.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи предмет спору, складність справи, ту обставину, що ОСОБА_8 не долучено жодних доказів на підтвердження обставин, вказаних у клопотанні. а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи колегія суддів вважає за необхідне відхилити вказане клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом та матеріалами справи встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради від 17 липня 2019 року за № 39 «Про зміну договору найму на квартиру», ОСОБА_3 , 1967 р.н. визнано наймачем квартири АДРЕСА_1 . Склад сім'ї: ОСОБА_9 - син, ОСОБА_1 , 1965 р.н. - сестра, ОСОБА_4 , 1985 р.н.- племінник, ОСОБА_5 , 2008 р. н. - дочка племінника.
11 березня 2020 року укладено договір найму житла в будинках державного комунального житлового фонду між Комунальним підприємством «Міський сервіс» та ОСОБА_3 , згідно з яким наймодавець надає наймачу і членам його сім'ї у безстрокове користування квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Житлове приміщення, квартира загальною площею 43,95 кв. м., що складається з 2 кімнат житловою площею 30,02 кв. м.
Згідно довідки КП ДЛ «Стебниккомунсервіс» № 343 від 18 лютого 2019 року позивач проживає і прописаний в АДРЕСА_2 . Склад сім'ї: сестра - ОСОБА_1 , 1965 року народження, племінник - ОСОБА_4 , 1985 року народження, дочка племінника - ОСОБА_5 , 2008 року народження.
Згідно актів КП ДП «Стебниккомунсервіс» (№84 від 23.06.2017, №57 від 24.04.2017 №25 від 20.02.2017, від 03.02.2012, №16 від 15.04.2011 ) встановлено, що у спірній квартирі ОСОБА_1 , 1965 року народження та ОСОБА_4 , 1987 року народження, не проживають більше 10 років.
Як вбачається з Актів № 32 від 06.02.2019 р. та № 312 від 11 листопада 2020 р., складеними комісією Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл», та довідками № 541 від 11 вересня 2019 року та № 313 від 11 листопада 2020 р., виданими головою ОСББ «Сокіл» М.П. Плитич, відповідачі у спірній квартирі не проживають більше 10 років, їхнього майна в ній не має.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Необхідно зазначити, що статтею 71 ЖК УРСР, визначено умови відповідно до яких особу, може бути визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Аналіз статті 71 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання.
Відтак, на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 263/7338/17.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв'язку з цим.
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 пояснили, що протягом тривалого часу не бачили відповідачів у спірній квартирі, однак суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що показання вказаних свідків, оскільки такі спростовуються показаннями свідка ОСОБА_10 , яка є матір'ю сторін та вказала на те, що позивач постійно влаштовує сварки та чинить перешкод відповідачам у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Крім цього, як вбачається з відповіді Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівської області за № 13702/44/01-20 від 29.10.2020, відповідачка ОСОБА_1 зверталась у відділ поліції щодо неправомірних дій брата ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Таким чином неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного із них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі неповнолітньої дитини, а тому за своїм характером є поважними.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Оскільки підставою втрати особою права користування житлом є лише неповажність причин відсутності понад встановлені строки, то неповнолітня дитина як самостійний суб'єкт житлових правовідносин (окремо від батьків) не може бути визнана такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.
Враховуючи вищенаведене, те, що відповідачі не проживали у спірній квартирі з поважних причин ( позивач створює їм перешкоди), в ній знаходиться їх особисте майно, іншого житла не мають, відповідачка ОСОБА_5 є неповнолітньою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381. ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 25 червня 2021 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.