ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.06.2021Справа № 910/1179/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ КОРП"
до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУВЕРС"
про стягнення 1689673,40 грн
представники сторін:
від позивача: Комірний О.О.
від відповідача: Магратій Я.В.
від третьої особи: Харченко П.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕСТ КОРП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення безпідставно набутого майна у вигляді грошових коштів у сумі 1692608,22 грн.
Також у позовній заяві позивачем поставлено відповідачу запитання про обставини, що мають значення для справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2021 дану позовну заяву залишено без руху.
02.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло повідомлення про виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.03.2021, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУВЕРС".
01.03.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення по справі, у яких зазначено, що виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУВЕРС" зобов'язання щодо оплати орендної плати за договором оренди №1412 від 26.02.2018 на користь Фірми "Т.М.М." - ТОВ за період з 01 квітня 2019 року по 18 вересня 2019 року є належним виконанням.
04.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
10.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання №49 від 09.03.2021 про визнання відсутніми підстав для відмови відповідача від надання відповіді на поставленні запитання та зобов'язання відповідача надати відповідь, у якому позивач зазначає, що відповідач у відзиві відмовився від надання відповідей на запитання, а тому позивач просить суд зобов'язати відповідача надати відповіді на запитання № 2,3 прохальної частини клопотання у відповідності до ст. 90 ГПК України. Також позивачем подано до суду відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою від 11.03.2021 продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі на 08.04.2021.
17.03.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли документи по справі.
07.04.2021 на електрону пошту суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 задоволено клопотання позивача №49 від 09.03.2021 про визнання відсутніми підстав для відмови відповідача від надання відповіді на поставленні запитання та зобов'язання відповідача надати відповідь; зобов'язано відповідача надати відповідь на запитання, а саме: повідомити точну суму коштів, що були отримані Фірмою "Т.М.М." - ТОВ від ТОВ "ЛУВЕРС" за умовами договору саме за оренду нежитлового приміщення за період з 01.04.2019 по 18.09.2019 включно (з загальної суми, описаної в питанні 2 вище, слід вирахувати всі витрати на комунальні послуги та інші витрати, передбачених договором). Підготовче засідання у справі відкладено на 22.04.2021.
19.04.2021 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/1179/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/6753/20.
22.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли клопотання про зупинення провадження у справі №910/1179/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/6753/20, відповідь на запитання позивача та заява про долучення додаткових доказів по справі.
Протокольною ухвалою від 22.04.2021 відкладено підготовче засідання на 13.05.2021.
27.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії позовної заяви у справі №910/6753/20.
07.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог та заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.
У підготовчому засіданні 13.05.2021 суд розглянув заяву позивача про зменшення позовних вимог.
У своїй заяві позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуте майно у вигляді грошових коштів у сумі 1692608,22 грн.
У відповідності до ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог, судом прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог, у зв'язку із чим має місце нова ціна позову.
У підготовчому засіданні 13.05.2021 також, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, відмовив у задоволенні клопотання, з огляду на наступне.
У відповідності до приписів п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За наведеною нормою обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
При цьому, наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення безпідставно набутого майна у вигляді грошових коштів.
Відповідач просить суд зупинити провадження у справі №910/1179/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/6753/20.
