ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.06.2021Справа № 910/20470/20
Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В. при секретарі судового засідання Тарасюку А.Ю. розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокар ЕЛ ПІ ДЖИ» (18001, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Надпільна, 226/1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, 35)
про стягнення грошових коштів,
Представники сторін:
від позивачів: Тележинський М.М. - адвокат;
від відповідача: Нагалка Я.Я. - адвокат
23 грудня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокар ЕЛ ПІ ДЖИ» (позивач) надійшла позовна заява № 238 від 21.12.2020 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку стягнути заборгованість на суму в розмірі 854 664, 72 грн. за Договором поставки № 08-2017 від 25.01.2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за Договором № 08-2017 від 25.01.2017 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач не здійснив свої зобов'язання щодо сплати грошових коштів за поставлений товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/20470/20 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 27.01.2021 року.
В підготовчому засіданні 27.01.2021 року оголошено перерву на 17.02.2021 року.
17 лютого 2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
17 лютого 2021 року судом продовжено строк підготовчого засідання на 30 (тридцять) днів та оголошено перерву на 17.03.2021 року.
16 березня 2021 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.
В підготовчому засіданні 17.03.2021 року судом оголошено перерву на 07.04.2021 року.
17 березня 2021 року від відповідача надійшло клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у разі прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В підготовчому засіданні 07.04.2021 року від представника позивача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача.
В підготовчому засіданні 07.04.2021 року оголошено перерву на 15.04.2021 року.
07 квітня 2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відмову у прийнятті до розгляду заяви позивача про зміну підстав позову.
В підготовчому засіданні 15.04.2021 року оголошено перерву на 19.05.2021 року.
19 травня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2021 року.
08 червня 2021 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
В судовому засіданні 09.06.2021 року від відповідача надійшли письмові заперечення на клопотання позивача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
09 червня 2021 року в судовому засіданні оголошено перерву на 16.06.2021 року.
09 червня 2021 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
15 червня 2021 року через відділ діловодства суду від відповідача заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В судове засідання 16.06.2021 року з'явилися представники сторін, які надали усні пояснення по справі.
Представник позивача наполягав на задоволенні позову.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
25 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Л. К. О.» (покупець) укладено Договір поставки № 08-2017.
Згідно п. 1.1. Договору постачальник передає у власність покупця нафтопродукти, а покупець приймає і сплачує їх вартість.
Відповідно до п. 5.3 Договору за результатами поставки товару сторони підписують акт прийому-передачі товару.
Відповідно до п. 5.8 Договору у даному договорі, залежно від умов поставки товару, дата поставки, виникнення права власності на товар та перехід ризиків по його втраті, нестачі, пошкодженні (псуванні) від постачальника до покупця визначаються наступним чином при поставці автомобільним транспортом - дата, яка вказана в товарно-транспортній накладній, акті прийому-передачі товару.
Відповідно до п. 6.1. Договору поставки оплата товару (партії товару) здійснюється на умовах 100 % передоплати, якщо інше не передбачено у Додатковій угоді.
27 вересня 2017 року, між ТОВ «СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ», як Постачальником, та ТОВ «Л. К. О.», як Покупцем, укладено Додаткову угоду № 1 до Договору поставки № 08-2017 від 25.01.2017 року згідно якої, серед іншого, сторони дійшли згоди викласти пункт 6.1. Договору у наступній редакції:
« 6.1. Оплата товару (партії товару) здійснюється на умовах відстрочення платежу в строк до 10 (десяти) календарних днів з дати фактичної поставки товару, якщо інше не передбачено Додатковою угодою до Договору».
Відповідно до п. 6.4. Договору поставки № 08-2017 від 25.01.2017 року, оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку.
Відповідно до п. 6.10. Договору поставки № 08-2017 від 25.01.2017 року, платіжне доручення банківської установи покупця обов'язково повинно містити посилання на цей Договір та номер і дату відповідного рахунку.
