про залишення позовної заяви без руху
29 червня 2021 рокум. ПолтаваСправа № 440/6706/21
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Слободянюк Н.І., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2019 року по 14 квітня 2021 року включно;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2019 року по 14 квітня 2021 року включно.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
У ході з'ясування вищенаведених питань суддею встановлено наступне.
Частиною третьою статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 132 цього Кодексу розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою цієї статті за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2270,00 грн.
Позивачем заявлено вимоги немайнового характеру (основну та похідну).
Таким чином, сума судового збору за подання вказаного позову складає 908,00 грн /0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб/.
До позовної заяви позивачем не додано документа про сплату судового збору.
Натомість, у позовній заяві позивачем зазначено про звільнення його від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" як учасника бойових дій та до позовної заяви додано копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 21 серпня 2017 року.
Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни врегульовано Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до частини другої статті 22 цього Закону ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону "Про судовий збір" в сукупності з частиною другою статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, а також в постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №805/3982/17-а та від 24 березня 2021 року у справі № 120/2869/20-а.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, підставою для звернення до суду стала бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 липня 2019 року по 14 квітня 2021 року.
Таким чином, вимоги позивача у такому спорі не пов'язані з порушенням його права на соціальний захист саме як учасника бойових дій, а тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.
Суд відхиляє посилання позивача на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 27 червня 2018 року у справі №572/2088/17, як на безпідставні, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17 вказала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Відтак, врахуванню судом підлягають правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17.
Отже, позивач не звільнений від сплати судового збору за подання цього позову як учасник бойових дій, у зв'язку з чим відповідне клопотання позивача задоволенню не підлягає.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Разом з тим, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 Верховний Суд дійшов висновків, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. З огляду на це, пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимогу позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Таким чином, позивач має сплатити судовий збір за подання цього позову відповідно до положень Закону України "Про судовий збір" та додати до позовної заяви документ про сплату судового збору або надати інші докази на підтвердження підстави звільнення його від сплати судового збору.
Перевіряючи чи подано позов у строк, установлений законом, слід зазначити наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), та не входить до структури заробітної плати.
Оскільки предметом цього спору є нарахування та виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який за своєю правовою природою не входить до структури заробітної плати та є лише видом відповідальності роботодавця, підстави для застосування частини другої статті 233 КЗпП України відсутні.
Також відсутні підстави для застосування частини першої статті 233 КЗпП України з огляду на те, що при наявності спеціального процесуального законодавства інші норми права, якими врегульовано строк звернення до суду, не застосовуються.
У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 Верховним Судом вказано, що "усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Ураховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права позивача на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу".
Враховуючи викладене, у справі, що розглядається, застосуванню підлягають норми Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою цієї статті встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, з огляду на предмет спору у цій справі строк звернення до адміністративного суду із цим позовом становить один місяць.
З матеріалів позовної заяви слідує, що остаточний розрахунок із позивачем щодо виплати за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у справі №440/3829/20 проведено відповідачем 15 квітня 2021 року, що визнається позивачем у позовній заяві та підтверджується скриншотом із мобільного додатку банку.
Отже, місячний строк звернення до суду із цим позовом розпочався 16 квітня 2021 року та закінчився 16 травня 2021 року.
При цьому позов подано засобами поштового зв'язку до Полтавського окружного адміністративного суду - 16 червня 2021 року, що підтверджується відміткою Укрпошти на поштовому конверті, тобто із пропущенням місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Заяву про поновлення строку звернення з доказами поважності причин пропуску такого строку до позову позивачем не додано.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява не відповідає вимогам частин третьої та шостої статті 161 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Також відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи наведене, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків
Керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:
- документа про сплату судового збору у сумі 908,00 грн (за реквізитами: отримувач : ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101; код ЄДРПОУ: 37959255; банк: Казначейство України (ЕАП); рахунок: UA588999980313101206084016712; призначення платежу: Судовий збір, за позовом____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд або інших доказів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, вона буде повернута.
Також роз'яснити, що процесуальні строки, встановлені судом у цьому судовому рішенні, відповідно до пункту 3 розділу VІ "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України можуть бути продовжені судом за відповідною заявою учасника справи.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Н.І. Слободянюк