Справа № 496/1935/18
Провадження № 2/496/626/21
02 червня 2021 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Буран В.М.,
за участю:
секретаря - Стрілець Ж.М.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про поділ майна та поділ будинку в натурі, стягнення вартості автомобілю, судових витрат,-
ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона знаходилася в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 1998 року по 2017 рік, під час шлюбу ними був придбаний житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , право власності на який був зареєстрований на ім'я відповідача. На протязі спільного життя ними було придбане майно на загальну суму 253 200 гривень. Крім того, їй стало відомо, що відповідач без її згоди продав автомобіль «Ford Transit», тоді як технічний паспорт знаходиться у неї. Просить поділити в натурі житловий будинок, виділити у власність рухоме майно, стягнути з відповідача Ѕ суми сплаченої за автомобіль «Ford Transit»та судові витрати.
Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позову, обставини зазначені в позові підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, вказав, що згідно висновку експерта будинок поділений не може бути, доказів щодо вартості рухомого майна та продажу автомобілю, додано не було.
Крім того, відповідачем до суду було надано відзив, згідно якого, позовну заяву він не визнає в повному обсязі i вважає безпідставною, оскільки позивачем не було додано жодного доказу вартості рухомого майна на час придбання та розподілу. Щодо рухомого майна відповідач у відзиві зазначив, що два дивани, шерстяна ковдра, морозильна камера, холодильник та кухонні меблі були вивезені позивачем під час його відсутності. Три килими, занавіски та телевізор знаходяться в будинку. Бетонозмішувач, бензопила та зварюваний апарат були придбані за кошти його батьків та подаровані йому, будівельною технікою він заробляє собі та дітям на життя. Автомобіль « Ford Transit»у його користуванні згідно доручення, технічна документація на автомобіль «Ford Transit» знаходиться у позивача, даний автомобіль продати він не може, адже не є власником. Крім того, за період проживання у шлюбі для їх дитини - ОСОБА_5 було придбано барабанну установку та комп'ютер та є його особистою власністю i не підлягає поділу між подружжям. Також вказав, що позивач не зверталася до нього в досудовому порядку щодо добровільного поділу будинку в натурі. Для його фактичного перепланування, переобладнання будинку грошей не має ні в нього, ні в позивача, для вказаних дій, крім того, необхідний дозвіл виконавчого комітету місцевої ради.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового розгляду, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31.10.2017 року, за ОСОБА_2 було визнано право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами: підвалом, літнею кухнею, гаражем, душем, туалетом, цистерною, огорожею, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).
Довіреністю виданою 06 травня 2012 року ОСОБА_6 , було уповноважено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися транспортним засобом «Ford Transit», 1998 року випуску (а.с. 18).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.10.2018 року, житловий будинок загальною площею 84,6 кв.м. Ѕ частка знаходиться у власності ОСОБА_2 (а.с. 58).
Депутатом Яськівської об'єднаної територіальної громади в присутності свідків, було здійснено опис майна в будинку, який належить ОСОБА_3 та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , підтвердженого актом від 23.08.2018 року (а.с. 59)
На підставі ухвали суду від 23 жовтня 2018 року було призначено будівельно-технічну експертизу, висновком експерта від 29 грудня 2018 року №1-119/18 визначено, що поділ житлового будинку в долях Ѕ частини кожному із співвласникам - гр. ОСОБА_2 i ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 технічно не представляється можливим. У разі неможливості поділу житлового будинку між співвласниками, розрахунок грошової компенсації визначається за ринковою власністю. Ринкова вартість житлового будинку загальною площею 84, 6 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на дату дослідження складає - 328 840 гривень. Ідеально, співвласникам з долею Ѕ належить по 164 420 гривень (а.с. 73-96).
За клопотання представника позивача - ОСОБА_1 було допитано свідка ОСОБА_5 , який пояснив, що він має комп'ютер та барабанну установку, які йому подарували батьки, йому не відомо, чи було батьками вивезено майно з будинку.
Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
Статтею 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 69 СК України передбачає, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
На підставі ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної "сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік недомовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 372 ЦК України, зазначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Також, згідно правової позиції, визначеної у Постанові Верховного суду від 18 квітня 2018 року по справі №619/5624/14-ц - «Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, як роз'яснив Пленум ВСУ у п.27 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 77, 78) в порядку, передбаченому статтями 235, 237, 239 ЦПК України в новій редакції.
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України ), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
При цьому як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови № 11 від 21.12.2011 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мата місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У своїй правовій позиції ВСУ у справі № 6-2565цс16 вказував про те, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4-5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Таким чином, як вбачається з викладеного, визнати ідеальні частки подружжя у спільному майні без його реального поділу і залишити це майно у спільній частковій власності допускається у разі неподільності речі, що є у спільній сумісній власності, відсутності згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Так позивач, у порушення ст.ст. 12-81 ЦПК України не заявляла вимог про присудження спірного будинку одному з подружжя з виплатою іншому з подружжя грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Таким чином, визнання за позивачем права приватної власності на 1/2 частину будинку без реального його поділу і виділу в натурі її частки не вважається за можливе. Також визначення частин у спільному майні подружжя, на які кожен з них має відповідно до положень сімейного законодавства, про що позивач фактично просить суд, не вирішує спір по суті, який виник між сторонами, відповідно в даному випадку не є неналежним способом захисту порушеного права, оскільки функція суду у даній категорії спорів полягає в фактичному розподілі спільного майна подружжя та його виділу в натурі, а не визначення ідеальних частин у спільному майні кожного з подружжя, що не вирішує спір по суті.
Окрім того, відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Щодо позовної вимоги про виділення у власність наступного майна: Два дивани, барабанну установку, велику занавіску, занавіску, шерстяну ковдру, комп'ютер, телевізор LG, тумбу під телевізор, кухонні меблі, газову плиту «горєньє», холодильник LG, занавіски кухонні, суд приходить на наступного висновку.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.
Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, ч. 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
В порушення вказаних вимог передбачених ЦПК України, позивачем не було додано доказів вартості рухомого майна, доказів у кого саме у власності перебуває вказане майно.
Щодо розподілу легкового автомобілю, з матеріалів справи вбачається, що жодна із сторін не надала до суду належні та допустимі докази із зазначенням вартості легкового автомобілю, в кого з сторін він перебуває на даний час, чи дійсно автомобіль був проданий відповідачем, жодна сторона не ініціювала призначення експертизи для визначення вартості автомобілю, тому суд вважає, що в задоволенні вимог позивача в частині стягнення з відповідача Ѕ суми за автомобіль, необхідно відмовити.
Отже, з огляду на зазначене, позивачем не доведено позовні вимоги.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 79, 80, 81, 89, 255, 258, 259, 260, 268 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 328, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 СК України, суд -
В позові ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ІНН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (місцепроживання: АДРЕСА_2 ) про поділ майна та поділ будинку в натурі, стягнення вартості автомобілю, судових витрат - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 15.06.2021 року.
Суддя: В.М. Буран