ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" червня 2021 р. справа № 300/88/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №21-ФС від 17.12.2020, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) 08.01.2021 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №21-ФС від 17.12.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.11.2020 працівниками ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведено фактичну перевірку кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке належить ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено Акт (довідка) фактичної перевірки від 12.11.2020 року № 090388, в якому встановлено порушення позивачем ст.21-24 Кодексу законів про працю України та на підставі якого відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №21-ФС від 17.12.2020 року у розмірі 50 000,00 грн. Однак, на думку позивача висновки, викладені в акті від 12.11.2020 року № 090388 про використання праці найманих працівників без укладення трудових угод: між ФОП ОСОБА_1 та барменом ОСОБА_2 є необґрунтованими та ґрунтуються на припущенні, оскільки з ОСОБА_2 було укладено цивільно-правовий договір від 01.11.2020, згідно предмету якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи (надати послуги) обов'язки офіціанти обслуговування в строк з 01.11.2020 до 30.11.2020. Факт надання ОСОБА_2 послуг ФОП ОСОБА_1 саме на підставі цивільно-правового договору підтверджується і офіційною бухгалтерською звітністю про суми нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску до органів доходів і зборів за листопад 2020 рік, з якої вбачається що ФОП ОСОБА_1 виплатила ОСОБА_2 не заробітну плату, а саме винагороду згідно умов цивільно-правового договору (таблиці 1,5,6 Додатку 4). Крім того, позивач зазначає, що оскаржувану постанову було прийнято на підставі акта фактичної перевірки що суперечить положенням статті 265 КЗпП України, оскільки положеннями даної статті не передбачено, що штрафи можуть бути накладені Держпраці на підставі акта перевірки ДПС. В зв'язку із наведеним позивач вважає, що постанови №16-ФС від 05.11.2020 про накладання штрафу в сумі 50000,00 грн підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.
18.01.2021 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2021, заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено. Зупинено стягнення на підставі виконавчого документа постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №21-ФС від 17.12.2020, до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі (а.с.86-87).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 09.02.2021 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що ФОП ОСОБА_1 знала про проведення у неї фактичної перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області та про намір Управління Держпраці розглядати матеріали фактичної перевірки для вирішення питання про накладення фінансових санкцій, оскільки згідно трекінгу відстежень сайту "Укрпошта" лист Управління Держпраці від 26.11.2020 №05-07/15-10/7531 отриманий позивачем 02.12.2020 за 15 днів до дати винесення Управлінням Держпраці фінансової оскаржуваної постанови, однак клопотань про розгляд матеріалів фактичної перевірки за її присутності не подавала. З приводу виконання ОСОБА_2 обов'язків офіціанта згідно цивільно-правового договору від 01.11.2020 укладеного із ФОП ОСОБА_1 представник відповідача зазначає, що у даному договорі немає інформації яку ж саме роботу та в якій кількості має виконувати виконавець, а чітко зазначено, що це посадові обов'язки офіціанта, а не індивідуально визначена робота, результати якої можуть оформлюватися актами здавання-приймання виконаних робі (надання послуг), на підставі яких проводиться їх оплата. Відтак, на думку відповідача між позивачем та ОСОБА_2 повинен був бути укладений трудовий договір та мало бути подано, до початку такої роботи, повідомлення про прийняття працівника на роботу. Крім того, представником відповідача зазначено, що Порядок № 509 передбачає накладення штрафу за порушення законодавства про працю на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю (абзац шостий підпункту 2 пункту 2 Порядку № 509) без проведення інспекційного відвідування. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю (а.с.42-51).
19.02.2021 сторона позивача скористалася правом на подання відповіді на відзив, у якій вказала, що згідно змісту листа від 26.11.2020 року № 05-07/15-10/7531 від 26.11.2020 року ФОП ОСОБА_1 було повідомлено лише про факт надходження матеріалів фактичної перевірки. Крім того, при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач не досліджував цивільно-правовий договір від 01.11.2020, згідно предмету якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи (надати послуги) обов'язки офіціанти обслуговування в строк з 01.11.20 до 30.11.20. Однак, цивільно-правовий договір від 01.11.2020 року було укладено між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 для виконання конкретної роботи (обслуговування поминок, днів народження, бенкетів), що спрямована на одержання результатів, детальний перелік отриманих послуг ФОП ОСОБА_1 наведено в акті наданих послуг від 30.11.2020 р., який є невід'ємною частиною даного договору. Після повного виконання сторонами умов договору, даний договір припинив свою дію (а.с.97-102).
