29 червня 2021 року м. Рівне №460/545/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 (управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 "), в якому просив суд:
визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») щодо не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у зв'язку з лікуванням - протиправною;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у зв'язку з лікуванням;
встановити судом строк для подачі звіту про виконання судового рішення.
Позовні вимоги мотивовані протиправною невиплатою відповідачем на підставі рапорту матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення. Так, позивач наголосив на тому, що він має право на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у зв'язку із лікуванням. У зв'язку з цим ним був поданий відповідний рапорт про виплату допомоги, який відповідачем по суті розглянутий не був та на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини така допомога йому виплачена не була.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 01.02.202 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_2 .
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що згідно наданих медичних документів не встановлено, що захворювання, які зазначені в медичних документах не свідчать про тяжкий перебіг захворювань позивача або тяжкі наслідки, що потребують проведення багато-етапного хірургічного втручання, протезування втраченої кінцівки, ендопротезування, трансплантування органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів. У зв'язку з цим, підстави для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік відсутні.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_2 , подано письмові пояснення на позовну заяву, в яких пенсійний орган не погоджується з доводами адміністративного позову та зазначає, що командир військової частини № НОМЕР_3 жодним чином не може давати правову оцінку та впливати на діяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно заявлених позовних вимог. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач подав відповідь на відзив в якому з посиланням на норми чинного законодавства наводить аргументи, аналогічні викладеним у позові.
Відповідач заперечень на відповідь на відзив не подавав.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1994 року.
Перебуває на військовій службі в управлінні оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується наказом командувача військ оперативного командування Захід» (по стройовій частині) від 07.04.2015 №7 та довідкою тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 від 22 вересня 2020 року №501/348.
Відповідно до наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 28.12.2019 №821 з 01.01.2020, позивач перебуває на грошовому забезпеченні, у військовій частині НОМЕР_2 .
Військова частина НОМЕР_2 знаходиться у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 .
24.11.2020 позивачем було подано рапорт на ім'я командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення у зв'язку з лікуванням відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197.
Відповідачем даний рапорт зареєстровано 25.11.2020 №11435, до рапорту було додано виписний епікриз з військової частини НОМЕР_4 від 13.11.2020.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №174 від 09.10.2020 позивач визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час та 21.12.2020 наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) № 442 позивача - полковника юстиції ОСОБА_1 помічника командира військової частини з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» за станом здоров'я та направлено на військовий облік до Рівненського ОМТЦК та СП Рівненської області.
Станом на день звернення до суду питання надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення у зв'язку з лікуванням відповідачем взагалі не вирішене та відповідної допомоги позивач не отримав.
Таким чином, позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно здійснено виплату матеріальної допомоги не у розмірі місячного грошового забезпечення та, як наслідок, передчасно звільнено його зі служби без проведення з ним повного розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним нормативним документом, який визначає основні засади соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей є Закон України №2011-XII від 20.12.1991 "Про правовий та соціальний статус військовослужбовців та членів їх сімей".
Стаття 9 зазначеного Закону передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 5 вказаної постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
На виконання зазначеної постанови прийнято наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам".
Пунктом 7, 9 розділу XXIV вказаного наказу передбачено:
- до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги;
- виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Пунктом 6 Наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 № 45 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік" визначено, що матеріальна допомога військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань виплачується у розмірі одного окладу за їх військовим званням.
Наказом Міністерства оборони України №84 від 04.03.2020 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 №45» п. 6 викладено новій редакції, відповідно до якої:
«Матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань виплачувати у розмірі одного окладу за їх військовим званням.
Виплату матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав:
смерть дружини (чоловіка), дітей, батьків військовослужбовця;
порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз; довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:
онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В,С;
вибуття на довготривалу реабілітацію (більше одного місяця поспіль) унаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, проти рецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів».
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу.
Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).
Таким чином, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Водночас, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний за наявності визначених умов виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій.
Так, умовами виплати матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до нової редакції Наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 № 45, є зокрема порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз; довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії); вибуття на довготривалу реабілітацію (більше одного місяця поспіль) унаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, проти рецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до виписного епікризу позивач перебував на стаціонарному лікуванні та обстеженні в терапевтичному відділенні Рівненського військового госпіталю (в/ч) А1446 з 09.10.2020 по 13.11.2020.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №174 від 09.10.2020 військово-лікарської комісії госпітальної в/ч НОМЕР_1 було проведено медичний огляд позивача. Встановлено діагноз та зазначено, що позивач не придатний до військової служьи в мирний час, обмежено придатний у воєнний час. (а.с.16-17)
На переконання суду, вказані обставини порушення стану здоров'я, довготривала реабілітаціє є умовами виплати позивачеві матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 № 45 в редакції Наказу Міністерства оборони України від 04.03.2020 №84.
При цьому суд враховує, що позивачам були виконані усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення, зокрема, було подано за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та було надано відповідні документи про стан його здоров'я та перебування його на реабілітації, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статей 17, частини 5 статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань (далі - ЄСПЛ) щодо застосування окремих положень цієї Конвенції.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. <…> органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії» №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III) (пункти 23, 26).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України» від 24.04.2014 вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (пункт 40).
Отже, як пояснив Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
При вирішенні даної справи суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, у тому числі, в постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Крім того, при вирішенні цієї справи, суд також ураховує, що відповідач не надав будь-яких доказів відсутності чи обмеження видатків (фінансування) для виплати позивачеві спірної матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
За приписами ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Встановивши у ході розгляду справи протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі одного окладу за військовим званням, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, є зобов'язання відповідача нарахувати позивачеві матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення та виплатити її з урахуванням виплачених сум.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення, то суд вказує наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин другої, третьої статті 14, статті 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною другої статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (управління оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 07852893), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») щодо не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у зв'язку з лікуванням - протиправною.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у зв'язку з лікуванням.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 29 червня 2021 року
Суддя У.М. Нор