Справа № 496/1753/21
про відмову у відкритті провадження
30 червня 2021 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бойко О.Я., розглянувши матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Біляївський ринок» Одеської облспоживспілки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Біляївська міська рада Одеської області про визнання недійсними договорів оренди землі від 27.11.2014 р. та додаткової угоди від 18.01.2021 р. між Біляївською міською радою та відповідачем, -
29.06.2021 р. до Одеського окружного адміністративного суду з Біляївського районного суду Одеської області надійшли матеріли справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Біляївський ринок» Одеської облспоживспілки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Біляївська міська рада Одеської області про визнання недійсними договорів оренди землі від 27.11.2014 р. та додаткової угоди від 18.01.2021 р. між Біляївською міською радою та відповідачем.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У Кодексі адміністративного судочинства України (пункт 2 частини першої статті 4 цього Кодексу) термін “публічно-правовий спір” вживається у такому значенні:
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Суб'єктом владних повноважень, у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Важливо відзначити й те, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція неодноразово викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 22.01.2020 у справі №826/8592/16 тощо.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначив, що Дочірнє підприємство «Біляївський ринок» Одеської облспоживспілки уклало договір оренди землі, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 1,0398га. від 27.11.2014 р. та додаткову угоду до договору оренди землі від 18.01.2021 р. Однак зазначена земельна ділянка, використовується та передається в суборенду іншим особам без узгодженням з власником земельної ділянки - Біляївською міськрадою. Також позивач вказав, що на зазначеній земельній ділянці знаходить торговий повільйон, який будувався його батьками. Позивач вказав, що оскаржує незаконний перехід права власності, власником якого повинна бути громада, а не підприємство.
Відповідно до частини першої статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Згідно з статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частинами першою, другою статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Відповідно до приписів статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Тобто, третя особа у цій справі реалізував повноваження власника землі, а спірні правовідносини виникли з приводу передачі в оренду земельної ділянки. Водночас позивач у таких правовідносинах не брав участі, договір оренди не стосується його безпосередньої участі.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.
Суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №369/13240/14-а (провадження № 11-194апп18), відповідно до якого у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому суд вважає, що заявлений у цій справі спір не підвідомчий адміністративному суду.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 10 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, які встановлені матеріалами справи, а також враховуючи суб'єктний склад учасників справи, суд дійшов висновку, що даний позов спрямований на захист прав у сфері господарських правовідносин, а не публічно - правових відносин, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, зважаючи на викладене, Одеський окружний адміністративний суд не є судом, який “встановлений законом” при розгляді даної справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,19,170, 294-295, КАС України, суд,-
Керуючись ст.ст. 19, 160,161, 170 КАС України, суд, -
1.Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Біляївський ринок» Одеської облспоживспілки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Біляївська міська рада Одеської області про визнання недійсними договорів оренди землі від 27.11.2014 р. та додаткової угоди від 18.01.2021 р. між Біляївською міською радою та відповідачем.
2. Повернути позивачу позов з додатками та заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
Роз'яснити позивачу, що даний спір належить вирішенню у порядку господарського судочинства.
Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.ст.293,295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту іі підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти з днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвалу суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ перехідних положень КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.Я. Бойко