Позивачем вищенаведена відповідь на відзив 15.02.2021 була надіслана відповідачу, що підтверджується фіскальним чеком АТ "Укрпошта" (а.с.103). Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин його ненадання не повідомив.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 23.11.2020 року на адресу Управління Держпраці в Івано-Франківській області надійшов лист ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 19.11.2020 року № 3849/9/09-19-07-06-19 про вжиття заходів за результатами фактичної перевірки у ФОП ОСОБА_3 за матеріалами фактичної перевірки (а.с.52).
Одночасно із зазначеним листом відповідачу направлено копію Акту (довідки) про результати фактичної перевірки від 12.11.2020 року № 090388 та пояснення ОСОБА_2 , яка працює барменом у ФОП ОСОБА_1 .
Згідно вказаного акту 25.09.2019 спеціалістами ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення фактичної перевірки кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 , встановлено порушення законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 КЗпП України, а саме встановлено, що трудові функції бармена надає фізична особа - ОСОБА_2 , трудова угода між нею та позивачем не укладалася (а.с.53-56).
Відповідно до наданих письмових пояснень ОСОБА_2 зазначила, що працює у кафе-бар " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", режим її роботи з 10 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв, одержувана заробітна плата складає 4000,00 - 4500,00 грн, а трудові відносини між нею та позивачкою - згідно умов цивільно-правового договору (а.с.57).
Листом від 26.11.2020 року № 05-07/15-10/7531 відповідач повідомив позивача про те, що уповноваженою особою управління Держпраці в Івано-Франківській області отримано для розгляду матеріали фактичної перевірки, під час проведення якої виявлено факт використання праці неоформлених працівників, що є підставою для накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про працю відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України (а.с.59).
На підставі Акту фактичної перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 12.11.2020 за № 090388 начальником управління Держпраці в Івано-Франківській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 17.12.2020 за № 21-ФС, якою до за порушення вимог статей 21-24 КЗпП України відповідальність за яке передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 50000,00 грн. (а.с.12).
Позивач, вважаючи протиправною постанову відповідача від 17.12.2020 за № 21-ФС, звернувся в суд за захистом порушених прав із вимогою про визнання її протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Пунктом 7 Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007 (далі Закон №877-V).
Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.1 ст.2 Закону №877-V).
Згідно із статтею 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - це планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Процедуру накладення штрафів за порушення законодавства про працю визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками.
Штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
В зв'язку із вищенаведеним, суд вважає помилковими доводи позивача про відсутність підстав для накладення відповідачем штрафу на підставі акта Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 12.11.2020 № 090388.
Відповідно до пункту 3 Порядку №509 справа про накладення штрафу розглядається у 45 - денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів.
Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Пунктом 4 визначено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів зазначених в абзацах 3-7 пункту 2 Порядку № 509, складає постанову про накладення штрафу.
У разі відсутності підстав для складання постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб'єкту господарювання чи роботодавцю у визначені Порядком № 509 строки.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Судом встановлено, що для забезпечення виконання пункту 3 Порядку № 509, листом від 26.11.2020 № 05-07/15-10/7531, Управління Держпраці повідомило ФОП ОСОБА_1 про те, що уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці отримано Акт (довідку) про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) ФОП ОСОБА_1 від 12.11.2020 № 090388, який складено ГУ ДПС в Івано-Франківській області, згідно якого виявлено факт використання праці неоформлених працівників, що є підставою для накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про працю відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України, а також, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-ти денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою особою вищезазначених документів (а.с.59).
Зазначене повідомлення позивачем було отримано засобами поштового зв'язку 02.12.2020, що підтверджується трекінгом відстежень сайту "Укрпошта"(а.с.61).
На підставі вищенаведеного, суд зазначає, що відповідачем дотримано принцип належного повідомлення особи про розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності та не позбавлено позивача права надавати відповідні пояснення та докази щодо виявленого правопорушення.
Відтак, суд відхиляє доводи позивача про те, відповідач не повідомив його про дату розгляду справи про накладення на нього штрафу, оскільки приписами Порядку №509 не визначено обов'язок відповідача та його посадових осіб інформувати об'єкт інспекційного відвідування про час та дату розгляду згаданої справи. Аналіз змісту Порядку №509 дає підстави суду стверджувати, що розгляд такої справи здійснюється на підставі наявних документів, перелік яких визначений абзацами третім - сьомим пункту 2 цього Порядку, тобто без участі об'єкта інспекційного відвідування.
Зважаючи на викладене, посилання позивача на те, що Головне управління Держпраці в Івано-Франківській області не повідомляло її про розгляд справи про адміністративне правопорушення, не відповідає дійсності.
