Справа № 420/6518/21
29 червня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №154450001659 від 31.03.2021р. про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня подачі заяви №1420 від 26.03.2021р.
Ухвалою суду від 26.04.2021р. відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №154450001659 від 31.03.2021р. відмовлено в призначенні пенсії за віком з підстав недосягнення позивачем 60-річного віку. Поряд з цим, позивач вказала, підвищення пенсійного віку на 5 років виходу на пенсію жінок є таким, що не відповідає Конституції. Наразі, як вказала позивач, їй відмовлено в призначенні пенсії за віком, чим порушено право виходу на пенсію у віці 55 років, набуте одночасно з набуттям громадянства України і гарантоване ст.22 Конституції України.
18.05.2021р. до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що умовою ст.26 Закону №1058 для призначення пенсії за віком є досягнення особою віку 60 років та, що зміни в Закон №1058, яким поступово підвищуються вимоги пенсійного віку для настання права на призначення пенсії за віком були внесені Законом України від 08.07.2011р. і діють з 01.10.2011р.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 26.03.2021р. із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №154450001659 від 31.03.2021р. відмовлено ОСОБА_1 в призначення пенсії за віком, з підстав того, що право на пенсію за віком заявник набуде після досягнення нею 60 років, а саме у 2025 році (а.с.40-41).
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон України № 1058), який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон України №1788).
Статтею 8 Закону України №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком до відповідача мала підтверджений страховий стаж - 33 роки 11 місяців.
На підставі наведеної вище ст.26 Закону України № 1058-ІV, позивач набуде право виходу на пенсію за віком у віці 60 років.
Отже, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії 26.03.2021р., не досягла пенсійного віку встановленого вищезазначеною нормою, а тому як наслідок не набула права на призначення пенсії за цим Законом.
Щодо посилання позивача про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на підставі Закону №1788-ХІІ, суд зазначає наступне.
Призначення громадянам пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах за Списком № 2) врегульовувалось Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788 у період з січня 1992 року по 10 жовтня 2017 року.
Закон України № 2148-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, в часі був прийнятий пізніше ніж Закон № 213, окремі норми якого визнавались неконституційними, тому за загальним правилом слід користуватися нормами Закон України № 2148-VIII.
Отже, з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (з урахуванням змін та доповнень).
Поряд з цим, положення статті 26 Закону №1058-IV неконституційними не визнавались.
Враховуючи вищевикладене та те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії 26.03.2021р., не досягла пенсійного віку встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, а тому як наслідок не набула права на призначення пенсії за цим Законом, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №154450001659 від 31.03.2021р. про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня подачі заяви №1420 від 26.03.2021р., є необгрунтованим та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 р.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.