Як було зазначено позивачем у позовній заяві, на виконання умов вищевказаного Договору позивач поставив на адресу відповідача товар - нафтопродукти згідно актів приймання-передачі: № ОБ-СЛ000411 від 20.01.2018 року на суму 182 120,00 грн.; № ОБ-СЛ000560 від 22.01.2018 року на суму 73 323,60 грн.; № ОБ-СЛ000570 від 24.01.2018 року на суму 90 491,60 грн.; № ОБ-СЛ000571 від 24.01.2018 року на суму 83 880,00 грн.; № ОБ-СЛ000678 від 31.01.2018 року на суму 47 411,85 грн.
Однак, всупереч умовам Договору поставки, відповідач не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість на суму в розмірі 396 360,10 грн.
Заперечуючи щодо наявності у відповідача заборгованості за вищевказаними актами, відповідач в своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем в день підписання вищевказаних актів приймання-передачі, було виставлено відповідачу рахунки на оплату товару: № 237 від 20.01.2018 року на суму 182 120,00 грн.; № 241 від 22.01.2018 року на суму 73 323,60 грн.; № 242 від 24.01.2018 року на суму 90 491,60 грн.; № 243 від 24.01.2018 року на суму 83 880,00 грн.; № 244 від 31.01.2018 року на суму 47 411,85 грн., які долучені до відзиву на позовну заяву.
На підставі виставлених позивачем рахунків, відповідач згідно п. 6.4 Договору поставки, здійснив оплату поставленого товару, що підтверджується платіжними дорученням: № 2706 від 26.01.2018 року на суму 182 120,00 грн.; № 2782 від 31.01.2018 року на суму 73 323,60 грн.; № 2778 від 31.01.2018 року на суму 90 491,60 грн.; № 2777 від 31.01.2018 року на суму 83 880,00 грн.; № 2950 від 14.02.2018 року на суму 47 411,85 грн. В даних платіжних дорученнях відповідно до п. 6.10 Договору поставки міститься посилання на такий договір, а також на номер і дату відповідного рахунку.
Крім того, факт оплати вищевказаних актів приймання-передачі також підтверджується банківськими виписками по рахунку відповідача за 26.01.2018 року, 31.01.2018 року, 14.02.2018 року.
Таким чином, відповідачем спростовано належними і допустимими доказами наявність у нього заборгованості по поставці товару згідно актів приймання-передачі № ОБ-СЛ000411 від 20.01.2018 року на суму 182 120,00 грн.; № ОБ-СЛ000560 від 22.01.2018 року на суму 73 323,60 грн.; № ОБ-СЛ000570 від 24.01.2018 року на суму 90 491,60 грн.; № ОБ-СЛ000571 від 24.01.2018 року на суму 83 880,00 грн.; № ОБ-СЛ000678 від 31.01.2018 року на суму 47 411,85 грн.
Враховуючи той факт, що відповідачем повністю спростовано доводи позивача щодо наявності у відповідача непогашеної заборгованості за вищевказаними актами приймання-передачі, 16.03.2021 року позивачем подано до суду заяву про зміну підстав позову.
В заяві про зміну підстав позову позивач вже зазначає про наявність неоплачених/частково неоплачених відповідачем інших актів приймання-передачі по Договору поставки № 08-2017 від 25.01.2017 року, а ніж ті, які були зазначені у позовній заяві, а саме: № ОБ-СЛ008224 від 16.11.2017 року на суму 144 961,15 грн.; № ОБ-СЛ002867 від 21.05.2017 року на суму 86 950,00 грн.; № ОБ-СЛ002891 від 23.05.2017 року на суму 190 494,00 грн.; № ОБ-СЛ002764 від 20.05.2017 року на суму 260 424,50 грн.; № ОБ-СЛ007386 від 20.10.2017 року на суму 56 772,70 грн.; № ОБ-СЛ008815 від 14.12.2017 року на суму 160 046,35 грн.; № ОБ-СЛ001832 від 12.04.2017 року на суму 76 032,00 грн. Загальна сума заборгованості за даними актами становить 396 360,10 грн.
У зв'язку з тим, що разом з позовною заявою позивачем не подавались до суду вищевказані акти приймання-передачі товару, а тому такі було додано позивачем до заяви про зміну підстав позову. Окрім цих актів, до заяви також додано акти приймання-передачі за період з січня 2017 року по січень 2018 року, банківську довідку вих. № 05/2442 від 11.03.2021 року, акти звіряння взаємних розрахунків за період 25.01.2017 - 15.03.2021, підписанні зі сторони позивача, та порівняльну таблицю, яка не містить підпису посадової особи відповідача, яка склала дану таблицю.