Також, в частині доводів позивача про прийняття оскаржуваної постанови без оцінки цивільно-правового договору укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , то суд зважає на те, що такий договір не було надано до прийняття вказаної постанови саме позивачем. Також ФОП ОСОБА_1 не скористалась правом подання письмових заперечень з приводу акту перевірки.
Щодо наявності підстав для накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю, суд зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Визначальним для вирішення спірних правовідносин у даній справі є наявність ознак трудових правовідносин між позивачкою та ОСОБА_2 .
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 1 статті Закону України «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
За змістом статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору. Згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
При цьому, цивільно-правовий договір це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України.
Так, вказаною нормою встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу України).
Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
В свою чергу, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.
При співставленні трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, 08.06.2021 у справі № 360/1947/19.
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, оскаржувана постанова про накладення штрафу, винесена відповідачем за неналежне оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_1 з фізичною особою ОСОБА_2 .
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є: Код КВЕД 56.30 Обслуговування напоями.
01.01.2020 між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та фізичною особою ОСОБА_2 (виконавець) укладено цивільно-правовий договір, за умовами якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання в строк з 01.11.2020 до 30.11.2020 виконати роботи (надати послуги) офіціанта і виконувати роботи щодо обслуговування. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду, згідно акта виконаних робіт - 4500 грн (п. 2.1) (а.с.10).
Як вбачається із пункту 1.1 договору предметом цивільно-правового договору від 01.01.2020 є трудова функція, яка фактично передбачає виконання робіт за посадою (професіями) "офіціант", код 5123 згідно з Класифікатором професій ДК 003:2010, а відтак фактично присутні трудові відносини, передбачені 24 та 130 статтями Кодексу законів про працю України та Класифікатором професій ДК 003:2010.
Крім того, суд зазначає, що у вищенаведеному цивільно-правовому договорі не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що притаманно саме трудовим правовідносинам.
Тобто, предметом зазначеного договору є процес здійснення трудових функцій, а не кінцевий результат праці. В той час, як для цивільно-правових договорів характерним було б зворотнє.
На виконання вказаного договору складено акт приймання-передачі виконаних робіт між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого зазначено, що станом на 30.11.2020 фактично виконані наступні роботи: 05.11.2020 з 12.00 год по 22.00 год обслуговування поминок; 06.11. 2020 з 13.00 год по 17.00 год. обслуговування дня народження; 09.11.2020 з 10.00 год. по 16 00 год. обслуговування комплексних обідів та здійснення продажу товарів; 12.11.2020 з 16.00 год по 21.00 год. обслуговування бенкету (ювілею); 16.11.2020 з 10.00 год. по 16.00 год. обслуговування комплексних обідів та здійснення продажу товарів; 20.11.2020 з 12.00 по 18.00 год. обслуговування бенкету (ювілею); 30.11.2020 з 11 .00 год. по 17.00 год. обслуговування комплексних обідів та продаж товарів.
З системного аналізу умов договору, укладеного між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 , та акту приймання-передачі виконаних робіт вбачається, що робота ОСОБА_2 не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 в робочий час, згідно режиму, встановленого позивачем, а оскільки, виконувана особою на користь суб'єкта господарювання робота, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то, відповідно, робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.
З огляду на встановлені обставини справи та зазначені правові норми, суд дійшов висновку, що за своїм змістом укладений між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та фізичною особою ОСОБА_2 (виконавець) цивільно-правовий договір від 01.11.2020 має ознаки трудового та не може вважатися цивільно-правовим договорам, відповідно до норм чинного законодавства.
Щодо доводів позивача про відсутність підпису на поясненнях працівника ОСОБА_2 , то суд звертає увагу на те, що позивач наведеними у позові доводами та долученими документами підтвердив зафіксовані в акті перевірки та письмових поясненнях ОСОБА_5 обставини щодо роботи останньої за цивільно-правовим договором у позивача в листопаді 2020 року. При цьому, вказана обставина не може бути єдиною та самостійною підставою до скасування постанови про накладення штрафу.
Крім того, суд звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року по справі № 809/164/17(К/9901/17437/18)
На підставі 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
В зв'язку із вищенаведеним, відповідачем вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України було допущено працівника ОСОБА_2 до роботи офіціантом без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За такого правового врегулювання та обставин справи, суд вважає, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, згідно приписів статті 139 КАСУ підстави для стягнення судових витрат з відповідача у суду відсутні.
В частині постановленої судом 15.02.2021 ухвали про забезпечення позову суд виходить із того, що в силу приписів частини 6 статті 157 КАС України у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Вжиті судом заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним судовим рішенням, відповідно до частини шостої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );
Відповідач - Управління Держпраці в Івано-Франківській області Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 39784625, вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Микитин Н.М.