29 червня 2021 року Справа № 280/2441/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу від 17.02.2020 №Ф-6495-50 У, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості розміром 29293,44 гривень;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску ОСОБА_1 з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Ухвалою суду від 31.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Вказує, що з моменту реєстрації ФОП практично не здійснювала підприємницьку діяльність, податкову звітність про отримання доходів не подавала. Після набрання 01.07.2004 року чинності Законом № 755-VІ позивач автоматично не набув статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинив передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. Вважає, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 № Ф-6495-50 У в сумі 29293,44 грн. суперечить податковому законодавству, а тому є протиправною та підлягає скасуванню. В позові просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив надавши до суду відзив (вх. 22624 від 20.04.2021). В обґрунтування заперечень послався на те, що ОСОБА_1 знаходилась на обліку як фізична особа підприємець, що у зв'язку із змінами до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017, платник єдиного внеску, зокрема і фізична особа підприємець, зобов'язані сплачувати єдиний внесок не залежно від того чи отримано такими особами доходів протягом звітного періоду. Відповідач вважає, що ним правомірно починаючи з 01.01.2017 по дату виставлення спірної вимоги нараховувався позивачу єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який позивачем у встановлений строк не сплачено. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 17.02.2020 контролюючим органом складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6495-50 У, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 29293, 44 грн.
Сума недоїмки відповідачем визначена за 2017-2020 роки.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 19.02.2021 наявні відомості стосовно ФОП ОСОБА_1 .
Так, відомості про позивача, як фізичну особу - підприємця включено до реєстру 19.02.2021. Щодо реєстрації з 02.06.1998 року відомості відсутні.
Також, наявний запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за власним рішенням 24.02.2021.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з позовною заявою.
Стосовно строку звернення до суду.
У зв'язку з тим, що позивач оскаржувану податкову вимогу не отримував, що підтверджено наданим представником відповідача поясненнями, оскільки спірна вимога повернулась до контролюючого органу за закінченням терміну зберігання, а позивач дізнався про неї лише з 17.03.2021 після звернення виконавчої служби, суд вважає за необхідне визначити причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із позовом поважними та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 2464-VI від 8 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За правилами пункту 2 частини1 статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.
Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі - Закон № 755) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з частини 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону № 755 державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 46 Закону № 755 встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття. Позивач після початку дії Єдиного державного реєстру вчинила дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця лише 19 лютого 2021 року.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Як вже зазначалось, позивач звернулась до державного реєстратора 19 лютого 2021 року, а тому станом на дату визначення недоїмки у спірному рішенні мала свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане у 1998 році і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як передбачено Законом № 755 не отримувала.
Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" від 01 липня 2010 року № 2390 (далі - Закон № 2390):
- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. (п. 2)
- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. (п. 3)
- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Закон № 2390 набув чинності 3 березня 2011 року, а тому з 3 березня 2012 року свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане позивачу у 1998 році, є недійсним. Відсутність у позивача чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у сукупності із відсутністю запису про неї у ЄДР як про особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, виключає на переконання суду можливість нарахування відповідачем, за 2017-2020 роки заборгованості із сплати єдиного соціального внеску.
Формально позивач не виконала приписи Законі № 755 та № 2390 щодо отримання свідоцтва єдиного зразка та внесення відомостей у ЄДР, проте у суду немає жодних підстав для сумнівів у тому, що позивач з 2004 року не здійснює підприємницьку діяльність і добросовісно помилялась, вважаючи, що припинила останню. Суд також враховує і вважає, що відповідач теж повинен був врахувати, що обставини припинення позивачем підприємницької діяльності виникли в момент набрання чинності новим законодавством, яке регулювало питання реєстрації фізичних осіб, як суб'єктів підприємницької діяльності, а тому невчинення всіх дій для остаточного позбавлення такого статусу не може бути підставою для нарахування у 2020 році недоїмки з єдиного соціального внеску.
При цьому, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 19.02.2021 позивача було внесено як фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (номер запису: 2001030060002112196) з метою внесення подальших відомостей про припинення підприємницької діяльності. В той же день, 24.02.2021 було внесено до реєстру відомості про припинення підприємницької діяльності позивача (Дата запису: 24.02.2021, Номер запису: 2001030060002112196, Підстава: власне рішення).
Отже, позивач, у зв'язку з необхідністю виконання дій спрямованих на включення відомостей до єдиного реєстру стосовно припинення підприємницької діяльності включено до ЄДР і в той же день виключено її з ЄДР. Тобто з 1 липня 2004 до 19.02.2021 позивач у ЄДР не була зареєстрованою.
Відтак, відсутність офіційного підтвердження у ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
За таких обставин, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску, як фізичній особі - підприємцю та виставлення відповідної вимоги.
При ухваленні рішення у даній справі судом враховується правова позиція щодо застосування норм права викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 по справі №260/81/19 (Провадження №11-118апп20).
Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні всі законні підстави для винесення вимоги вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року №Ф-6495-50 У, отже дії відповідача щодо винесення оскаржуваної вимоги є протиправними, а вимога є необґрунтованою, неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання ГУ ДПС у Запорізькій області здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску ОСОБА_1 з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:
- Договір про надання правничої допомоги від 12.03.2021 (далі - Договір від 12.03.2021);
- Додаткова угода № 1 до Договору від 12.03.2021;
- Акт приймання-передачі №1 від 18.03.2021р. до Договору від 12.03.2021р.;
- Ордер на надання правничої допомоги адвокатом Бондарем І.М. Серії АР № 1039959 .
Встановлено, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія Радник» укладено договір про надання правової допомоги від 12.03.2021 року.
Відповідно до укладеного договору АО «Юридична компанія Радник» прийняло на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Додатковою угодою від 12.03.2021 до вказаного Договору, сторони конкретизували перелік правничої допомоги, що надається, відповідно до якої АО «Юридична компанія Радник» зобов'язувалась здійснити складання та направлення позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Запорізькій області щодо скасування вимоги про сплату боргу з ЄСВ та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до п.2 Додаткової угоди, винагорода АО «Юридична компанія Радник» за складання та направлення позовної заяви складає 3000,00 грн., які відповідно до п. 4 Додаткової угоди сплачуються протягом 10 днів з дня набрання законної сили рішення у судовій справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу на суму 29293,44 гривень, зобов'язання вчинити певні дії.
Проте суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Лавентс проти Латвії» наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.
Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, пункт 30, ECHR 1999-V).».
Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року, підпунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10 грудня 2009 року, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12 жовтня 2006 року, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано до суду належних доказів того, що ним понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.( квитанція, платіжне доручення, тощо)
Так, при звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816, 00 грн,
За таких обставин, суд приходить до висновку сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1816 , 00 грн. відповідно до статті 139 КАС України, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ГУ ДПС у Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 134, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовну заяву, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від боргу від 17.02.2020 №Ф-6495-50 У, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості розміром 29293,44 гривень, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску ОСОБА_1 з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1816, 00 грн.
У задоволенні вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова