ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.06.2021Справа № 910/20432/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертул+"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 2695461,29 грн.
за участі представників:
від позивача: Свірідов Д.М., адвокат,
від відповідача: Мариніч Н.В., адвокат,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертул+" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості за договором поставки продукції від 19.11.2019 № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807 від 28.11.2019 основного боргу в розмірі 2532874,44 грн., інфляційних втрат у розмірі 97515,67 грн. та трьох процентів річних у розмірі 65071,18 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
25.01.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/20432/20. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив, що оскільки поставка товару за договором не передбачена окремими партіями, то початком строку для розрахунку за товар є дата повної поставки товару. Також відповідач наголосив на відсутності доказів реєстрації позивачем податкових накладних щодо спірної поставки товару. При цьому, відповідач здійснював оплату поставленого за договором товару, у зв'язку з чим твердження позивача про наявність заборгованості не відповідає фактичним обставинам.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що факт часткової оплати відповідачем боргу за товар спростовує твердження останнього про не настання строку оплати. Також позивач просив врахувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що вартість однієї години адвоката становить 10000 грн. та наразі загальний час роботи адвоката значно перевищує зазначені в позові 5 годин.
Під час розгляду справи позивач зменшував розмір позовних вимог, унаслідок чого згідно останньої заяви позивач просив стягнути 1111500 грн основного боргу, 97515,67 грн. інфляційних втрат та 65071,18 грн. трьох процентів річних.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
19.11.2019 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки продукції № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807, відповідно до пункту якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити перелічену продукцію.
За положеннями пункту 3.1 договору вартість договору без урахування ПДВ - 2924488,70 грн., крім того ПДВ - 584897,74 грн. Загальна вартість договору з урахуванням ПДВ - 3509386,44 грн.
Розрахунок за продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (пункт 3.2 договору).
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3509386,44 грн., що підтверджується видатковими накладними від 17.12.2019 № 37 на суму 608086,44 грн., від 20.12.2019 № 40 на суму 2064360 грн., від 26.12.2019 № 41 на суму 836940 грн.
Разом із цим, на час звернення позивача з даним позовом до суду, борг відповідача за договором становив за даними позивача 2532874,44 грн.
Оскільки відповідач оплату поставленого товару в повному обсязі не здійснив, позивач звертався до відповідача з претензією про сплату боргу.
Під час розгляду справи відповідач здійснював часткове погашення боргу, внаслідок чого позивачем зменшено позовні вимоги про стягнення основного боргу до суми 1111500 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Із матеріалів справи слідує, що за наслідками часткового погашення боргу за договором від 19.11.2019 № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807 залишок заборгованості відповідача становив 1111500 грн., що заявлений позивачем до стягнення з урахуванням зменшення розміру позовних вимог.
Поряд із цим, щодо тверджень відповідача про повне погашення заборгованості за договором від 19.11.2019 № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807, суд наголошує наступне.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 № 22, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції; із зазначенням обов'язкового реквізиту - призначення платежу.
Згідно пункту 3.7 Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Із системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж. У даній справі таке право визначення призначення платежу належало контрагенту позивача - відповідачу.
У той же час, з наданих відповідачем копій платіжних доручень та з банківських виписках з рахунку позивача слідує, що не враховані позивачем при зменшенні розміру позовних вимог за основним боргом оплати відповідача за договором від 19.11.2019 № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807 спрямовані на погашення боргу за іншими видатковими накладними, ніж є предметом даного спору («в_д 24.12.2019»/в_д 18.12.2019» тощо).
При цьому, сторонами до суду не подано інших доказів, що підтверджували би віднесення всіх сплачених відповідачем за договором від 19.11.2019 № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807 сум саме до спірних видаткових накладних.
Заперечуючи проти настання строку оплати за поставлений товар, відповідач посилався на відсутність доказів реєстрації позивачем податкових накладних.
Однак, суд зауважує, що відповідно до абз. 6 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Разом із цим, обов'язок покупця з оплати товару виникає безпосередньо з факту здійснення постачальником поставки товару та прийняття товару покупцем. При цьому, форма (вид) документу, яким сторони відобразили сам факт поставки товару (яким оформили факт здійснення поставки) - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі продукції, тощо, не впливає на обов'язок покупця оплатити товар та не звільняє покупця від обов'язку з оплати товару у випадку оформлення поставки товару іншим документом, ніж той, що передбачений умовами договору.
Відповідно до статті 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Однак, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, натомість, відповідачем здійснювалася часткова оплата за поставлений товар, у зв'язку з чим посилання відповідача на не настання строку оплати за товар судом відхиляються.
Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача, яка складає 1111500 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також позивачем за несвоєчасну оплату товару нараховані інфляційні втрати в розмірі 97515,67 грн. та три проценти річних у розмірі 65071,18 грн.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Здійснивши перерахунок компенсаційних виплат, суд дійшов висновку про стягнення трьох процентів річних у повному розмірі 65071,18 грн. та інфляційні втрати в розмірі 97468,33 грн.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судові витрати в частині сплаченої позивачем суми судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Також суд зауважує на праві позивача повернути сплачений судовий збір у розмірі 21320,62 грн. унаслідок зменшення розміру позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку про наступне.
20.01.2020 між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Свірідовим Д.М. укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов'язується надавати правову (юридичну) допомогу для захисту в разі порушення, невизнання чи оспорювання прав, свобод та законних інтересів клієнта відповідно до діючого законодавства, а клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар (винагороду) за надання правової допомоги (в тому числі додаткову винагороду, додаткові витрати, пов'язані з наданням правової допомоги), відповідно до цього договору.
Додатком № 1 до договору погоджено вартість послуг з надання правової допомоги (гонорар адвоката), відповідно до якого вартість складання позовної заяви становить 10000 грн. за 1 годину роботи; участь у судовому засіданні - 3000 грн. за 1 годину.
Відповідно до рахунку від 14.12.2020 з актом виконання робіт (наданих послуг) вартість наданих послуг становить 50000 грн., що становлять 5 год. по 10000 грн. за складання позовної заяви до Господарського суду міста Києва.
У свою чергу, відповідач проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 53000 грн. заперечував та просив їх зменшити, зауваживши на їх неспівмірності, необґрунтованості та непропорційності предмету спору.
Згідно частини 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).
Згідно з частиною 5 статті 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, згідно частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Судом враховано, що обсяг часу, витрачений на підготовку позовної заяви (її зміст і доводи) - 5 годин по 10000 грн., є неспівмірним зі складністю спору в даній справі, у зв'язку з чим суд вважає за доцільне зменшити розмір таких витрат до 10000 грн. В іншій частині дані витрати в розмірі 3000 грн. (1 година за участь у судовому засіданні) суд визнає обґрунтованими, ураховуючи загальну кількість проведених судових засідань у справі.
Таким чином, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 13000 грн., які підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 12999,52 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертул+" задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертул+" (49000, м. Дніпро, вул. Квітки Основ'яненко, 5; ідентифікаційний код 40657818) 1111500 (один мільйон сто одинадцять тисяч п'ятсот) грн. основного боргу, 65071 (шістдесят п'ять тисяч сімдесят одну) грн. 18 коп. трьох процентів річних, 97468 (дев'яносто сім тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 33 коп. інфляційних втрат, а також 19110 (дев'ятнадцять тисяч сто десять) грн. 59 коп. витрат зі сплати судового збору, 12999 (дванадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 52 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено: 29.06.2021 року.
Суддя К.В. Полякова