Справа № 308/5794/21
19 травня 2021 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , за участю представника володільця майна - адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді клопотання старшого слідчого СВ Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 , погоджене прокурором, про накладення арешту на майно
Слідчий за погодженням з прокурором звернулася до суду з вказаним клопотанням у якому зазначає, що у провадженні Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області знаходиться кримінальне провадження № 12021071030000627 від 02.05.2021 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 342 КК України. В ході проведення досудового розслідування встановлено, що 02.05.2021 року близько 10 год. 30 хв. під час зупинки транспортного засобу марки «Тойота» модель «Яріс», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , який почав вести себе неадекватно. На зауваження поліцейських не реагував та здійснив спробу залишити місце пригоди. В цей час працівник УПП Кухарський намагався припинити протиправні дії в результаті чого отримав травму ноги.
Слідчий вказує, що з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, 02.05.2021 року в період часу з 12 год. 00 хв. до 16 год. 46 хв. був проведений огляд місця події, а саме: відкритої ділянки місцевості, яка розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Ольбрахта, 27, в ході якого було виявлено та вилучено транспортний засіб «Тойота» модель «Яріс», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 . 02.05.2021 року старшим слідчим Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області винесено постанову про визнання вищевказаних речей та предметів речовими доказами у кримінальному провадженні № 12021071030000627 від 02.05.2021 року. А тому з метою забезпечення збереження речового доказу просить накласти арешт на вилучений під час огляду місця події від 02.05.2021 року транспортний засіб марки «Тойота» модель «Яріс», д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору, який опечатаний паперовими бирками з пояснювальними написами та підписами та поміщений на спец майданчик Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області.
Слідчий на розгляд клопотання не з"явилася, хоча про час та місце розгляду такого була повідомлена, причини неявки суду не відомі.
Представник володільця майна - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечив. Просив у задоволенні клопотання відмовити.
Заслухавши пояснення представника володільця майна, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Згідно із п.7 ч.2 ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Згідно ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.2 ст.171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексута відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.94, ст.132, ст.173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину і достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У клопотанні слідчий зазначає, що метою накладення арешту на майно є збереження речових доказів.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Однак, слідчому судді не надано будь-яких доказів, які б доводили, що автомобіль марки «Тойота» модель «Яріс», д.н.з. НОМЕР_1 , відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, зокрема, що він є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберігає на собі сліди злочину, передбаченого ст. 342 КК України або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час даного кримінального провадження.
При цьому слідчий суддя враховує, що автомобіль марки «Тойота» модель «Яріс», д.н.з. НОМЕР_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка не має жодного відношення до даного кримінального провадження.
Слідчий, обґрунтовуючи своє клопотання, в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не наводить у ньому достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на майно.
Матеріали провадження не містять будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на дане конкретне майно.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до ст.29 Загальної декларації прав людини, "кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві". Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод. Конституція України також передбачає межі здійснення громадянами своїх прав. Так, згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.
Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з'ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи. Вимога щодо забезпечення такого балансу випливає зі структури статті 1 Першого Протоколу, якщо розглядати її в цілому. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
На час розгляду клопотання про арешт майна в суді, слідчим не доведено, що в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження є необхідність, і що потреби досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт зазначеного в клопотанні майна.
Відтак, доводи слідчого щодо необхідності накладення арешту з метою забезпечення збереження майна як речових доказів, є безпідставними та немотивованими.
Беручи до уваги вищевикладене, оцінюючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для третіх осіб, обґрунтованість необхідності обмеження у праві власності нерухомим майном, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого є необґрунтованим, а тому у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 167-169, 170-173, 309 КПК України , слідчий суддя
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 , погоджене прокурором, про накладення арешту на майно - транспортний засіб марки «Тойота» модель «Яріс», д.н.з. НОМЕР_1 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1