Справа № 420/3637/21
24 червня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.
при секретарі: Сердюк І.С.
сторін:
позивач: ОСОБА_1 (представник за ордером)
відповідач: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3; код ЄДРПОУ 40108646) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -
На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 24 червня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції, в якій позивач просить:
стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020р. у справі № 420/3470/20 за період з 23.12.2020 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 27628,37 грн.;
стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020р. у справі № 420/3470/20 визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції № 216 від 08.04.2020р. «Про застосування до працівників УПП в Одеській області ДПП дисциплінарних стягнень» в частині застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції та наказ №275 о/с від 15.04.2020р. в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_2 , поновлено позивача на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, проте відповідачем в порушення вимог КЗпП України лише 09.03.2021р. поновлено позивача на посаді на підставі рішення суду та в наказі про поновлення зазначено щодо виплати позивачу грошового забезпечення за період з 17.04.2020р. по 23.12.2020р. Таким чином, у період з 23.12.2020р. по 09.03.2021р. (протягом 77 днів) відповідачем не виконувалось рішення суду, яке набрало законної сили. З урахуванням наведеного, на думку позивача, наявні підстави стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2020р. по 09.03.2021р. у розмірі 27628,37 грн.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/10877/21 від 20.04.2021р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що, не погодившись з постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020р. у справі №420/3470/20 відповідач подав касаційну скаргу на вказане судове рішення, в якому також просив зупинити дію постанови суду апеляційної інстанції. Враховуючи наведені обставини та з метою можливого попередження безпідставного та безповоротного стягнення з відповідача грошових коштів, Департамент патрульної поліції змушений був очікувати результатів розгляду поданої касаційної скарги. Лише 26.02.2021р. відповідачу стало відомо про повернення касаційної скарги. Відповідач вважає, що позивачем не вірно визначено період затримки виконання рішення суду (з 23.12.2020 р. по 09.03.2021 р.), оскільки відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції № 204 о/с від 09.03.2021р. про поновлення на службі з дня видання цього наказу позивачу вже почала нараховуватись заробітна плата (у тому числі за 09.03.2021р.). Крім того, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020р. у справі №420/3470/20 позивачу також нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі ст. 235 КЗпП України (у тому числі за 23.12.2020р.).
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач до судового засідання явку представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином та завчасно.
Згідно ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 р. у справі № 420/3470/20:
визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції "Про застосування до працівників УПП в Одеській області ДПП дисциплінарних стягнень" № 216 від 08 квітня 2020 року в частині застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції "Про особовий склад" № 275 о/с від 15 квітня 2020 року, в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_2 ;
поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу безпеки дорожнього руху управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції з 17 квітня 2020 року;
стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме з 17 квітня 2020 року по 23 грудня 2020 року, у сумі 90 061 (дев'яносто тисяч шістдесят одна) гривня 31 копійка.
Наказом Департаменту патрульної поліції № 204 о/с від 09.03.2021р. на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 р. у справі № 420/3470/20 пункт наказу Департаменту патрульної поліції № 275 о/с від 15.04.2020р. в частині звільнення відповідно до п. 6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_2 , старшого інспектора з особливих доручень відділу безпеки дорожнього руху управління патрульної поліції в Одеській області, з 17.04.2020р.
Крім того, у вищевказаному наказі визначено виплатити на користь ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме з 17.04.2020р. по 23.12.2020р. у сумі 90061,31 грн. (а.с. 30).
Вважаючи, що відповідач виконав постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020р. у справі № 420/3470/20 із затримкою, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020р. у справі № 420/3470/20 за період з 23.12.2020 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 27628,37 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 Одеському окружному адміністративному суду.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною 2 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Отже, законодавством передбачено обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Верховний Суд у постанові від 24.01.2019 року звернув увагу, що обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Частинами першою, другою та сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини першої статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Так, норма статті 236 КЗпП України передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника та не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Тобто, положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 552/3404/17, від 05.09.2019 у справі № 816/943/17, від 10.01.2020 у справі №340/1218/19.
Вказана норма передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових відносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Отже, обов'язок виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, є видом відповідальності роботодавця за дії, пов'язані із такою затримкою.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Отже, негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є обов'язком роботодавця, який реалізується шляхом видання відповідного наказу або розпорядження про таке поновлення.
При цьому, чинне законодавство не вимагає від працівника, якого незаконно звільнено із займаної посади, вчинення додатково певних дій щодо спонукання роботодавця на прийняття наказу про поновлення його на посаді. Водночас, прийняття наказу про поновлення працівника, незаконно звільненого з роботи, є обов'язком роботодавця в силу обов'язковості судового рішення, яке підлягає негайному виконанню.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суд має встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Як встановлено судом, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 р. у справі № 420/3470/20, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції "Про особовий склад" № 275 о/с від 15 квітня 2020 року, в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_2 ; поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу безпеки дорожнього руху управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції з 17.04.2020 р.; стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме з 17.04.2020 р. по 23.12.2020 р. у сумі 90061,31 грн.
На виконання вказаного рішення суду, наказом Департаменту патрульної поліції № 204 о/с від 09.03.2021р. скасовано пункт наказу Департаменту патрульної поліції № 275 о/с від 15.04.2020р. в частині звільнення відповідно до п. 6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_2 , старшого інспектора з особливих доручень відділу безпеки дорожнього руху управління патрульної поліції в Одеській області, з 17.04.2020р. Також у вищевказаному наказі визначено виплатити на користь ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме з 17.04.2020р. по 23.12.2020р. у сумі 90061,31 грн. (а.с. 30).
Відповідачем не заперечується вищевказана обставина щодо дати фактичного виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 р. у справі № 420/3470/20.
Також, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що датою початку перебігу строку затримки розрахунку з позивачем є 23.12.2020 р., оскільки при прийнятті наказу Департаменту патрульної поліції № 204 о/с від 09.03.2021р. визначено виплатити на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17.04.2020р. по 23.12.2020р., тобто за 23.12.2020 р. позивачу проведено відповідно нарахування та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Таким чином, періодом затримки є 24.12.2020 р. (дата, яка слідує за датою набрання законної сили постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 р. у справі № 420/3470/20) по 08.03.2021р. (дата, що передує прийняттю наказу Департаменту патрульної поліції № 204 о/с від 09.03.2021р.), що в календарному обчисленні складає 75 днів.
Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВРпередбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 р. у справі № 420/3470/20, що набрала законної сили, при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки виплат при звільненні з 17.04.2020р. ОСОБА_2 слід виходити з розміру середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_2 - 358,81 грн.
Так, за період з 24.12.2020 р. (дата, яка слідує за датою набрання законної сили постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 р. у справі № 420/3470/20) по 08.03.2021р. (дата, що передує прийняттю наказу Департаменту патрульної поліції № 204 о/с від 09.03.2021р.) - 75 календарних днів, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 75 днів*358,81 грн. = 26910,75 грн.
За приписами абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відтак, враховуючи неведене, аналізуючи норми чинного законодавства та встановлені судом обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки виплати за період 24.12.2020 р. по 08.03.2021 р. включно в сумі 26910,75 грн.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3; код ЄДРПОУ 40108646) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки виплати за період 24.12.2020 р. по 08.03.2021 р. включно в сумі 26910,75 грн. (двадцять шість тисяч дев'ятсот десять гривень 75 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.06.2021р.
Суддя: Г.П. Самойлюк