30 червня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/3040/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
31 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 02.12.2020, зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 та який працював в районах Крайньої півночі, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з розрахунку страхового стажу 31 рік 07 місяців 4 дні, з дати звернення до ГУПФУ в Полтавській області 01.12.2020, провести виплату пенсії в належному розмірі, в подальшому виплачувати щомісячно відповідно до ч. 2 ст. 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки позивачем подано необхідні документи для визначення права позивача на призначення пенсії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, витребувано докази.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому останній просить суд відмовити у задоволені позову, зазначивши, що у даному випадку відповідач діяв на підставі та у межах чинного законодавства України.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
01 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою до ГУПФУ в Полтавській області за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, із додатком переліку необхідних документів.
Зауважень стосовно форми звернення, обсягу матеріалів звернення пенсійним органом не висловлено, наявності явних та очевидних дефектів у поданих документах не виявлено.
При цьому, 02.12.2020 року відділом призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (Київський район) було прийнято рішення №2383 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 ЗУ "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" та згідно Тимчасової Угоди між Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за списком №1 та відсутністю необхідного стажу роботи в районах Крайньої Півночі.
Між тим, пенсійним органом у рішенні зазначено, що позивачем додано до заяви, крім іншого:
- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 15.05.2014 № 208, 607, видану Державним підприємством "Луганськвугілля" за періоди роботи по Списку№1 з 12,12.1983 по 26.12.1983, з 25.03.1985 по 25.05.1985 та з 04.07.1985 по 16.07.1985, які не можуть бути взято до уваги Управлінням, оскільки довідки видані підприємством, яке знаходиться на непідконтрольній території;
- довідки про підтвердження стажу в районах крайньої півночі на пільговій роботі за Списком №1 від 19.06.2007 № 4048-07/07, від 27.03.2014 № 2138-14/1, та від 03.03.2014 № 12-3/144 за період роботи з 04.10.1993 по 06.10.2003, згідно яких не зараховано стаж роботи по Списку №1, оскільки в карті атестації робочого місяця відсутня дата проведення атестації.
Аналіз наданих позивачем документів показав, що пільговий стаж за Списком підтверджений в установленому законом порядку відсутній. Стаж роботи в місцях Півночі становить 10 років 00 місяців 03 дні, якого недостатньо для призначення зменшенням пенсійного віку. Загальний страховий стаж позивача складає 20 років 09 місяців 04 дні.
Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу у тексті рішення пенсійний орган не виклав.
Не погодившись із рішенням ГУПФУ в Полтавській області, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць. - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є належність його професії, посади до пільгової, тобто до Списку №1 в даному випадку, та підтвердження шкідливих умов праці за результатами проведеної атестації робочого місця, а також наявність достатньої кількості пільгового стажу на таких роботах та досягнення відповідного віку, встановленого законом.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п. 1 зазначеного Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За змістом приписів пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 "Про трудові книжки працівників", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.
Аналіз вищенаведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення пільгового стажу.
Відповідно до записів в трудовій книжці позивача період роботи з 12.12.1983 по 13.06.1985 позивач працював повний робочий днем під землею на шахті "Пролетарська" виробничого об'єднання "Стахановугілля", яке реорганізовано наказом Міністерства вугільної промисловості України від 24.11.1997 №509 в Державне підприємство "Луганськвугілля", з 04.07.1985 по 20.07.1985 позивач працював повний робочий днем під землею на шахті "імені С.М. Кірова" виробничого об'єднання "Стахановугілля", підтверджено відповідними записами в трудовій книжці, засвідчено підписами та відтиском печатки.
Як зазначає відповідач, ним не зараховано період роботи позивача на шахті "Пролетарська" та на шахті "імені с.М. Кірова" виробничого об'єднання "Стахановугілля" з 12.12.1983 по 26.12.1983, з 25.03.1985 по 25.05.1985 та з 04.07.1985 по 16.07.1985 до пільгового трудового стажу, оскільки довідки підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 15.05.2014 № 208, 607 видані ДП "Луганськвугілля", яке знаходиться на непідконтрольній території.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII Тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Згідно із п.1 ч.1 ст. 3 Закону № 1207-VII, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
За приписами ч.1 ст.5 цього Закону, Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбаченихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі частини першої статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійснимі не створює правових наслідків.
