П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/3032/20
Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л. В., Шевчук О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївської області, Первомайської міської ради Миколаївської області, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців апарату виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання податкового боргу безнадійним, скасування податкової застави та скасування рішень
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС у Миколаївській області), Первомайської міської ради Миколаївської області (далі - Первомайська міськрада), Центру надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати безнадійним, станом на день подання позовної заяви, податковий борг в сумі 1 505 125,14 грн;
- зобов'язати ГУ ДПС у Миколаївській області списати безнадійний борг та здійснити коригування показників стану розрахунків з бюджетом в інтегрованій картці платника податків;
- скасувати податкову заставу, застосовану на підставі рішення про опис майна у податкову заставу № 7223/10/14-08-11-014 від 30 грудня 2013 року, рішення про опис майна від 01 жовтня 2015 року № 8677/10/14-08-23-047.
До того ж, позивач просив скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 9772387 від 09 січня 2014 року, вид обтяжень: податкова застава; обтяжувач ГУ ДФС в Миколаївській області код ЄДРПОУ 39394277; боржник ОСОБА_1 ; опис предмета обтяження: комплекс нежитлових будівель по АДРЕСА_1 (гараж, склад ППМ, АЗС, сторожка, гараж - склад), вартість 1 456 149,00 грн.;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25091859 від 07 жовтня 2015 року, вид обтяжень: податкова застава; обтяжувач ГУ ДФС в Миколаївській області код ЄДРПОУ 39394277; боржник ОСОБА_1 ; опис предмета обтяження: земельна ділянка кадастровий номер 4810400000:06:043:0007 площею 0,089 га вулиця АДРЕСА_1 ;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25091356 від 07 жовтня 2015 року, вид обтяжень: податкова застава; обтяжувач ГУ ДФС в Миколаївській області код ЄДРПОУ 39394277; боржник ОСОБА_1 ; опис предмета обтяження: земельна ділянка кадастровий номер 4810400000:06:043:0005 площею 0,2026 га АДРЕСА_1 .
Підставами для задоволення позову ОСОБА_1 зазначив такі обставини.
По - перше, це невиконання контролюючим органом пункту 5 розділу 2 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень - рішень платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 р. №1204, який зобов'язує за результатами, зокрема, судового оскарження податкового повідомлення - рішення, якщо відбулося зменшення (збільшення), у тому числі суми податкових зобов'язань та/або штрафних фінансових санкцій та пені, скласти нове податкове повідомлення - рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені за порушення норм іншого законодавства.
По - друге, це сплив, з дня виникнення податкового боргу, 1095 денного строку, що вказує, що такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню контролюючим органом. Наведене свідчить про відсутність права вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому числі й винесення податкової вимоги.
По - трете, це порушення статті 101 Податкового кодексу України та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів та зборів від 10.10.2013 р. №577 (далі - Порядок №577), що виразилося у несписанні безнадійного боргу та застосуванні податкової застави, а також у прийнятті рішення про опис майна в податкову заставу від 30.12.2013 р.
Узагальнюючи викладене, ОСОБА_1 наголосив, що на день подання ним позову, його податковий борг має ознаки безнадійного боргу та підлягає списанню в судовому порядку. Також є протиправною податкова застава, яку належить скасувати і, як наслідок, рішення державного реєстратора в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Ухвалою від 20.01.2021 року суд замінив у справі первісного відповідача Центр надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області на належного відповідача - Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців апарату виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, ухваленого за результатом розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, у письмовому провадженні у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що норми Податкового кодексу, в їх системному аналізі, дозволяють дійти висновку про право контролюючого органу за наслідками податкової перевірки, протягом 1095 днів визначити платнику податків грошове зобов'язання, а у випадку, відмови платника податків самостійно його сплатити, контролюючий орган вживає заходи для його стягнення, ще протягом 1095 днів.
За такого правового регулювання та обставин справи, суд дійшов висновку, що станом на 27.08.2020 р. за позивачем, згідно АІС «Податковий блок» існує податковий борг в сумі 1 505 125,14 грн., який не відповідає критеріям безнадійного, а відтак дії контролюючого органу щодо його стягнення є законними.
Суд першої інстанції вважав правильним відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків (далі - ІКП) ОСОБА_1 узгодженого грошового зобов'язання податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) в сумі 997 584,62 грн. На його думку, дана сума була встановлена рішенням суду, за яким податкове повідомлення - рішення №0004311703 на суму 1 631 466,25 грн. було частково скасоване на суму 631 466,25 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Скаржник указує на помилковість висновку суду першої інстанції, що після скасування за судовим рішенням податкового повідомлення - рішення, у відповідній частині, у податкового органу відсутній обов'язок приймати нове рішення про зменшення податкового зобов'язання.
На його думку, ненаправлення платнику податків податкового повідомлення - рішення на розмір зменшеної суми податкового зобов'язання з ПДФО, дає підстави вважати наведену суму неузгодженою, адже, виходячи з пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України наведене рішення може бути оскаржено.
Скаржник вважає, оскільки податковий орган до цього часу не направив йому податкового повідомлення - рішення зі зменшеною сумою ПДФО, а також не направляв йому податкову вимогу щодо сплати наведеної податкової заборгованості, не звертався до суду про її стягнення, строк давності для судового захисту закінчився.
Далі, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що суд першої інстанції не дослідив обставини проявленої, з боку контролюючого органу, бездіяльності щодо стягнення, на підставі судового рішення, в строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження», штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 476 840,95 грн.
Позаяк, контролюючий орган протягом трьох років не ініціював стягнення даної суми податкового боргу, він, на переконання скаржника, має статус безнадійного.
Пояснюючи обставини наявності податкового боргу із земельного податку та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, скаржник вказав, що відповідачем не зазначено джерело його виникнення. Так, за його твердженням, жодного податкового повідомлення - рішення про сплату наведених податків він не отримував і доказів джерела походження заборгованості з наведених податків, судом не встановлено.
ГУ ДПС у Миколаївській області не скористалося процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Фактичні обставини справи.
Згідно даних АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 , перебуваючи у статусі фізичної особи - підприємця, з 23.01.2011 р. по 06.02.2018 р. знаходився на обліку ГУ ДПС у Миколаївській області.
З 07.02.2018 р. й по теперішній час стан позивача 11 (припинено, але не знято з обліку).
За даними інтегрованої картки ФОП ОСОБА_1 , станом на 27.08.2020 р., у нього наявний податковий борг у сумі 1 505 125,14 грн., а саме:
по ПДВ - в сумі 477 800,02 грн;
по ПДФО - в сумі 960 774,57 грн;
по орендній платі за землю - в сумі 83,47 грн;
по земельному податку - в сумі 38 058,55 грн;
по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які не є власниками об'єктів нежитлової нерухомості - в сумі 28 408,53 грн.
Виникнення податкового боргу з орендної плати за землю обумовлено несплатою самостійно визначених зобов'язань в сумі 108,79 грн, за податковою декларацією з плати за землю від 28.01.2015 р. №9005220868. З урахуванням переплати на 30.01.2016 р. в сумі 25,32 грн, є непогашеною сума 83,47 грн.
Податковий борг щодо земельного податку виник за рахунок несплати самостійно визначених зобов'язань, згідно податкових декларацій плати за землю від 16.02.2017 р. та від 03.02.2018 р.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 р. у справі №400/3836/20 стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг за земельним податком в сумі 27 424,04 грн.
Постановою державного виконавця від 04.02.2021 р. відкрито виконавче провадження.
Також контролюючим органом за податковими повідомленнями - рішеннями ОСОБА_1 визначені податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які не є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2017 та 2018 р.
Зокрема визначено:
за податковим повідомленням-рішенням від 27.04.2018 р. №0573002-1302-1408- 10 851,20 грн;
за податковим повідомленням-рішенням від 27.04.2018 р. №0573001-1302-1408- 2 280,00 грн;
за податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2019 р. №0029453-5406-1408- 12 624,69 грн;
за податковим повідомленням-рішенням від 18.06.2019 р. №0110811-5406-1408 - 2 652,64 грн.
Позаяк дані податкові повідомлення-рішення набули статусу узгоджених, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 р. у справі №400/3836/20 позов ГУ ДПС у Миколаївській області задоволено частково та з ОСОБА_1 стягнуто податковий борг на загальну суму 27 424,04 грн.
Податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки складає 27 424,04 грн.
Відповідно до постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.04.2014 р. по справі № 814/799/14, яка набрала законної сили 02.07.2014 р., з ФОП ОСОБА_1 стягнуто на користь держави податковий борг з податку на додану вартість в сумі 958 275,10 грн.
Даний податковий борг виник на підставі узгодженого податкового повідомлення-рішення за №0000181701 від 15 червня 2012 року, яким ФОП визначено грошове зобов'язання з ПДВ за основним платежем на суму 901 299,00 грн. та штрафними санкціями на суму 58 010,00 грн.
04.12.2013 р. Первомайська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області склала податкову вимогу про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в сумі 959 286,66 грн та вручила її особисто боржнику.
30.12.2013 р. Первомайська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області винесла рішення №15 про опис майна у податкову заставу, а податковим керуючим складений акт опису майна №23. Дані документи в той же день були вручені платнику податків.
21.07.2014 р. податковим керуючим складено акт опису майна №24, який, того ж дня, вручено позивачу.
01.10.2015 р. податковим керуючим, на підставі п. 89.7 ст. 89 Податкового кодексу України, складено акт опису майна (щодо зміни предмета податкової застави) №13, який, того ж дня, підписаний платником.
У період квітня - травня 2015 р., за результатами проведення виконавчих дій з примусового виконання рішення суду, з ФОП ОСОБА_1 стягнута заборгованість в сумі 958 275,10 грн.
Окрім того, за період з 04.12.2013 р. по 28.08.2015 р. ФОП ОСОБА_1 самостійно визначив в податкових деклараціях з ПДВ податкові зобов'язання на суму 143 466,00 грн.
Ураховуючи залишок непогашеної ФОП ОСОБА_1 заборгованості в сумі 3 611,38 грн та нарахованої пені в сумі 473 229,57 грн., за позовом контролюючого органу, Миколаївський окружний адміністративний суд 28.02.2017 р. у справі №814/3029/15 прийняв рішення про стягнення податкового боргу в сумі 476 840,95 грн.
Примусове виконання даного рішення не відбулося, оскільки податковий орган не отримував та не направляв до виконавчої служби виконавчий лист.
Також за рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 р. у справі №814/864/13-а відмовлено ФОП ОСОБА_1 у визнанні протиправним та скасуванні податкового повідомлення-рішення від 17.12.2012 р. № 0004691701 про збільшення суми грошового зобов'язання із ПДВ на загальну суму 48 972 грн.
04.09.2015 р. ФОП ОСОБА_1 погасив указаний податковий борг в сумі 48 972 грн та пеню в сумі 959,07 грн.
Отже, податковий борг ОСОБА_1 з ПДВ складає 477 800,02 грн.
11.04.2014 р. за результатами документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (акт перевірки №2/17- 03/ НОМЕР_1 від 08.01.2014р. та рішення ГУ Міндоходів у Миколаївській області про результати розгляду скарги від 01.04.2014р. №1153/10/14-29-10-05-10), контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0004311703 про збільшення грошового зобов'язання з ПДФО на загальну суму 1 629 050,87 грн.
За результатами судового оскарження даного податкового повідомлення-рішення, воно було скасоване в частині грошового зобов'язання на суму 505 173 та штрафних санкцій 126 293,25, тобто на загальну суму 631 466,25 грн.
Отже, станом на 21.10.2015 р. (дата набуття судовим рішенням законної сили) заборгованість позивача з ПДФО складала 997 584,62 грн.
Як вважає контролюючий орган, станом на 30.12.2015 р. сума податкового боргу ОСОБА_1 з ПДФО, з урахуванням переплати на 29.12.2015 р., складає 968 911 грн.
01.02.2016 р. ФОП ОСОБА_1 подано податкову декларацію про майновий стан і доходи №160000401, якою зменшено податкові зобов'язання з даного податку на суму 8 137,08 грн.
Отже, податковий борг з податку на доходи фізичних осіб складає 960 774,57 грн.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Є обґрунтованим та таким, що заснований на податковому законодавстві довід скаржника про те, що у разі зменшення грошового зобов'язання, визначеного в податковому повідомленні - рішенні, за результатами адміністративного або судового оскарження, таке рішення вважається відкликаним і у контролюючого органу з'являється обов'язок скласти нове на зменшену суму.
Так, відповідно до пункту 60.1.5. статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення - рішення вважається відкликаним якщо рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу.
Відповідно до підпункту 5.1.4 пункту 5.1, пункту 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 р. №1236, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо: рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні органу державної податкової служби.
У випадках, визначених підпунктами 5.1.2 і 5.1.4 пункту 5.1 цього розділу, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.
Як випливає з матеріалів справи, після часткового скасування судовим рішенням податкового повідомлення - рішення від 11.04.2014 р. №0004311703 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, в сумі основного зобов'язання 1 303 240,70 грн та штрафної санкції в сумі 325 810,17 грн, позивачу податкове повідомлення - рішення на зменшену суму основного зобов'язання в розмірі 798 067,70 грн та на суму штрафної санкції 199 516,92 грн не направлялося.
За таких обставин, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, що сума податку на доходи фізичних осіб - 997 584,62 грн є узгодженою і повинна входити до складу податкового боргу.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції також вважає помилковою позицію позивача, що згадана сума податку на доходи фізичних осіб може вважатися безнадійним податковим боргом, зважаючи на таке.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 5 грудня 2013 року №765 був затверджено Порядок ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів (був чинним до 10 червня 2016 року).
Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 р. №422 був затверджений Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (був чинним до 12.01.2021 року).
Положеннями наведених нормативних актів встановлено, що ІКП відображає стан розрахунків платника (суми нарахованого та сплаченого платежів, пені, штрафних (фінансових) санкцій, процентів за користування розстроченням (відстроченням) грошових зобов'язань (податкового боргу), суми податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, надміру та/або помилково сплачені, заявлені до відшкодування тощо) за податками, зборами, єдиним внеском, митними платежами, операції, що проводяться з коштами передоплати.
За таких умов, на думку колегії суддів, зазначення в ІКП неіснуючого податкового боргу порушує право платника податків, а належним способом захисту такого порушеного права є зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника щодо податкового боргу з ПДФО.
Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2018 року у справі №810/5997/15.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, заявляючи вимогу про визнання податку на доходи фізичних осіб в сумі 960 774,57 грн. безнадійним податковим боргом.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 6 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц).
Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог.
Узагальнюючи викладене колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, оскільки це тягне за собою зміну предмету та правову підставу позову.
Водночас, принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду.
Далі, у своїх доводах, скаржник зазначає про проявлену бездіяльність контролюючого органу щодо примусового стягнення, на підставі судового рішення, в строки, визначені Законом України "Про виконавче провадження", штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 476 840,95 грн.
Досліджуючи даний довід, колегія суддів встановила, що відповідач не заперечує проти того, що ними не здійснювалися дії, направлені на примусове виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 р. у справі №814/3029/15 про стягнення податкового боргу в сумі 476 840,95 грн.
Кваліфікуючи дану правову ситуацію, колегія суддів зазначає про таке.
Так, пункт 87.11. статті 87 Податкового кодексу України встановлює, що стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Частина 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» унормовує, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно з пунктом 101.2 статті 101 Податкового кодексу України під терміном безнадійний розуміється: податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв'язку з недостатністю майна банкрута (підпункт 101.2.1 пункту 101.2); податковий борг фізичної особи, яка: визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом; померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом; понад 720 днів перебуває у розшуку (підпункт 101.2.2 пункту 101.2); податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3 пункту 101.2); податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) (підпункт 101.2.4 пункту 101.2); податковий борг платника податків, щодо якого до Державного реєстру внесено запис про його припинення на підставі рішення суду, а для банків - на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку або рішення Національного банку України про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора і завершення ліквідаційної процедури (підпункт 101.2.5).
Відповідно до пункту 101.5 статті 101 Податкового кодексу України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Строки давності та їх застосування визначені у статті 102 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Відповідно до пункту 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Аналізуючи зазначені норми закону, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що за кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов'язок сплатити суму такого податку чи збору в порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов'язаний його сплатити, а у разі несплати - податковий обов'язок не є виконаним.
У такому разі контролюючий орган вживає заходів з метою погашення платником податку податкового боргу, до яких належать стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 Податкового кодексу України ).
При цьому стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.
У разі коли контролюючий орган ініціював до стягнення податковий борг до закінчення цього строку давності, цей податковий борг не підпадає під визначення безнадійного , що зазначене у підпункті 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК (податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом), тому у разі його стягнення за рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, строк його стягнення може встановлюватись тільки до повного погашення заборгованості або до визнання його безнадійним тільки у випадках, передбачених підпунктами 101.2.1, 101.2.2, 101.2.4, 101.2.5 пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України.
Скаржник, використовуючи позицію рішення Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі №826/8231/15, трактує пункт 102.4. статті 102 Податкового кодексу України таким чином.
Так, на його думку, строк стягнення за рішенням суду до повного його виконання може бути лише у випадку, коли контролюючий орган ініціював примусове його виконання. У цій спірній ситуації, як вважає скаржник процедура стягнення відсутня, адже контролюючий орган не отримав виконавчого листа.
Вирішуючи наведене спірне питання, колегія суддів звертає увагу на те, що звернення контролюючого органу до суду з позовними вимогами про стягнення податкового боргу з ФОП ОСОБА_1 в межах 1095 днів з дня виникнення податкового боргу є ініціюванням його стягнення. Тобто, юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення, є звернення до суду з відповідним позовом до платника податків, а відтак, податковий борг не може бути списаний, оскільки процедура погашення податкового боргу має тривати до повного погашення податкового боргу.
Не визнаючи податковий борг із земельного податку на суму 38 058,55 грн та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які не є власниками об'єктів нежитлової нерухомості - в сумі 28 408,53 грн., скаржник стверджує про відсутність джерела його виникнення.
Водночас, матеріали справи свідчать про те, що податковий борг щодо земельного податку виник за рахунок несплати самостійно визначених зобов'язань, згідно податкових декларацій плати за землю від 16.02.2017 р. та від 03.02.2018 р.
У зв'язку з наявністю рішення суду про стягнення податкового боргу щодо земельного податку та видачею виконавчого листа, відкрито виконавче провадження.
Що стосується податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, останній виник на підставі податкових повідомлень-рішень, що були прийняті у квітні 2018 р., травні та червні 2019 р.
Дані податкові повідомлення-рішення позивачем не оскаржувалися, тому податкові зобов'язання є узгодженими.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість наведених вище аргументів скаржника, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість, оскільки, останні суперечать фактичним обставинам справи.
Вирішуючи питання чи повинен був платник податків дотриматися процедури попереднього звернення до податкового органу про проведення списання безнадійного податкового боргу, колегія суддів зазначає таке.
У випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II Порядку №577 (у тому числі стосовно податкового боргу по якому минув строк позовної давності), орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу, відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу.
Структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал. Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до інформаційної системи не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Верховний Суд, розглядаючи наведене питання, у рішенні від 08 квітня 2021 року у справі №812/1541/16 зазначив, що звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов'язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин), як це встановлено нормою пункту 4.1 Порядку № 577.
В інших випадках, передбачених пунктом 101.2 статті 101 Податкового кодексу України, пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку № 577, розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.
Переходячи до вимог скаржника про скасування податкової застави та рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення, позаяк, останній не виконав податкового обов'язку щодо сплати в повному обсязі відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Разом із тим, слід вважати обґрунтованими доводи скаржника, що суд першої інстанції не надав оцінки його аргументам щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, у тому числі відповідності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень вимогам ч. 2 ст. 2 цього Кодексу.
Так, під умотивованістю судового рішення розуміється, у тому числі, повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені. Також, усім зібраним у справі доказам було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу.
Відповідно до приписів статті 317 КАС України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права.
Проте, ураховуючи, що дане порушення не призвело до неправильного вирішення справи, є підстави для зміни мотивувальної частини рішення.
Ураховуючи результати апеляційного перегляду, розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, не здійснюється.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Колегія суддів не вбачає порушень з боку суду першої інстанції щодо віднесення даної справи до категорії справ незначної складності.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції переглянуто рішення суду першої інстанції, що ухвалено у справі, розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року - змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя О. А. Шевчук
Повне судове рішення складено 30.06.2021 року.