Водночас, заява про зміну підстав позову не містить клопотання позивача про визнання поважними причин несвоєчасного подання до суду доказів, які були додатками до заяви, поновлення строку на подання цих доказів до суду, а також про долучення цих доказів до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи наведені норми, суд зазначає, що змінити підстави позову, це право позивача, яке може бути реалізовано останнім до закриття підготовчого провадження.
Враховуючи той факт, що позивачем подано заяву про зміну підстав позову до закриття підготовчого провадження, а тому протокольною ухвалою від 15.04.2021 року судом прийнято дану заяву до розгляду.
Щодо доказів, які були долучені позивачем у якості додатків до заяви про зміну підстав позову, то з цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1 та 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 статті 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 2 статті 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Частиною 8 статті 80 ГПК України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Системний аналіз вказаних вище положень Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Тобто, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача).
До подібного висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 03.04.2019 року у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 року у справі № 5011-15/10488-2012, від 18.06.2020 року у справі № 909/965/16, від 16.07.2020 року у справі № 908/2828/19 та від 25.08.2020 року у справі № 644/7190/19.
Згідно ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк.
Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що передумовою для прийняття до розгляду судом доказів, поданих з пропуском строку, встановленого ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, є подання заінтересованою особою (в даному випадку - позивачем) заяви про поновлення такого строку.
Як вже вище зазначалось, позивачем не заявлялось/подавалось до суду клопотання про поновлення пропущеного строку на подання до суду нижченаведених доказів з обґрунтуванням підстав неможливості їх подання до суду разом з позовною заявою, а саме:
- актів приймання-передачі № ОБ-СЛ008224 від 16.11.2017 року на суму 144 961,15 грн.; № ОБ-СЛ002867 від 21.05.2017 року на суму 86 950,00 грн.; № ОБ-СЛ002891 від 23.05.2017 року на суму 190 494,00 грн.; № ОБ-СЛ002764 від 20.05.2017 року на суму 260 424,50 грн.; № ОБ-СЛ007386 від 20.10.2017 року на суму 56 772,70 грн.; № ОБ-СЛ008815 від 14.12.2017 року на суму 160 046,35 грн.; № ОБ-СЛ001832 від 12.04.2017 року на суму 76 032,00 грн.;
- актів приймання-передачі за період з січня 2017 року по січень 2018 року;
- банківської довідки вих. № 05/2442 від 11.03.2021 року;
- актів звіряння взаємних розрахунків за період 25.01.2017 - 15.03.2021, підписаних зі сторони позивача;
- порівняльної таблиці, яка не містить підпису посадової особи відповідача, яка склала дану таблицю.
Вказане підтверджується відсутністю відповідного клопотання в матеріалах справи.
Той факт, що позивачем долучено вищевказані докази до заяви про зміну підстав позову без подання до суду відповідного клопотання в жодному разі не може свідчити про те, що позивач дотримався вимог, встановлених ст. ст. 80 та 119 ГПК України.
Відповідно до ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Частиною 1 статті 43 ГПК України, передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 129 Конституції України визначено одну із засад судочинства - рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип рівності також закріплено ст. 7 ГПК України.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, господарський суд, керуючись принципом змагальності сторін, не вбачає правових підстав для долучення до матеріалів справи вищевказаних доказів та їх врахування при розгляді даної справи, а тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 118 ГПК України залишає такі докази без розгляду.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що заява про зміну підстав позову подана позивачем до суду 16.03.2021 року.
Не погоджуючись з поданою позивачем заявою про зміну підстав позову, відповідачем 06.04.2021 року подано до суду клопотання № 0604/4 від 06.04.2021 року, в якому відповідач просив суд відмовити позивачу у прийнятті до розгляду з долученням до матеріалів справи заяви про зміну підстав позову та доданих до цієї заяви доказів. В обґрунтування даного клопотання відповідач серед іншого посилався на те, що позивачем подано до суду додаткові докази, які долучено до заяви про зміну підстав позову, з пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 80 ГПК України. Водночас, позивачем не подано до суду заяву про поновлення строку на подання до суду додаткових доказів, з належним обґрунтуванням поважності причин несвоєчасного подання таких доказів до суду.