У свою чергу, предметом позову у справі № 910/6753/20 є вимоги про:
- визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 7860, вчиненого 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитром Олеговичем;
- визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися у 30.11.2018 та оформлені протоколами електронних торгів від 30.11.2018 № 373137, № 373132, № 373136, № 373131 Державного підприємства "Сетам";
- визнання недійсними Актів про реалізацію предмета іпотеки № 55614244 від 11 грудня 2018, № 55614244/14 від 08.02.2019 року, 55614244/14 від 12.02.2019 року, 055614244/14 від 25.01.2019, виданих за результатами торгів;
- визнання недійсними свідоцтв про право власності, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М.Ю., оформлених за № 70 від 11.12.2018, за № 327 від 26.02.2019, свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. оформлене за № 210 від 18.02.2019, свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. оформлене за № 66 від 25.01.2019;
- скасування державної реєстрації права власності ТОВ "ПАРАДАЙ-3" на групу приміщень № 153 (номер запису про право власності 30457679) загальною площею 960,7 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, 49а; на нежитлове приміщення № 145 (номер запису про право власності 29393037) загальною площею 1137,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Володимирська, 49а;
- скасування державної реєстрації права власності ТОВ "БЕСТ-КОРП" на групу приміщень № 151 (номер запису про право власності 30561219) загальною площею 688,90 кв.м, що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, 49а;
- скасування державної реєстрації права власності ТОВ "РІЕЛТЕК" на нежитлове приміщення № 145 (номер запису про право власності/довірчої власності 31850333) загальною площею 1137,80 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, 49а;
- скасування державної реєстрації права власності Макар Володимира Романовича на нежитлове приміщення № 144 (номер запису про право власності 30364136) загальною площею 1206,00 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, 49а;
- відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність запису про право власності Фірми "Т.М.М." - ТОВ на нерухоме майно за № 5802058 від 27.05.2014, здійсненого на підставі рішення № 13351277 від 27.05.2014 (група приміщень № 151); за №5803629 27.05.2014, здійсненого на підставі рішення № 13354892 від 27.05.2014 (група приміщень № 153); за № 990966 від 15.04.2013, здійсненого на підставі рішення № 2416392 від 20.05.2013 (нежитлове приміщення № 145); за 992086 від 15.04.2013, здійсненого на підставі рішення № 2419702 від 20.05.2013 (нежитлове приміщення № 144).
Суд зазначає, зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового розгляд.
Об'єктивної неможливості розгляду справи №910/1179/21 до набрання законної сили рішенням у справі №910/6753/20 судом не встановлено.
З урахуванням вище наведеного, у даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України, а тому суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, про що постановлено протокольну ухвалу.
Протокольною ухвалою від 13.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2021.
14.05.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив (додаткові пояснення) на позовну заяву про повернення безпідставно набутого майна.
31.05.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 03.06.2021 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова учасників справи.
Протокольною ухвалою від 03.06.2021 суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 17.06.2021.
16.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача на позовну заяву.
У судовому засіданні 17.06.2021 суд на підставі ст.207 ГПК України протокольною ухвалою залишив без розгляду заяву відповідача про долучення документів, оскільки відповідачем не наведено поважних причин неможливості подати відповідні докази у строки встановлені процесуальним кодексом.
Представник позивача у судовому засіданні 17.06.2021 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 17.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що ТОВ "БЕСТ КОРП" стало переможцем прилюдних торгів, що відбулися 30.11.2018 по лоту № 312700 (найменування майна: Іпотека. Група приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 370471680000) у межах виконавчого провадження № 55614244 щодо звернення стягнення на майно, яке належало Фірмі "Т.М.М." - ТОВ (відповідачу), на підставі виконавчого напису № 7860 від 20.12.2017, виданого приватним нотаріусом Київського міського таріального округу Осипенком Д.О., для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за Кредитним договором № 252-СВ від 04.03.2004 року (по Іпотечному договору від 19.01.2006).
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. було видано позивачу Свідоцтво № 210 від 18.02.2019, яким посвідчено, що ТОВ "БЕСТ КОРП" належить на праві власності майно, що складається з групи приміщень №151, загальною площею 688,90 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А, яке придбане ТОВ "БЕСТ КОРП", яке раніше належало Фірмі "Т.М.М." - ТОВ на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 , виданого 14.12.2005 Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
05.03.2019 приватним нотаріусом Михайленком С.А. було прийнято рішення (індексний № 45813112 від 05.03.2019) про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - групу приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м, що заходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 370471680000 за ТОВ "БЕСТ КОРП", у зв'язку з чим було здійснено відповідний запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 30561219, що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер № 158479501 від 05.03.2019.
