29 червня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/3845/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
14 квітня 2021 року (згідно даних на поштовому конверті) ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.04.2019 в сумі 19346,60 грн;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.04.2019 в сумі 19346,60 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначав, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3845/21, призначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
01.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що в період з 2016 року (тобто року отримання позивачем статусу учасника бойових дій) по 2019 рік останній не звертався із рапортом до командира військової частини з проханням надати йому таку відпустку, тобто зі сторони позивача не було вжито дій (заходів) щодо реалізації свого права на таку відпустку. При цьому, додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. Тобто, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною то і компенсації при звільненні вона не підлягає. Грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку за період з 2016 по 2019 рік. Разом з тим, позивач не втратив та не був обмежений у праві на отримання такої відпустки в майбутньому, проте, як і інші учасники бойових дій, які проходять військову службу, на даний час не має можливості скористатися такою відпусткою, оскільки частина 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Таким чином, в період дії особливого періоду надання відпустки учасникам бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" терміном 14 календарних днів припиняється /а.с. 20-22/.
У відповіді на відзив, що надійшла до суду 11.06.2021, позивач наполягає на тому, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ /а.с. 30-31/.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
При цьому, суд зауважує, що рішення у цій справі приймається у перший робочий день судді після перебування її у відпустці та на лікарняному.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 20.10.2016 серії НОМЕР_2 /а.с. 6/.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №84 від 24.04.2019 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянином України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 (Г-025393), який здав справи і обов'язки за посадою старшого стрільця 1-го відділення 3-го патрульного взводу 1-ї патрульної роти та звільнений відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 №11 о/с від 22.04.2019 у запас у зв'язку із закінчення терміну дії контракту без права носіння військової форми одягу 25.04.2019 та для взяття на військовий облік направлений до Миргородського РВК Полтавської області /а.с. 28/.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2021 №49 старший солдат запасу ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу за контрактом у лавах Національної гвардії України на посаді старшого стрільця 1-го відділення 3-го патрульного взводу 1-ї патрульної роти військової частини НОМЕР_1 НГУ. Відповідно до статті 16 Закону України "Про відпустки" та статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гаранті їх соціального захситу", не використав 56 календарних днів додаткової відпустки за 2016-2019 роки, як учасник бойових дій. Старший солдат запасу ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій у 2016 року, посвідчення УБД серія НОМЕР_2 /а.с. 26/.
За даними довідки-розрахунку компенсації невикористаної відпустки учасникам бойових дій Військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2021 №18 розмір компенсації невикористаної відпустки старшого стрільця старшого солдата ОСОБА_1 за 56 днів складає 19346,60 грн /а.с. 27/.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, під час звільнення з військової служби, протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини сімнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частиною вісімнадцятою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні діє особливий період від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №211/1546/16-ц.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені частинами сімнадцятою та вісімнадцятою цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, частиною восьмою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, який підлягає врахуванню судом першої інстанції в силу частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, а відтак позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_2 /а.с. 6/, а відтак, звільнений від сплати судового збору в силу приписів пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 квітня 2019 року в сумі 19346,60 грн;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 квітня 2019 року в сумі 19346,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Гіглава