30 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/14211/20
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Танасогло Т.М. , Єщенка О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2021р. у справі №420/14211/20 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні за період з 30.06.2020р. по 16.07.2020р., шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки
У грудні 2020р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України, а у подальшому Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні за період з 30.06.2020р. по 16.07.2020р., шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наявність у нього законодавчо передбаченого права на отримання середнього заробітку за весь час затримки належних виплат при звільненні за період з 30.06.2020р. по 16.07.2020р.
Не погоджуючись з позовними вимогами відповідачем до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву в якому наголошено на тому, що позивачем пропущено законодавчо визначений строк звернення до суду з даною позовною заявою.
Скориставшись наданим приписами чинного процесуального законодавства правом позивачем до суду першої інстанції подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідачем не взято до уваги факт вжиття ОСОБА_1 заходів досудового врегулювання спору, за наслідками якого, відмову у проведенні нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки належних до виплати сум при звільненні, позивачем отримано лише 10.11.2020р.
Відповідно до наявних у матеріалах справи заперечень відповідача, ані Кодексом законів про працю, ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено можливості або обов'язковості врегулювання спору щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в досудовому порядку.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2021р. у справі №420/14211/20 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2021р. у справі №420/14211/20 позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено повінстю.
Визнано протиправною бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України, а у подальшому Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні за період з 30.06.2020р. по 16.07.2020р., шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.
Задовольняючи позовну заяву ОСОБА_1 судом першої інстанції вказано про те, що відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями статті 116 КЗпП.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону подано апеляційну скаргу в якій зазначено, що спірне рішення окружним адміністративним судом прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому остатнє, на думку скаржника, підлягає скасуванню із залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про хибність висновків суду першої інстанції стосовно того, що звернення працівника до суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не обмежується будь-яким строком. На думку відповідача, граничним строком звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом є саме 16.08.2020р., тобто один місяць із дати фактичного розрахунку.
Як стверджує позивач у наданій до суду апеляційної письмовій відповіді на відзив, відмову у проведенні нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки належних виплат при звільненні від відповідача він отримав 10.11.2020р., а отже з цього часу розпочався строк позовної давності. Також, позивач зазначає про неможливість застосування до спірних правовідносин правових позицій Верховного Суду, на які наголошує відповідач. Крім того, позивач вказує, що його звільнено 30.06.2020р., а повний розрахунок відповідачем проведено лише 16.07.2020р., тобто не у строк встановлений положеннями статті 116 КЗпП України.
В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Зокрема, колегією суддів установлено, що наказом Міністра оборони України № 233 від 31.05.2020 року ОСОБА_1 звільнено у запас відповідно до п. 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 року № 113-ХІ «Про внесення змін до деяких інших законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» та п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця за підпунктом "г" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), який відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.
У подальшому, наказом виконувача обов'язків військового прокурора Південного регіону України № 573к від 30.06.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами Військової прокуратури Південного регіону України та з органів прокуратури, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Приморського РТЦК та СП міста Одеси.
Апеляційним судом з'ясовано, що повний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 16.07.2020 року.
Виходячи з вищенаведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що при звільненні з військової служби відповідачем не виплачено ОСОБА_1 належні суми коштів у строки, визначенні статтею 116 КЗпП України.
Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що спірні правовідносини, які склались у даній справі, стосуються несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні, а відтак є трудовим спором, строк звернення до суду для вирішення якого визначено у частині першій статті 233 КЗпП України.
Отже, спірним питанням у цій справі є визначення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом та дотримання його позивачем.
Надаючи оцінку вищеозначеному питанню колегія суддів вказує на таке.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби всіх належних йому сум.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом даний спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте, слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому, норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята вказаної статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням даного публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021р. у справі №470/4872/20.
Як вбачається з матеріалів справи та установлено апеляційним судами, звільнення ОСОБА_1 відбулося 30.06.2020 року, а повний розрахунок проведено 16.07.2020р.
Вважаючи, що у період з 30.06.2020 року по 16.07.2020 року ОСОБА_1 не було отримано належних грошових коштів у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, останній звернувся з даним позовом до суду. Саме такий період визначено позивачем у позовній заяві, вважаючи що саме 16.07.2020р. роботодавцем з працівником проведено фактичний розрахунок при звільненні.
Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 17.07.2020р. (наступний день за днем здійснення виплати, розрахунку при звільненні), а сплив зазначений строк, відповідно, 17.08.2020р.
Оскільки, позивачем позовну заяву на адресу Одеського окружного адміністративного суду надіслано у грудні 2020р., то ним пропущено місячний строк звернення до суду з позовом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Беручи до уваги вищевикладене, а також з огляду на відсутність заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, апеляційний суд дійшов висновку щодо пропуску позивачем законодавчо визначеного процесуального строку звернення до суду з даною позовною заявою.
При цьому, є необґрунтованими твердження позивача стосовно того, що строк позовної давності, у даному випадку, розпочався із дня отримання відмови у проведенні нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки належних виплат при звільненні, зокрема, з 10.11.2020р., оскільки такий строк розпочинається з дня проведення роботодавцем із працівником фактичного розрахунку.
Крім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи викладене, судова колегія апеляційного суду вказує на помилковість висновків Одеського окружного адміністративного суду стосовно того, що вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних виплат при звільненні не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.
Підстави для скасування рішення повністю із залишенням позовної заяви без розгляду містить стаття 319 КАС України, відповідно до частини 1 якої судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно із п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України, відповідно до частин 3, 4 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки позивачем пропущено визначений частиною п'ятою статті 122 КАС України строк, позовна заява ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні за період з 30.06.2020р. по 16.07.2020р., шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки, підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст. ст. 240, 308, 311, 319, 321, 325, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2021р. у справі №420/14211/20 - скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні за період з 30.06.2020р. по 16.07.2020р., шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Танасогло Т.М. Єщенко О.В.