Наказом Міністерства юстиції України № 1242/5 від 18.04.2019 скасовано рішення №45813112 від 05.03.2019, прийняте приватним нотаріусом Михайленком С.А.
У подальшому 19.09.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності за ТОВ "БЕСТ КОРП" на вказане нерухоме майно (індексний №48764020 від 19.09.2019).
Водночас позивачем оскаржено у судовому порядку наказ Міністерства юстиції України № 1245/5 від 18.04.2019.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2019 у справі №910/12952/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ КОРП" задоволено повністю. Рішенням суд ухвалив визнати незаконним з моменту його прийняття та скасувати Наказ Міністерства юстиції України № 1242/5 від 18.04.2019 року "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" в частині скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича (індексний № 45813112 від 05.03.2019) про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - групу приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 370471680000 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕСТ КОРП" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72; ідентифікаційний код 42591230), про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність запису про право власності за № 30561219, здійсненого на підставі рішення № 45813112 від 05.03.2019 року про державну реєстрацію права власності, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком Сергієм Анатолійовичем, з моменту його вчинення, про що внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2020 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України.
Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2020 відмовлено Міністерству юстиції України у відкритті касаційного провадження у справі № 910/12952/19 за касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2020.
Разом з тим, 26.02.2018 між Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУВЕРС" як орендарем був укладений договір оренди №1412 (надалі - договір), відповідно до умов якого ТОВ "ЛУВЕРС" прийнято від відповідача в строкове платне користування майно, а саме: групу приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А.
Згідно із матеріалами справи листом вих.№19/03/15-01 від 15.03.2019 позивач повідомив ТОВ "ЛУВЕРС" про набуття у власність об'єкта нерухомого майна - групи приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А.
Позивач зазначає, що зі зміною власника майна, права орендодавця по договору перейшли від відповідача до ТОВ "БЕСТ КОРП", у зв'язку за березень 2019 року (період з 05 по 31 число) орендну плату ТОВ "ЛУВЕРС" сплачувало на користь позивача. Аналогічно сплачувалась орендна плата за період з 19.09.2019 року (дата поновлення права власності на майно за позивачем) по 28.12.2019 (дата розірвання договору за взаємною згодою сторін 5 порядку пункту 9.2.1. Договору - відповідно до підписаної між сторонами додаткової угоди № 2 до договору).
В обґрунтування заявлено позову, позивач зазначає, що у період з 01.04.2019 по 18.09.2019 включно орендну плату від ТОВ "ЛУВЕРС" за користування майном було отримано відповідачем.
Позивач вказує, що судом рішення по справі №910/12952/19, яке набрало законної сили судом було поновлено законність набуття права власності на майно за ТОВ "БЕСТ КОРП" саме з дати 05.03.2019. Таким чином, з цієї дати відповідач втратив будь-які права на майно, в тому числі, право на володіння і користування ним шляхом передачі в оренду та отримання орендної плати.
Отже, за доводами позивача, отримання відповідачем будь-яких грошових коштів за оренду майна після 05.03.2019 було неправомірним і всі такі кошти вважаються набутими без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу.
У редакції заяви про зменшення позовних вимог позовних вимог позивачем заявлено про стягнення з відповідача безпідставно набуте майно у вигляді грошових коштів у сумі 1692608,22 грн.
Заявлена суму заборгованості розрахована позивачем наступним чином:
за квітень 2019 року -375171,48 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 312642,90 грн);
за травень 2019 року - 367036,56 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 305863,80 грн);
за червень 2019 року - 370483,53 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 308736,28 грн);
за липень 2019 року - 360969,82 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ -300808,18 грн);
за серпень 2019 року -344975,76 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 287479,80 грн);
за вересень (з 1 по 18 число включно) 2019 року - 208970,93 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 174142,44 грн).
Позивач вказує, що оскільки він не був платником ПДВ у спірний період, то розрахунок заявленої до стягнення суми здійснений позивачем без врахування суми ПДВ.
Відповідач проти позову заперечив посилаючись на наступні обставини:
запис та рішення реєстратора щодо реєстрації права власності № 48764020 від 19.09.2019 є чинними і не скасовані та виключають можливість поновлення попереднього запису та рішення реєстратора № 45813112 від 05.03.2019;
оскільки запис про право власності від 19.09.2019 є чинним, тому державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - групу приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А слід вважати проведеною саме 19.09.2019;
з 05 березня 2019 по 18 вересня 2019 відповідач не втратив право власності на майно, і дізнався про це лише 29.04.2020, а тому на законних підставах, як власник майна та добросовісний набувач отримував орендну плату від ТОВ "ЛУВЕРС" (третьої особи), згідно договору оренди № 1412 від 26.02.2018;
договір оренди № 1412 від 26.02.2018 та додаткова угода № 1 від 26.02.2019 до договору оренди № 1412 від 26.02.2018, підписані між відповідачем та третьою особою були достатньою правовою підставою для виконання орендних зобов'язань і достатньою правовою підставою для перерахування коштів (майна) відповідачу, а тому норми ст.1212 ЦК України не можуть застосовуватись;
у резолютивній частині рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 по справі №910/12952/19, яке набрало законної сили, запис і рішення реєстратора № 45813112 від 05.03.2019 відновлено, але будь-якої інформації щодо запису і рішення реєстратора щодо реєстрації права власності № 48764020 від 19.09.2019 в цьому рішенні суду не міститься;
у рішенні Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 по справі №910/12952/19 позовні вимоги всупереч ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не містили вимог про визнання речових прав на майно за ТОВ "БЕСТ КОРП" та на думку відповідача рішення суду жодним чином не призведе до реального поновлення прав або інтересів позивача, які він вважав порушеними;
зміни та доповнення шляхом укладення додаткових угод до договору оренди не вносилися, то відповідно орендна плата сплачувалась третьою особою на користь відповідача правомірно;
пунктом 5.4 договору оренди № 1412 від 26.02.2018 сторони визначили, що орендна плата включає в себе вартість експлуатаційних витрат, пов'язаних з прибиранням приміщень загального користування та прибудинкової території, вивозом сміття з місць його накопичення (контейнерів) розчисткою снігу, охороною будинку, обслуговування систем забезпечення, електромережі, систем водопостачання та каналізації, загального користування, забезпечення належного технічного стану системи кондиціювання, вентиляції та опалення, систему контролю доступу до офісного центру, і згідно з розрахунком вартості утримання будинку і споруд та прибудинкової території за період з 01.04.2019 по 19.09.2019 за доводами відповідача становить 101576,93 грн; витрати на комунальні послуги за період з 01.04.2019 по 16.09.2019 склали 131262,37 грн;
за вересень 2019 року оплата з оренди третьою особою на користь відповідача не здійснювалась.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут та надалі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За змістом п.4 розділу X Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016 після повного розрахунку переможця за придбане майно на підставі протоколу про проведення електронних торгів складається акт про проведення електронних торгів, який підписується (затверджується) державним або приватним виконавцем.
Акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством (п. 8 розділу X Порядку реалізації арештованого майна), а також є підставою для отримання майна у зберігача (п. 9 розділу X Порядку реалізації арештованого майна).
Як підтверджено матеріалами справи приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. було видано позивачу Свідоцтво № 210 від 18.02.2019, яким посвідчено, що ТОВ "БЕСТ КОРП" належить на праві власності майно, що складається з групи приміщень №151, загальною площею 688,90 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А.
05.03.2019 приватним нотаріусом Михайленком С.А. було прийнято рішення (індексний № 45813112 від 05.03.2019) про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - групу приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м, що заходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 370471680000 за ТОВ "БЕСТ КОРП", у зв'язку з чим було здійснено відповідний запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 30561219, що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер № 158479501 від 05.03.2019.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕСТ КОРП" набуло право власності на групи приміщень №151, загальною площею 688,90 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А.
Окрім того, як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2019 у справі №910/12952/19, яке набрало законної сили 24.04.2020, визнано незаконним з моменту його прийняття та скасовано Наказ Міністерства юстиції України № 1242/5 від 18.04.2019 року "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" в частині скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича (індексний № 45813112 від 05.03.2019) про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - групу приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 370471680000 за Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕСТ КОРП" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72; ідентифікаційний код 42591230), про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно; відновлено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність запису про право власності за № 30561219, здійсненого на підставі рішення № 45813112 від 05.03.2019 року про державну реєстрацію права власності, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком Сергієм Анатолійовичем, з моменту його вчинення, про що внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
У постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц зазначено, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
Оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах. Особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
Аналогічна позиція наведена також у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №922/2144/16.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, № 3236/03, від 03.04.2008).
Рішенням суду у справі №910/12952/19 встановлено, що ТОВ "БЕСТ КОРП" відповідно до вимог чинного законодавства України придбало спірне нерухоме майно (групу приміщень № 151), що було відчужено в ході виконавчого провадження по зверненню стягнення на це майно, на підтвердження чого було складено Протокол № 373136 проведення електронних торгів від 30.11.2019, Акт № 55614244/14 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 12.02.2019, ТОВ "БЕСТ КОРП" видано Свідоцтво від 18.02. 2019 року (бланк ЕНО 993376) про право власності на майно, придбане на торгах, вказане Свідоцтво було зареєстровано в реєстрі за № 210. Таким чином, ТОВ "БЕСТ КОРП" набув, а Фірма "Т.М.М." - ТОВ втратило речові права на спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку.
Факти встановлені рішенням суду по справі №910/12952/19 щодо набуття ТОВ "БЕСТ КОРП" права власності на об'єкт нерухомого майна - групу приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А, повторного доведення не потребують.
Суд зазначає, що пунктом 1 частини 1 статті 2 цього Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор, зокрема: 1 встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; (п.1); перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (п.2).
Згідно з ч.1 ст.11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація прав проводиться, в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч.2 ст.18 Закону).
Частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.
Отже, з наведених вище приписів закону можна дійти висновку, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів.
Аналогічна правова позиція визначена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6.
За наведених вище обставин набуття позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна - групу приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А, виходячи з наведених приписів законодавства, доводи відповідача, що у період з 05 березня 2019 року по 18 вересня 2019 року відповідач не втратив право власності на майно та державну реєстрацію речових прав за позивачем на нерухоме майно слід вважати проведеною 19.09.2019, суд вважає безпідставними.
Судом встановлено, що протягом 05 березня 2019 року - 18 вересня 2019 року об'єкт нерухомого майна - група приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А, належав ТОВ "БЕСТ КОРП" на праві власності.
Частиною 1 статті 770 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Проте, як підтверджено матеріалами справи незважаючи на те, що позивач набув право власності на нерухоме майно, відповідач продовжував приймати орендні платежі від третьої особи.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
У відповідності до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, згідно актами прийому-передачі послуг від 30.04.2019, від 31.05.2019, від 30.06.2019, від 01.072019, від 31.08.2019, від 30.09.2019 орендна плата за договором становила 2027608,08 грн, а саме:
за квітень 2019 року -375171,48 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 312642,90 грн);
за травень 2019 року - 367036,56 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 305863,80 грн);
за червень 2019 року - 370483,53 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 308736,28 грн);
за липень 2019 року - 360969,82 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ -300808,18 грн);
за серпень 2019 року -344975,76 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 287479,80 грн);
за вересень (з 1 по 18 число включно) 2019 року - 208970,93 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 174142,44 грн).
Наданими третьою особою у матеріали справи платіжними дорученнями № 1570 від 12.06.2019, №1807 від 12.06.2019, №1838 від 24.06.2019, №1840 від 24.06.2019, №1949 від 24.07.2019, №№2031 від 21.08.2019 підтверджено здійснення третьою особою на користь відповідача оплат на суму 1818637,15 грн з ПДВ (1515530,96 без ПДВ).
