ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.06.2021 м. КиївСправа № 910/6713/21
За позовом: державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі філії "ОЛЬВІЯ" державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (АДМІНІСТРАЦІЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО МОРСЬКОГО ПОРТУ ОЛЬВІЯ);
до: ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ;
про: стягнення 6.959,20 грн.
Суддя Балац С.В.
Представники: без виклику сторін.
Державне підприємство "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом в особі філії "ОЛЬВІЯ" державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (АДМІНІСТРАЦІЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО МОРСЬКОГО ПОРТУ ОЛЬВІЯ) до ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ про стягнення 6.959,20 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 27.11.2002 № 111, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 6.959,20 грн., з яких: 6.369,92 грн. - основна заборгованість, 258,68 грн. - пеня, 90,07 грн. - 3 % річних та 240,53 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6713/21 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки вказана справа є справою незначної складності та визнана судом малозначною.
Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив враховуючи те, що позивачем не надано відповідачу кошторисів та документів, що підтверджують заплановані витрати з відповідального зберігання.
Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив, в якій вказав про направлення на адресу відповідача кошторисів витрат на відповідальне зберігання.
Дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,
Між відповідачем, як комітетом, та спеціалізованим морським портом "ОКТЯБРЬСК", як зберігачем, укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 11.11.2002 № б/н., відповідно до предмету якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом.
В результаті реорганізації державних підприємств морського транспорту утворене шляхом виділу державне підприємство "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" та створено філію в кожному морському порту, зокрема, філію "ОКТЯБРЬСК", яка в подальшому перейменована в філію "ОЛЬВІЯ".
При цьому, в поданому до суду позові, позивач здійснює посилання на укладений між позивачем, як зберігачем, та відповідачем, як держрезервом, договір від 27.11.2002 № 111, відповідно до умов якого відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву держрезерв здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат.
Укладення між сторонами спору договору від 27.11.2002 № 111, а також його умов в частині відшкодування витрат в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат, відповідач не заперечує, про що зазначено в поданому до суду відзиві на позов.
Приписами частини 1 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
При цьому, в матеріалах справи наявна додаткова угода від 10.12.2014 № 3 до договору від 27.11.2002 № 111, відповідно до пункту 2 якої - оплата здійснюється на підставі актів по відшкодуванню витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Вказана додаткова угода підписана сторонами та скріплена відбитками їх печаток.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що між сторонами спору укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 27.11.2002 № 111 (далі - Договір), відповідно до додаткової угоди від 10.12.2014 № 3 - оплата здійснюється на підставі актів по відшкодуванню витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Укладений між сторонами спору Договір за своєю правовою природою є договором зберігання.
Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі - Закон) запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.
Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 2, 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок) сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Пунктом 5 Порядку, зокрема, визначено, що залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо. Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Листом позивача від 26.12.2019 № 1282/20-04-04/Вих/20, на адресу місцезнаходження відповідача були направлені: додаткова угода за друге півріччя 2019; звіт про витрати за друге півріччя 2019; пояснювальна записка за друге півріччя 2019; акт на відшкодування витрат за друге півріччя 2019, відповідно до яких розмір коштів на відшкодування витрат позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за друге півріччя 2019 становить 1.804,44 грн.
Вказаний лист отриманий відповідачем 08.01.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.
Листом позивача від 08.02.2021 № 138/20-01-07/Вих, на адресу місцезнаходження відповідача були направлені: додаткова угода за 2020; звіт про витрати за 2020; пояснювальна записка за 2020; акт на відшкодування витрат за 2020, відповідно до яких розмір коштів на відшкодування витрат позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2020 становить 4.565,48 грн.
Вказаний лист отриманий відповідачем 11.02.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.
Проте, відповідачем не здійснено відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в період другого півріччя 2019 та в період 2020, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 6.369,92 грн.
Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 258,68 грн., 3 % річних в сумі 90,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 240,53 грн.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з урахуванням наступного.
Приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приймаючи до уваги дати отримання відповідачем листів від 26.12.2019 № 1282/20-04-04/Вих/20 (08.01.2020) та від 08.02.2021 № 138/20-01-07/Вих (11.02.2021) та приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, кінцевим строком виконання відповідачем грошового зобов'язання є 15.01.2020 та 18.02.2021 відповідно.
Суд вказує, що жодного підтвердження факту відшкодування відповідачем витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в період другого півріччя 2019 та в період 2020 в сумі 6.369,92 грн. сторонами спору до суду не подано.
Таким чином, факт наявності заборгованості за Договором у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 6.369,92 грн. витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача господарської санкції у вигляді пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання суд зазначає наступне.
Приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", приписами статті 1 якого встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Враховуючи положення вказаного закону, штрафні санкції за прострочення грошового зобов'язання можуть бути стягнуті саме у разі, якщо такі штрафні санкції передбачені умовами договору (встановлені за згодою сторін).
При цьому, господарська санкція у вигляді пені, у разі порушення строку виконання грошового зобов'язання, умовами укладеного між сторонами спору Договору не передбачена.
Приймаючи до уваги викладене вище позовна вимога про стягнення з відповідача господарської санкції у вигляді пені в сумі 258,68 грн. є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідачем порушено строк виконання грошового зобов'язання з відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 90,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 240,53 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними.
Заперечення відповідача, викладені в поданому до суду відзиві судом відхилені з огляду на те, що в матеріалах справи наявний лист позивача від 27.11.2019 1194/20-01-06/Вих/20 яким на адресу відповідача направлений, зокрема, кошторис витрат на 2020 рік. Також в матеріалах справи наявний лист відповідача про погодження кошторису витрат позивача на 2019 рік.
Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 250, 252, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ (Україна, 01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 28, ідентифікаційний код: 37472392) на користь державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (Україна, 01135, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ , будинок 14, ідентифікаційний код: 38727770) в особі філії "ОЛЬВІЯ" державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (АДМІНІСТРАЦІЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО МОРСЬКОГО ПОРТУ ОЛЬВІЯ) заборгованість в сумі 6.369 (шість тисяч триста шістдесят дев'ять) грн. 92 коп., 3 % річних в сумі 90 (дев'яносто) грн. 07 коп., інфляційні втрати в сумі 240 (двісті сорок) грн. 53 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2.270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
3. У задоволенні решти вимог - відмовити повністю.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.В. Балац