30 червня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2847/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
29 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання незаконним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 16.02.2021 №321, зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ з 28.01.2020, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи", зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих міст: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, витребувано докази.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому останній просить суд відмовити у задоволені позову, зазначивши, що у даному випадку відповідач діяв на підставі та у межах чинного законодавства України.
Позивач надіслала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що за період трудової діяльності позивач набула стаж, достатній для призначення пенсії на пільгових умовах. Однак, відповідач протиправно відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах з посиланням на відсутність у позивача необхідного віку, передбаченого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Позивач надіслала до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
28.08.2020 ОСОБА_1 звернулась до відділу обслуговування громадян Шевченківського району в м. Полтаві Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1540 від 03.09.2020 відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність необхідного віку, передбаченого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погодившись із зазначеними рішеннями пенсійного органу, позивач оскаржила його до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №440/5610/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а сма: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо непризначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ; визнано протиправним та скасовано рішення відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1540 від 03.09.2020; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 28.08.2020, з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №440/5610/20 відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 28.08.2020 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Після проведеного аналізу наданих документів встановлено, що пільговий стаж роботи за списком №2 гр. ОСОБА_1 становить 24 роки 04 місяці 23 дні згідно пільгової довідки від 06.08.2020 №723, виданої АТ "Полтавський завод медичного скла" про період роботи з 10.11.1993 по 01.04.2018, що дає право на пенсію за віком по списку №2, але на дату звернення заявниці виповнилося 50 років, а відповідно до законодавства вона має право виходу на дострокову пенсію в 55 років.
16.02.2021 відділом з питань призначення пенсій (Шевченківський район в м. Полтаві) управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області було прийнято рішення №321 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку із недосягненням позивачем необхідного віку, передбаченого пп. 2 п. 2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначено, що зобов'язань щодо призначення пенсії гр. ОСОБА_1 рішення суду не містить.
Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу у тексті рішення пенсійний орган не виклав.
Не погодившись із рішенням ГУПФУ в Полтавській області, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 року таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений п.«б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року набували право на пенсію по досягненню 53 роки 6 місяців.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Згідно п.2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунокоштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017р.), яким текст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Між тим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до п.2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно п.3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п. «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п. «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Вивчивши матеріали справи суд зазначає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь, в даному випадку, позивача.
В даному випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу.
Саме тому слід віддати перевагу у застосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Згідно частини першої статті 48 КЗпП України, статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзаців 1, 2, 4 п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що основним документом, який підтверджує наявність в особи відповідного стажу роботи, є трудова книжка, а за відсутності записів в ній - уточнюючі первинні документи.
При цьому, вищенаведеними правовими нормами серед зазначених уточнюючих документів без будь-яких виключень, зокрема передбачено ті, що видані архівними установами.
Згідно трудової книжки, позивач в період з 10.11.1993 по 01.04.2018 працювала повний робочий день на ПАТ "Полтавський завод медичного скла" на посаді оператор склоформувальних машин, що передбачена списком №2.
Згідно із п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18 листопада 2006 року, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків.
Право на пільгове пенсійне забезпечення підтверджується відповідно до списку виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах на підставі записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок. Довідки видаються підприємствами або їхніми правонаступниками на підставі первинних документів про характер дня на роботах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу АТ "Полтавський завод медичного скла" було видано довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 06.08.2020 №723, згідно якого підприємством повністю підтверджено відомості, викладені в трудовій книжці позивача, а також зазначено, що ОСОБА_1 дійсно працювала повний робочий день.
В даному випадку у повній мірі підтверджується факт роботи позивача та існують усі правові підстави для зарахування позивачу до трудового стажу, який надає право на призначення пенсії на пільгових умовах, періоди її роботи у ПАТ "Полтавський завод медичного скла".
Як вбачається зі змісту довідки про підтвердження трудового стажу та трудової книжки - періоди роботи, професія (посада), за якою позивач працював у спірний період, не мають розбіжностей та співпадають. Відповідачем не спростовані відомості, які зазначені в довідці та у трудовій книжці, а тому суд вважає за можливе вважати їх належною інформацію, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пільгове пенсійне забезпечення.
Як вже було зазначено вище, 16.02.2021 року відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №321 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із недосягненням позивачем необхідного віку, передбаченого пп. 2 п. 2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не подано доказів відповідності закону (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені відповідачем в основу оскарженого рішення.
Оскільки право позивача на підтвердження пільгового стажу для призначення пенсії за віком порушено, а предметом розгляду зазначеної справи є саме відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в призначенні пенсії, то воно підлягає відновленню у спосіб, яким є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №321 від 16.02.2021.
Згідно положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" однозначно врегульовано повноваження відповідача розглянути питання призначення пенсії та прийняти рішення про призначення або відмову в призначенні пенсії.
Таким чином, чинне законодавство України не встановлює повноважень відповідача на власний розсуд обирати вид одного з можливих рішень, він зобов'язаний прийняти однозначне рішення про призначення або відмову в призначенні пенсії при наявності підстав, передбачених законом, не обираючи варіанти з видів таких рішень на власний розсуд.
Отже, в даних правовідносинах відсутня дискреція щодо повноважень органу Пенсійного фонду, його обов'язок однозначно визначений.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що під час розгляду справи встановлено факт протиправної поведінки відповідача, суд вважає, що зобов'язання його прийняти рішення конкретного змісту не є втручанням в його дискреційні повноваження, та саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту "б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788, з 28.08.2020.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сума судових витрат, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, складає 908,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №321 від 16 лютого 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788, з 28 серпня 2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області витрати на сплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва