22 червня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12018150040004196, за апеляційними скаргами прокурора Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2020 року відносно
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, зареєстрований в АДРЕСА_1 , мешкає в АДРЕСА_2 раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 152 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_8 ,
обвинувачений - ОСОБА_7 ,
захисник - ОСОБА_9 ,
потерпіла - ОСОБА_6 ,
представник потерпілої - ОСОБА_10 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 152 КК України та призначено покарання, за ч. 1 ст. 152 КК України - 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 152 КК України - 6 років позбавлення волі.
Ухвалено, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 6 років позбавлення волі.
Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_7 обраховувати з моменту затримання - 03.07.2019 р., до набрання вироком законної сили запобіжний захід залишити без змін - тримання під вартою.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави витрати, пов'язані із залученням експерта для проведення судових експертиз, в розмірі 78 306,09 грн.
Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
Прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України, із ознакою повторності, за епізодом зґвалтування потерпілої ОСОБА_6 та призначити покарання:
- за ч. 1 ст. 152 КК України - 4 роки 6 місяців позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 152 КК України - 8 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарань, остаточно призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Потерпіла ОСОБА_6 просить вирок суду скасувати, в частині виключення епізоду про її зґвалтування та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України, призначивши йому покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі прокурор, вважає, що оскаржуваний вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону за епізодом вчинення злочину стосовно потерпілої ОСОБА_6 , а також невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
На думку апелянта, рішення суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_7 , у вчиненні злочину стосовно потерпілої ОСОБА_6 , прийнято без повного та всебічного дослідження матеріалів провадження, без належного аналізу всіх здобутих у справі доказів, без наведення відповідного спростування пред'явленого обвинувачення.
Зазначаючи про недоведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, судом у вироку не викладено змісту усіх досліджених доказів, не проведено їх ґрунтовного аналізу з точки зору належності та взаємозв'язку, не оцінено усіх доказів обвинувачення у їх сукупності.
Наголошує на тому, що допустивши істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, суд в резолютивній частині вироку не вказав про виправдання ОСОБА_7 в частині пред'явленого обвинувачення та процесуальні підстави для цього.
З приводу кваліфікації дій ОСОБА_7 за епізодом нападу на потерпілу ОСОБА_6 , зауважує, що обвинувачений, діючи з єдиним умислом, вчинив різні форми статевого проникнення щодо однієї і тієї ж особи, що, з огляду на правову позицію Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.12.2020 р. у справі № 562/1629/17, слід розглядати як одиничне кримінальне правопорушення та кваліфікувати за відповідною частиною ст. 152 КК України.
Вважає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції не надано належної оцінки усім конкретним обставинам вчинених ним кримінальних правопорушень, зокрема наявності загального та спеціального рецидиву, систематичності його дій, вчинених через незначний проміжок часу із застосуванням фізичного насильства стосовно жінок, що не були спроможні чинити опір фізично сильнішому чоловіку, тому, що злочинні дії обвинуваченого зупинено виключно внаслідок його затримання працівниками правоохоронних органів, а також даним про особу обвинуваченого, який, починаючи з 2010 року, 5 разів судимий за вчинення корисливих злочинів, до нього застосовувались кримінально-правові інститути звільнення від відбування покарання з випробуванням та умовно-дострокового звільнення, проте він висновків стосовно своєї протиправної поведінки не зробив, на шлях виправлення не став та, через незначний проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі, вчинив три умисних злочини, у тому числі тяжкі, що свідчить про підвищену небезпеку обвинуваченого для суспільства.
Потерпіла ОСОБА_6 вважає, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, в результаті чого, його висновки є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а вирок - положенням ст. 370 КПК України.
Зауважує, що за період судового розгляду вона лише одного разу викликалась до суду, з метою допиту, про інші судові засідання не повідомлялась, що свідчить про порушення її процесуальних прав, зокрема, бути присутньою при прийнятті рішення щодо обсягу обвинувачення та визначення меж судового розгляду, допиті свідків, дослідженні письмових та речових доказів, право заявляти клопотання про дослідження доказів, які, на її думку, підтверджують винуватість ОСОБА_7 , висловлювати позицію стосовно виду та міри покарання.
Наголошує на тому, що судом першої інстанції не зазначено підстав, з яких він не взяв до уваги та відкинув докази, які підтверджують вину ОСОБА_7 за епізодом нападу на неї.
Окрім наведеного, вважає, що, з урахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень та даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , йому слід призначити покарання в максимальних межах санкції ч. 2 ст. 152 КК України - у виді 10 років позбавлення волі.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
19.10.2018 р., в нічний час, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , реалізуючи раптово виниклий умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_11 з використанням геніталій, скориставшись відсутністю уваги з боку інших осіб, із застосуванням сили, заштовхнув потерпілу ОСОБА_11 до ванної кімнати та, з метою подолання опору останньої, та появи небажаних свідків, силою нахилив її на поверхню пральної машини, закривши при цьому рукою їй рота, після чого оголив свій статевий орган та вчинив дії сексуального характеру, а саме: проникнення в тіло потерпілої з використанням геніталій, без добровільної згоди останньої. Далі, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , застосовуючи фізичне насильство, намагався змусити потерпілу до вчинення орального статевого зв'язку. У зв'язку з тим, що потерпіла відмовилася, ОСОБА_7 , застосовуючи силу, знову нахилив її на поверхню пральної машини та продовжив дії сексуального характеру.
02.07.2019 р., приблизно о 18.30 год., більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 прийшов до потерпілої ОСОБА_12 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_4 та, діючи умисно, повторно, маючи злочинний намір на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло потерпілої з використанням геніталій, без її добровільної згоди, силою заштовхнув ОСОБА_12 всередину її квартири, жбурнув на ліжко, силоміць закрив їй рота подушкою, оголив свій статевий орган та проник в тіло потерпілої вагінальним шляхом без її добровільної згоди.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 152 КК України, у редакції що діяла до внесення змін до Кримінального кодексу України Законом України «Про внесення змін до кримінального та кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень конвенції ради Європи про запобігання насильству жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 2227-VIII від 06.12.2017 р., а саме: зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства та за ч. 2 ст. 152 КК України, в редакції Закону № 2227-VIII, як дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), вчинених повторно.
Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України, за наступних обставин.
02.11.2018 р. о 04.30 год., більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на перетині вулиць Кузнецької та Громадянської в місті Миколаєві, ОСОБА_7 побачив потерпілу ОСОБА_6 , після чого у нього виник повторний злочинний умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло останньої з використанням геніталій, без її добровільної згоди. З метою реалізації вказаного умислу, ОСОБА_7 став переслідувати потерпілу ОСОБА_6 , наздогнавши останню біля будинку АДРЕСА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел, діючи повторно, скориставшись відсутністю уваги з боку сторонніх осіб, із застосуванням сили, затягнув потерпілу ОСОБА_6 до не освітлюваної території позаду прибудови будинку АДРЕСА_6 , оголив свій статевий орган і, застосовуючи фізичне насильство, силою поставив потерпілу ОСОБА_6 на коліна та примусив останню до вчинення орального статевого зв'язку. В подальшому, продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 силою підняв потерпілу з колін, розвернув її до себе спиною та, без її добровільної згоди, вчинив із нею дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в тіло останньої з використанням геніталій.
Вказані дії органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 152 КК України, як дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), вчинене повторно.
Оцінивши представлені стороною обвинувачення докази по зазначеному епізоду, з точки зору допустимості, достовірності та достатності, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виключення даного епізоду з обвинувачення, у зв'язку з недоведеністю. Своє рішення мотивував тим, що органами досудового розслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ст. 152 КК України в новій редакції, яка існує після внесення змін до Кримінального кодексу України Законом України № 2227-VIII від 06.12.2017 р. Крім того, дії ОСОБА_7 щодо вчинення орального статевого зв'язку із застосуванням фізичного насилля з ОСОБА_6 , органами досудового розслідування не кваліфіковані за ст. 153 КК України в редакції, чинній на момент подій, що йому інкримінуються, відповідна підозра ОСОБА_7 не пред'являлася.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, потерпілу та її представника на підтримку апеляційних скарг, думку обвинуваченого та захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг та просили вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, вивчивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Виходячи зі змісту ст. 94 КПК України, висновок суду має ґрунтуватись на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, з оцінкою кожного зібраного доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, які стають підставами для ухвалення цього вироку.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 3-4 ст. 374 КПК України, вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин.
У мотивувальній частині вироку зазначаються, серед іншого: 1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; 2) у разі визнання особи винуватою: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
У резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема: 1) у разі визнання особи виправданою - прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та його виправдання; 2) у разі визнання особи винуватою: прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Якщо особі пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не доведені, то у резолютивній частині вироку зазначається, за якими з них обвинувачений виправданий, а за якими - засуджений.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.1993 р., № 12 від 03.12.1997 р., № 6 від 30.05.2008 р. - у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину.
Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд, встановлений ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Наведених вимог закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України судом першої інстанції не дотримано.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 10.06.2020 р., під час судового розгляду, судом першої інстанції досліджено докази, надані прокурором на підтвердження винуватості ОСОБА_7 за епізодом зґвалтування потерпілої ОСОБА_6 , а саме:
- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02.11.2018 р.;
- протокол огляду місця події від 02.11.2018 р. із фото-таблицею до нього;
- заяву потерпілої ОСОБА_6 про добровільну видачу речей (одягу);
- протокол огляду предмету від 02.11.2018 р. із фото-таблицею до нього;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.12.2018 р.;
- протокол проведення слідчого експерименту від 25.11.2019 р. із відеозаписом до нього;
Зі змісту технічного запису вбачається, що вказані докази долучені до матеріалів кримінального провадження, з метою подальшого надання їм правової оцінки у нарадчій кімнаті.
Окрім цього, 30.03.2020 р. судом першої інстанції безпосередньо допитану потерпілу ОСОБА_6 з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Водночас, зі змісту вироку вбачається, що судом першої інстанції не відображено ані змісту вказаних доказів, ані відповідного їх аналізу, а також не надано належної оцінки, у тому числі з точки зору їх достатності для прийняття процесуального рішення по суті. Не висловлено категоричних суджень, які б в достатній мірі підтверджували або спростовували пред'явлене обвинувачення, а відтак, висновки суду не є належним чином мотивовані та переконливі.
За такого, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про невідповідність дій обвинуваченого ОСОБА_7 диспозиції інкримінованого кримінального правопорушення є передчасним, зробленим без належної перевірки всіх обставин кримінального провадження і оцінки всієї сукупності доказів щодо їхньої належності, допустимості, достовірності та достатності, що є порушенням вимог КПК України.
Втім, дійшовши висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 не відповідають диспозиції інкримінованого кримінального правопорушення, вказане питання не було вирішено у резолютивній частині вироку.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути зазначені істотні порушення процесуального закону шляхом повторного дослідження вказаних обставин кримінального провадження, оскільки з огляду на зміст мотивувальної та резолютивної частин вироку, ці обставини під час кримінального провадження в суді першої інстанції не встановлені та будь-якого рішення в цій частині не прийнято.
За таких обставин, вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст. ст. 370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до приписів ч. 1 ст. 412 КПК України, а тому не може залишатися у силі і підлягає скасуванню.
Окрім наведеного, відповідно до ч. 3 ст. 56 КПК України, під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право: бути завчасно повідомлений про час і місце судового розгляду; брати участь у судовому засіданні; брати участь у безпосередній перевірці доказів; висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому.
Згідно ч. 1 ст. 135 КПК України, особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 КПК України, належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, у тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 152 КК України, призначалось до розгляду 18 разів, без належного повідомлення потерпілих про дату, час і місце судових засідань, за виключенням 3 судових засідань.
Разом з тим, потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 були присутні у тих судових засіданнях, під час яких здійснювався їх допит, а участь забезпечена за ініціативою прокурора, без належного на те повідомлення судом, що в даному випадку свідчить про не дотримання судом вимог ст. ст. 111, 135, 136 КПК України.
Вказані обставини свідчать про допущенні судом першої інстанції порушення прав потерпілих, визначених законодавством, зокрема, право бути завчасно повідомленим про час і місце судового засідання та на висловлення своєї думки під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, що відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, і, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України, беззаперечною підставою для скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції належить усунути вищевказані порушення вимог кримінального процесуального закону, вжити заходів до повного, всебічного дослідження обставин кримінального провадження, перевірити доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої, дати належну оцінку зібраним доказам згідно чинного кримінального процесуального кодексу України, в залежності від чого ухвалити законне та обґрунтоване рішення з викладенням у ньому аналізу доказів і докладних мотивів його прийняття. У разі доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в обсязі, викладеному в обвинувальному акті, призначити покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України, яке буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
На підставі викладеного, апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню, як такі, що містили вимоги про скасування вироку.
Вирішуючи питання стосовно запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції, з урахуванням того, що в даному кримінальному провадженні судом першої інстанції запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишався без змін, беручи до уваги вимогу закону про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, з метою запобігання ризику переховування ОСОБА_7 від суду, обвинуваченого у вчиненні тяжких злочинів, вважає за необхідне продовжити відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 412, 415, 424, 425, 532 КПК України, суд, -
апеляційні скарги прокурора Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2020 року відносно ОСОБА_7 , - скасувати.
Призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого засідання.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 днів до 21 серпня 2021 року.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3