29 червня 2021 року м. Рівне №460/9396/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доОперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України
про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача військову частину оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016. 2017, 2018. 2019 роки;
зобов'язати відповідача військову частину оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” нарахувати та ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 14.03.2019 позивача виключено зі списків особового складу військової частини оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та усіх видів забезпечення. Позивачу стало відомо про те, що відповідачем не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період проходження служби по день виключення зі списків особового складу. Позивач вважає бездіяльність щодо не нарахування та не виплати такої грошової компенсації необґрунтованою та протиправною, оскільки норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасників бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення її мобілізації. За таких обставин, просить в судовому порядку зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік.
Ухвалою суду від 05.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи ухвалено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, зазначив, що виходячи з вимог статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", додаткова відпустка учасникам бойових дій, передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" не має обов'язкового щорічного характеру. Вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, в тому числі, після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм статті 10-1 вищеназваного Закону. Згідно роз'яснень Міністерства соціальної політики України (лист від 04.08.2016 № 430/13/116-16), додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів визначена відповідною статтею Закону України "Про відпустки", яка відноситься до розділу III цього Закону, тому вона не належить до виду щорічних відпусток, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Крім того, статтею 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Означеною нормою не передбачено виплату грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасникам бойових дій. З цих підстав, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Оперативному командуванні "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України.
Наказом начальника Генерального штабу - Головокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.02.2019 №57 звільнений в запас.
Наказом командира військової частини оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 14.03.2019 №60 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 12.05.2015 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України".
За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання бездіяльності Оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік, та відновленню - шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за вказаний період.
Крім того, посилання відповідача на те, що він є неналежним відповідачем у даному спорі, є неприйнятними з огляду на те, що будь-яких доказів на підтвердження того, що військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 з 1 січня 2020 року, суду не надано і судом не встановлено.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України (33027, м.Рівне, вул.Дубенська, 2, код ЄДРПОУ 07852893) про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки.
Зобов'язати Оперативне командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Сухопутних військ Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015- 2019 роки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 29 червня 2021 року
Суддя У.М. Нор