Враховуючи те, що 06.04.2021 року відповідачем подано до суду вищевказане клопотання, у судовому засіданні, яке відбулося 07.04.2021 року, з метою повного з'ясування обставин справи та для надання часу представникам сторін подати усі наявні пояснення та заперечення по справі, судом оголошено перерву до 15.04.2021 року.
Тобто, позивач був обізнаний з тим, що додаткові докази, на яких ґрунтується його заява про зміну підстав позову, подані до суду з порушенням строків, встановленим процесуальним законом. У зв'язку з цим, до закриття підготовчого провадження, що мало місце 19.05.2021 року, позивач мав об'єктивну можливість належним чином відреагувати на заперечення відповідача та подати до суду заяву про поновлення строку на подання до суду додаткових доказів, з обґрунтуванням поважності причин несвоєчасного подання до суду таких доказів. Однак, своїм правом позивач не скористався.
Окрім викладеного, суд також вважає за необхідне звернути увагу на положення ч. 7 ст. 80 ГПК України, згідно якої якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів.
З аналізу наведеної вище норми процесуального закону вбачається, що єдиною підставою для встановлення судом строку для подання позивачем додаткових доказів по справі у зв'язку із зміною останнім підстав позову є зміна обставин, які власне підлягають доказуванню в рамках такої справи.
Разом з тим, правова природа спірних правовідносин, що виникли між позивачем та Відповідачем (господарські відносини з постачання паливно-мастильних матеріалів), а також предмет даної справи (стягнення заборгованості) беззаперечно вказують на той факт, що зі зміною позивачем підстав первісного позову, обставини, що підлягають доказуванню по даній справі (а саме, факт існування боргу) не зазнали жодних змін, тим більше, що всі додатково подані позивачем із заявою про зміну підстав позову докази існували на момент звернення ним до суду із первісним позовом, а отже могли та головне повинні були бути подані саме одночасно із таким зверненням.
З урахуванням викладеного, у зв'язку з тим, що зі зміною позивачем підстав первісного позову, обставини, що підлягають доказуванню по даній справі (а саме, факт існування боргу) не зазнали жодних змін, а тому судом не встановлювався позивачу строк для подання додаткових доказів.
Додатково суд вважає за необхідне наголосити на тому, що та обставина, що при зверненні з первісним позовом до суду представники позивача невірно визначили акти приймання-передачі товару по Договору поставки № 08-2017 від 25.01.2017 року, по яких відповідач має заборгованість, в жодному разі не може бути об'єктивною причиною неможливості подання відповідних доказів (які підтверджують наявність заборгованості) у строк встановлений процесуальним законом, оскільки такі докази були наявні у позивача на момент звернення з первісним позовом до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він відновленню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 року у справі N 5/452/06.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості Договором поставки № 08-2017 від 25.01.2017 року, з урахуванням заяви позивача про зміну підстав позову, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частинами 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
В силу положень ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
У відповідності до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначалося вище, пунктом 5.3 Договору поставки № 08-2017 від 25.01.2017 року передбачено, що за результатами поставки товару сторони підписують акт прийому-передачі товару.
В заяві про зміну підстав позову позивач зазначає, що відповідачем неоплачено/частково неоплачено товар, поставлений за наступними актами приймання-передачі: № ОБ-СЛ008224 від 16.11.2017 року на суму 144 961,15 грн.; № ОБ-СЛ002867 від 21.05.2017 року на суму 86 950,00 грн.; № ОБ-СЛ002891 від 23.05.2017 року на суму 190 494,00 грн.; № ОБ-СЛ002764 від 20.05.2017 року на суму 260 424,50 грн.; № ОБ-СЛ007386 від 20.10.2017 року на суму 56 772,70 грн.; № ОБ-СЛ008815 від 14.12.2017 року на суму 160 046,35 грн.; № ОБ-СЛ001832 від 12.04.2017 року на суму 76 032,00 грн. Загальна сума заборгованості відповідача за даними актами становить 396 360,10 грн.
