30.06.21
22-ц/812/1176/21
Справа № 470/880/20 Головуючий у 1-й інстанції Луста С. А.
Провадження № 22ц/812/1176/21 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.
Іменем України
30 червня 2021 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої: Ямкової О. О.,
суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю.,
із секретарем: Горенко Ю. В.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 ,
відповідачки - ОСОБА_3 ,
представника відповідачки - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Лусти С. А. в залі судових засідань в смт Березнегувате Миколаївської області о 13 годині 05 хвилині, повний текст якого складений 27 квітня 2021 року по справі
за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3
про визнання особи такою, що втратила право
на користування житловим приміщенням,
23 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання відповідачки такою, що втратила право користування, належним йому на праві власності жилим будинком АДРЕСА_1 з 2008 року та з підстав, передбачених частиною 2 статті 405 ЦК України і статтями 71, 72 ЖК УРСР.
Позивач посилався на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та проживали разом у будинку АДРЕСА_1 .
Після розірвання шлюбу у 2008 році відповідачка добровільно виїхала із будинку на проживання до своїх батьків у місто Херсон, та зібрала із собою належні їй речі.
З цього часу відповідачка не проживає у будинку, але не бажає скасувати свою реєстрацію у ньому, внаслідок чого вчиняє позивачу перешкоди по користуванню та розпорядженню належної йому власністю.
Посилаючись на зазначене, та відсутність відповідачки у спірному будинку більше дванадцяти років, просив визнати її такою, що втратила право на користування житлом.
У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Константиновський Г. Б., вимоги не визнала, та пояснила, що перебувала у шлюбі з позивачем з 2000 по 2008 рік, та з 2003 року проживає у спірному будинку. З вересня 2020 року навчається у Херсонському аграрно-економічному університеті на денній формі навчання, та за весь час, після розірвання шлюбу не залишала спірний будинок, який є її єдиним житлом на термін, більш одного року, та без поважних причин. З позивачем у неї склалися неприязні стосунки, на ґрунті яких у грудні 2020 року останній вигнав її з будинку, який вона вимушена була залишити не зі своєї волі.
Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок набуто сторонами в період шлюбу, а тому він відноситься до спільного майна, внаслідок чого підстав для позбавлення відповідачки права на користування частиною цього майна не має, як не має доказів її не проживання в житлі у строк понад один рік.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
На думку апелянта, суд першої інстанції помилково вважав будинок спільним майном подружжя, оскільки його набуто за кошти його матері.
Не враховано судом показання допитаних свідків, які свідчать про добровільне залишення відповідачкою будинку, роботу та навчання у іншому місці, а також те, що поведінка колишньої дружини викликає погіршення його стану здоров'я, у зв'язку з наявністю у нього інвалідності.
Заперечуючи проти поданої апеляції представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Константиновський Г. Б. надав відзив, в якому вважав доводи позивача безпідставними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.
У відповідності до положень статей 150, 156 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку) користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням.
Згідно з вимогами частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При вирішенні справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності від 26 вересня 2003 року придбав жилий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрував на своє ім'я ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).
З цього часу у будинку проживають сторони, та їх спільні діти (а.с.11, 49-50), незважаючи на наявність реєстрації позивача у 2011 році у іншому місті (а.с.4)
27 травня 2008 року сторони шлюб між собою розірвали (а.с.9) та відповідачка виїхала разом з дітьми до своїх батьків.
Але за поясненнями ОСОБА_3 у судовому засіданні, що підтверджені частково поясненнями позивача, та показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , через деякий час у тому ж 2008 році відповідачка ОСОБА_3 повернулася для спільного проживання у будинок (а.с.81-90). При цьому свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стверджували, що відповідачка залишила будинок з 2016 року, та її більше у селі, як постійно проживаючу не бачили, але бачили як особу, що відвідувала сина (а.с.85-86).
Одночасно сторони, та допитані у суді свідки підтвердили про наявність між колишнім подружжям сварок, та виклик з цього приводу до будинку поліції.
За довідкою ветеринарної медицини (а.с.74) станом на 31.03.2021 у домогосподарстві ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 утримуються шість голів великої рогатої худоби, за позивачем ОСОБА_1 числиться інша велика рогата худоба. З пояснень сторін, кожний самостійно утримує велику рогату худобу.
Як пояснила відповідачка ОСОБА_3 , іншого житла вона не має, а тимчасово перебуває у місті Херсон, у зв'язку з роботою, на яку влаштувалася у квітні 2019 року та навчанням з вересня 2020 року. Але кожний тиждень на вихідні приїздить до дому, з яким зв'язок не втратила. Разом з тим у листопаді 2020 року на ґрунті чергової сварки з позивачем вимушена була залишити будинок, до якого знову приїхала під час судових слухань.
Зазначені обставини відповідачка ОСОБА_3 доводила за допомогою письмових доказів, таким чином надав суду першої інстанції безспірні докази того, що будинок набуто в період зареєстрованого шлюбу, а презумпція спільності майна не спростована позивачем в установленому законом порядку. В спільному майні тривалий безперервний час відсутня без поважних причин не була, зв'язок з будинком не втрачала, а постійно проживати у житлі час від часу не могла, у зв'язку, як з наявністю неприязних стосунків між колишнім подружжям, так і у зв'язку з навчанням та роботою за місцем навчання.
Тому висновки суду першої інстанції щодо спільності майна та поважності причин не проживання відповідача у ньому відповідають встановленим ним обставинами справи, та ґрунтуються на належним чином досліджених ним доказах.
Відтак, судом першої інстанції враховано, що спірний будинок набуто під час шлюбу, в якому сторони проживали разом і після його розірвання, а тому відповідачка, як колишня дружина, має право на частину спільно набутого майна у шлюбі, незважаючи на те, що до наступного часу реальний поділ майна між сторонами не проведено.
За такого рішення суду першої інстанції, яке ухвалено у відповідності до норм матеріального і процесуального права, не підлягає скасуванню чи зміні, внаслідок чого з підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
На підставі статті 141 ЦПК України підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді О. В. Локтіонова
С. Ю. Колосовський