Однак вказана обставина не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення, що відповідає правозастосовній практиці в частині застосування так званих "намібійських винятків" Міжнародного суду ООН.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Крім того, як зазначалося судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
В трудовій книжці ОСОБА_1 зазначені період роботи, назва професії, а також визначено, що роботи виконувались з повним робочим днем.
Відповідачем не доведено, що позивач не працював на шахті "Пролетарська" та на шахті "імені С.М. Кірова" виробничого об'єднання "Стахановугілля" та його періоди роботи на даному підприємстві не спростовані.
Таким чином, матеріали справи, а саме наявні записи у трудовій книжці, підтверджують право ОСОБА_1 на зарахування до пільгового стажу періоду його роботи на шахті "Пролетарська" та на шахті "імені С.М. Кірова" виробничого об'єднання "Стахановугілля" з 12.12.1983 по 26.12.1983, з 25.03.1985 по 25.05.1985 та з 04.07.1985 по 16.07.1985.
В зв'язку з викладеним, суд знаходить обґрунтованими доводи позивача про те, що відповідач безпідставно не зарахував до пільгового стажу періоди його роботи на шахті "Пролетарська" та на шахті "імені С.М. Кірова" виробничого об'єднання "Стахановугілля" з 12.12.1983 по 26.12.1983, з 25.03.1985 по 25.05.1985 та з 04.07.1985 по 16.07.1985.
Крім того, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що ним не зараховано період роботи позивача, в районах Крайньої Півночі, з 04.10.1993 по 06.10.2003 до пільгового стажу за Списком 1, так як в карті атестації робочого місяця відсутня дата проведення атестації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Згідно із ч. 2, 3 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно п.2 Розділу ХУ «Прикінцеві положення» Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовам праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі за текстом - Закон №1788).
Відповідно до положень п.16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058 положення Закону №1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
На підставі ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Вищевказана норма закону кореспондується з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Приписами пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV встановлено, що період роботи до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також, на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Відповідно до підпункту "д" п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" зазначено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 р. зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Згідно пункту 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" було постановлено" скоротити тривалість трудового договору, який дає право на отримання пільг, які передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з п'яти до трьох років".
Відповідно до зазначених нормативно-правових актів, період роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях прирівняних до них, з 01.03.1960 року зараховується до стажу роботи в полуторному розмірі при умові, якщо працівник мав право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Згідно ст. 1 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 року, Громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненні 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненні 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років.
Крім того, ст. 4 цієї Угоди передбачено, що при обчисленні пенсії або її частини, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, до 1 січня 1991 року, на підставі статті 1 цієї Тимчасової Угоди на території України визначення загального трудового стажу роботи, середньомісячного заробітку і розміру пенсії здійснюється згідно з її законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка НОМЕР_1 , яка надана позивачем, містить записи, в тому числі, про роботу з 04.10.1993 по 31.12.1994 на Державному підприємстві "Шахта Промислова" виробничого об'єднання по видобутку вугілля "Воркутауголь" та роботу з 01.01.1995 по 06.10.2003 на шахті "Комсомольська" ВАТ по видобутку вугілля "Воркутауголь".
Абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року встановлено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Приписами ч. 2 ст. 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається сторонами.
Таким чином, обчислення стажу здійснюється відповідно до законодавства держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 676/6166/16-а та від 16 квітня 2020 року у справі № 555/2250/16-а.
Щодо посилання відповідача на відсутність даних про проведення атестації робочих місць, суд зазначає наступне.
Згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі Методичні рекомендації), атестація здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання.
Основна мета атестації, яка випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року № 383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після21 серпня 1992 року.
У пункті 4.2 зазначеного Порядку застосування списків йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Таким чином, законодавством покладено обов'язок проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому її не проведення, або неякісне проведення, не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист, щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19) зазначено, що з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 та 17 березня 2015 року у справах №21-51а15, та №21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі №21-383а14, від 2 грудня 2015 року у справі №21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі №21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Таким чином, з урахуванням наявності усіх необхідних записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , а також надання позивачем архівних довідок Воркутинського муніципального архіву від 19.06.2007 № 4048-07/07, від 27.03.2014 № 2138-14/1 та довідки ВАТ "Воркутауголь" від 03.03.2014 №12-3/144, якими підтверджено факт роботи повний робочий день позивача у спірний період, зокрема, з 04.10.1993 до 06.10.2003, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у зарахуванні вказаного періоду роботи до пільгового стажу за списком №1 роботи в районах Крайньої Півночі.
Згідно з п. п. 4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996 року, ратифікованої Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-V від 14.09.2006 р. усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до Розділу ІІ Конституції України право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і забезпечується ч. 2ст. 22 Конституції України.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки право позивача на підтвердження пільгового стажу для призначення пенсії за віком порушено, а предметом розгляду зазначеної справи є саме відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в призначенні пенсії, то воно підлягає відновленню у спосіб, яким є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №2383 від 02.12.2020.
Вимоги позивача щодо зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 та який працював в районах Крайньої півночі, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з розрахунку страхового стажу 31 рік 07 місяців 4 дні, з дати звернення до ГУПФУ в Полтавській області 01.12.2020, задоволенню не підлягають, оскільки право на пенсію на пільгових умовах дає праця на роботах передбачених ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та питання щодо зарахування пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії, призначення і виплата пенсії відноситься до дискреційних повноважень та виключної компетенції пенсійного органу.
Відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Саме органи пенсійного фонду визначають правильність та повноту наданих документів для призначення (перерахунку) пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий стаж позивача, підміняючи дискреційні функції УПФУ.
Отже, після скасування судом зазначеного вище рішення відповідач зобов'язаний повторно розглянути заяву позивача від 01.12.2020 і прийняти рішення з урахуванням зарахованих судом до стажу спірних періодів праці позивача.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи наведене, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за можливе зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та прийняти рішення у відповідності до норм чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Стосовно позовної вимоги в частині щодо проведення виплати пенсії та проведення її виплат в подальшому відповідно до ч. 2 ст. 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд зауважує, що дана вимога є передчасною, оскільки наразі призначення пенсії позивача не проведена, а судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані чи оспорювані права. А оскільки рішення суду не може регулювати відносини на майбутнє та ґрунтуватись на припущеннях, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач не буде проводити виплату пенсії позивачу після її призначення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом частини 3 статті 139 Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., і суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, сума судових витрат, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, складає 454,00 грн.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини другої цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частин третьої, четвертої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судом встановлено, що на підставі ордеру позивачу були надані послуги правничої допомоги адвокатом Зогалем О.А.
Відповідно до акту прийому-передачі від 29.03.2021 адвокатом виконані роботи (надані послуги) та вказано час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, сторонами остаточно визначено перелік та ціну наданих послуг яка становить 3500 грн., а саме: вивчення документів пенсійної справи, вивчення заяв та відповіді відповідача, аналіз пенсійного законодавства, усна консультація позивача (9 год.); складання адміністративного позову, формування додатків (письмових доказів), завірення доданих документів, подання адміністративного позову до суду, примірник в кількості учасників (30 год.).
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Оплата наданих послуг підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера від 01.02.2021 на суму 3500 грн.
Щодо розміру витрат на правничу допомогу, то оцінюючи наданий розрахунок, суд враховує наступне.
Ця справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження. Підготовка, написання та подання заяв, проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення до суду з цим позовом фактично охоплюється наданням правничої допомоги у вигляді підготовки позовної заяви.
Отже, фактично з наданого суду розрахунку підтверджується обґрунтована правова допомога, що полягала у написанні позовної заяви. Заявлена адвокатом вартість послуг з написання позовної заяви становить 3500,00 грн.
Дану вартість суд вважає надмірною з огляду на те, що предмет спору та обґрунтування правової позиції в цій категорії справ не являє собою будь-якої складності.
Виходячи з обґрунтованості суми заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, їх співмірності зі складністю справи та сумою коштів, присуджених до нарахування, враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 500 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36000) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 02 грудня 2020 року №2383.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та прийняти рішення у відповідності до норм чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області витрати на сплату судового збору в розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні), витрати на правову допомогу в розмірі 500,00 грн. (п'ятсот гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва