П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/5320/20
Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу Державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,-
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Заводського відділу Державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною і такою, що не підлягає виконанню, та скасування постанови головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Носової О.Г. від 18 листопада 2020 року у виконавчому провадженні №59299396 «Про стягнення виконавчого збору» в розмірі 45786,81 грн..
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням суду позивачка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянтка просила його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову повністю.
З огляду на неприбуття у судове засідання 30 червня 2021 року сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення, колегія суддів у відповідності до ст.311 КАС України вирішила розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 червня 2019 року було відкрито виконавче провадження №59299396 з виконання виконавчого листа №487/4816/16-ц, виданого 18 квітня 2019 року Заводським районним судом м.Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» боргу по кредиту в загальній сумі 451129,79 грн., в тому числі заборгованості по відсотках в сумі 27924,02 грн..
18 листопада 2020 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого листа стягувачу у зв'язку із його заявою про повернення виконавчого документа, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
18 листопада 2020 року державним виконавцем прийнята постанова про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в сумі 45786,81 грн. на підставі ст.3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Винесення вказаної постанови про стягнення виконавчого збору і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд вважав, що постанова про стягнення виконавчого збору від 18 листопада 2020 року винесена відповідно до норм статей 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження", а тому прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження" (аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 26 червня 2020 року по справі №360/3324/19, від 17 вересня 2020 року по справі №640/16620/19, які суд застосував до спірних правовідносин у цій справі і які прийняті пізніше, ніж постанова ВС від 16 квітня 2020 року, на яку посилається позивачка у позові).
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч.1 ст.2 Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону).
Відповідно до п.1 ч.1 та ч.5 ст.26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно до ст.27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Положеннями статті 40 Закону передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Так, ч.1 та 3 вказаної статті визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Як було зазначено, 18 листопада 2020 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого листа стягувачу у зв'язку із його заявою про повернення виконавчого документа, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону.
З аналізу наведеного у сукупності вбачається, що прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону (за умови, що примусове виконання рішення передбачає його стягнення) після повернення виконавчого документа на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону є безпосереднім та імперативним обов'язком державного виконавця при поверненні виконавчого документа з вказаних підстав.
На думку колегії суддів, зазначений обов'язок виконавця є безумовним для дотримання виконавцем, коли такий виконавець повертає виконавчий документ на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону. При цьому, ч.9 ст.27 Закону містить положення, згідно яких виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Наведені висновки також узгоджуються з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/16620/19, яка є аналогічна даній.
Так, у вказаній справі позивач оскаржував постанову про стягнення виконавчого збору від 26 грудня 2018 року №57975656.
При цьому, касаційний суд зазначив (п.26 та 27 постанови), що необґрунтованими є доводи касатора про те, що обов'язковою умовою стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження є саме фактичне примусове стягнення суми коштів, оскільки позивач посилається на правові норми Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VIII (далі Закон №2475-VIII).
Верховний Суд не прийняв також посилання скаржника на судову практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року по справі №2540/3203/18, постановах Верховного Суду від 15 лютого 2018 року по справі №910/1587/13, від 18 квітня 2018 року по справі №761/11524/15-ц, оскільки у вказаних постановах для вирішення спірних правовідносин суд керувався нормами Закону №1404-VІІІ, які були чинними до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VIII.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Федусик А.Г.
Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.