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Оскільки судом встановлено, що із 05.03.2019 (дата первинної державної реєстрації права власності позивача на нерухоме майно) законним власником орендованих приміщень став позивач, а відповідач продовжував приймати від третьої особи орендні платежі від здавання чужого майна в оренду, достеменно знаючи про реєстрацію права власності на орендоване майно за ТОВ "БЕСТ КОРП", суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для повернення відповідачем позивачу отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУВЕРС" коштів.
Водночас, враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів сплати третьою особою орендної плати за вересень 2019 року (з 1 по 18 число включно) 2019 року - 208970,93 грн, в тому числі ПДВ (сума без ПДВ - 174142,44 грн), суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
За встановлених вище обставин суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю безпідставно набутого майна у вигляді грошових коштів у сумі 1515530,96 грн. За таких обставин суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ КОРП".
Посилання відповідача на те, що оплата орендних платежів мала договірний характер, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, суд відхиляє, оскільки з набуттям позивачем права власності на нерухоме майно правова підстава у відповідача отримувати оплати орендних платежів відпала.
Також суд зазначає, що відповідно до змісту частини першої статті 770 Цивільного кодексу України перехід права власності на річ, передану у найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму. Новий власник речі автоматично набуває прав та обов'язків наймодавця за договором найму. Відтак, обставини відсутності між позивачем та третьою особою додаткової угоди до договору в частині зміни власника орендованого майна не нівелюють законодавчо встановленого автоматичного переходу до позивача прав орендодавця нерухомого майна внаслідок набуття у власність такого майна.
Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що третя особа була обізнана щодо зміни власника нерухомого майна, проте свідомо продовжувала сплачувати орендні платежі на користь відповідача, оскільки стягнення з відповідача коштів, отриманих у період безпідставного володіння майном у порядку ст.1212, 1214 ЦК України, а положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
З приводу посилань відповідача на умови пункту 5.4. договору та що протягом спірного періоду він продовжував нести тягар утримання спірного майна, згідно із пунктом 5.4 договору оренди № 1412 від 26.02.2018, суд зазначає наступне.
Так, пунктом 5.4 договору оренди № 1412 від 26.02.2018 сторони визначили, що орендна плата включає в себе вартість експлуатаційних витрат, пов'язаних з прибиранням приміщень загального користування та прибудинкової території, вивозом сміття з місць його накопичення (контейнерів) розчисткою снігу, охороною будинку, обслуговування систем забезпечення, електромережі, систем водопостачання та каналізації, загального користування, забезпечення належного технічного стану системи кондиціювання, вентиляції та опалення, систему контролю доступу до офісного центру.
Однак, визначені відповідачем суми витрат на утримання спірного майна суд відхиляє, оскільки вказані позивачем витрат не підтверджені належними доказами та обґрунтованими розрахунками витрат, які були понесені відповідачем протягом 05 березня 2019 року - 18 вересня 2019 року на утримання об'єкту нерухомого майна - групу приміщень № 151, загальною площею 688,90 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 49-А.
Деталізованих розрахунків із зазначенням конкретних договорів, актів, сум оплат із підтвердженням первинними документами відповідач протягом підготовчого провадження суду не надав.
Суд зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до позивача з вимогою про відшкодування зроблених відповідачем необхідних витрат на майно від часу, з якого він зобов'язаний повернути орендні платежі.
Посилання відповідача щодо здійснених сум оплат на комунальні платежі, суд також відхиляє, так як пунктом 5.3. договору передбачено, що витрати на комунальні послуги сплачуються орендарем на підставі виставлених рахунків, а наданими третьою особою платіжними дорученнями підтверджується сплата комунальних послуг на підставі виставлених відповідачем рахунків окремо від орендної плати.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ КОРП".
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (04116, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРОВІАНТСЬКА, будинок 3, ідентифікаційний код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ КОРП" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 72, ідентифікаційний код 42591230) безпідставно набуте майно у вигляді грошових коштів у сумі 1515530,96 грн та судовий збір у сумі 22732,96 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 29.06.2021.
Суддя С. О. Турчин