Враховуючи той факт, що судом вищевказані акти приймання-передачі товару, як і інші докази, долучені до заяви про зміну підстав позову, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 118 ГПК України залишені без розгляду, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що всупереч вимогам ст. ст. 73, 74, 76 та 77 ГПК України, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача по Договору поставки № 08-2017 від 25.01.2017 року.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 396 360,10 грн.
Оскільки позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 67 791,33 грн., пені в розмірі 316 995,75 грн., 3 % річних в розмірі 33 881,53 грн. та штрафу згідно абз. 2 п. 7.3 Договору в розмірі 39 636,01 грн. є похідними від позовних вимог про стягнення основного боргу, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволені і цих позовних вимог.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 869,52 грн., то такі також не підлягають задоволенню, оскільки:
- по-перше: судом відмовлено позивачу у задоволенні позову;
- по-друге: з наданих позивачем до суду доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу не вбачається, що такі пов'язані саме із розглядом даної господарської справи.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то з цього приводу суд зазначає наступне.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Такі правові позиції викладені ВС, зокрема, в постановах від 15.05.2018 року у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 року у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 року у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 року у справі № 6/8-09, від 13.08.2019 року у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 року у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 року у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 року у справі № 910/16827/17.
У зв'язку з тим, що судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а тому заява відповідача про застосування строків позовної давності судом не розглядалась.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на відмову у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 12 038,62 грн. покладаються на позивача.
Щодо вимог відповідача про стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на правову допомогу, які пов'язані із розглядом даної справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Представником відповідача подано до суду клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача понесених останнім витрат на правову допомогу. На підтвердження таких витрат до клопотання додано належним чином завірені копії: Договору про надання правової допомоги № б/н від 14.02.2018 року; Додаткової угоди № б/н від 31.01.2021 року до Договору про надання правової допомоги № б/н від 14.02.2018 року; акта приймання-передачі наданих послуг від 19.02.2021 року до Договору від 14.02.2018 року; рахунка на оплату від 19.02.2021 року № 8; платіжного доручення від 23.02.2021 року № 27 на суму 45 000,00 грн.
Зі змісту п. 1 наданої суду Додаткової угоди № б/н від 31.01.2021 року до Договору про надання правової допомоги № б/н від 14.02.2018 року вбачається, що сторони дійшли згоди, що окрім доручень, наведених в пункті 1.2. Договору про надання правової допомоги від 14.02.2018 року № б/н, адвокат зобов'язується надавати клієнту (відповідачу) правову допомогу, пов'язану з представництвом його інтересів та надання йому (відповідачу) інших видів правової допомоги під час розгляду Господарським судом м. Києва справи № 910/20470/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л. К. О.» про стягнення 854 664,72 грн.
В пункті 3 вищевказаної Додаткової угоди сторони погодили, що розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги відповідачу, передбаченої пунктами 1 та 2 даної Додаткової угоди, становить 45 000,00 (сорок п'ять тисяч) гривень.
Верховний Суд в постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19 дійшов висновку, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Частинами 4 - 6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України чітко вбачається, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Верховний Суд в постанові від 24.09.2020 року по справі № 904/3583/19 дійшов правового висновку, що суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Суд зазначає, що позивачем подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу. Однак, таке клопотання не містить належного обґрунтування неспівмірності витрат відповідача на професійну правничу допомогу, а також до клопотання не додано жодних доказів неспівмірності таких витрат.
Враховуючи той факт, що судом відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі, а також наведені норми права та правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.09.2020 року по справі № 904/3583/19, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 45 000,00 грн. за рахунок позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ».
Керуючись ст. ст. 73, 76, 121, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ» (18001, м. Черкаси, вул. Надпільна, буд. 226/1, код ЄДРПОУ 40625535) - відмовити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКАР ЕЛ ПІ ДЖИ» (18001, м. Черкаси, вул. Надпільна, буд. 226/1, код ЄДРПОУ 40625535) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Л. К. О.» (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 35, код ЄДРПОУ 37317990) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 45 000, 00 гривень.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 30.06.2021 р. (у зв'язку з перебуванням судді Данилової М.В. у відпустці)
Суддя М.В. Данилова