ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2021Справа № 910/5867/21
Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В. при секретарі судового засідання Тарасюку А.Ю. розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомережа" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 83А)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20)
про стягнення грошових коштів,
Представники сторін:
від позивачів: Збіглей Н.В. - адвокат;
від відповідачів: не з'явились.
12 квітня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз інжиніринг" Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомережа" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 07 квітня 2021 року до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку стягнути заборгованість на суму в розмірі 3 852 076, 02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором поставки № 16944-53-124-01-20-12742 від 16.11.2020 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач не здійснив оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/5867/21 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 13.05.2021 року.
05 травня 2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що оплата товару не проведена вчасно, у зв'язку з важким фінансовим становищем компанії, в якому вона опинилась в умовах законодавчих змін, що відбулися на ринку електричної енергії. Додатково зауважує на необґрунтованості розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.
13 травня 2021 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2021 року.
01 червня 2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява з доданими до неї платіжними дорученнями про часткову оплату вартості поставленого товару.
В судове засідання 09.06.2021 року з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги на суму в розмірі 2 763 456, 00 грн.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
16 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергомережа" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча" компанія "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (покупець) було укладено договір поставки № 16944/53-124-01-20-2742 (договір), за умовами якого (п. 1.1) постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити оливу трансформаторну Nytro 11 GX (товар). Найменування товару, асортимент, виробник, кількість, ціна та код товару згідно з УКТ ЗЕД зазначаються в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору.
Сторонами погоджено, підписано та скріплено печатками специфікацію № 1 до договору.
Строк дії договору сторонами погоджено п. 11.1 з дати підписання уповноваженими представника сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань сторонами.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).
За своїм змістом та правовою природою, укладений між сторонами договір, є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Строк поставки товару протягом 30 календарних днів з дати укладення сторонами договору. Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DPP згідно з Інкотермс 2020 на складі вантажоотримувача за адресою: 30100, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" (пункти 3.1, 3.2 договору).
Пунктами 6.2, 6.4 договору сторони погодили, що перехід права власності на товар за договором відбувається в момент поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленого товару вимогам договору. Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної.
У відповідності до наявних в матеріалах справи видаткових накладних № 71201 від 07.12.2020 року, № 71202 від 07.12.2020 року та № 71203 від 07.12.2020 року, складених на виконання зобов'язань за договором, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3 790 800, 00 грн.
Вказані видаткові накладні підписані позивачем і відповідачем без зауважень чи заперечень.
Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки товару відповідачу докази, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Жодних заперечень з приводу отримання товару відповідачем суду надано не було.
Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з передання товару на суму 3 790 800, 00 грн.
Враховуючи викладене вище та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, додані до матеріалів справи видаткові накладні є належними доказами передачі товару відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару на суму 3 790 800, 00 грн. в межах договору здійснено належним чином.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.1 договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо кількості та якості.
За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного договору, та враховуючи дати поставки товару, суд дійшов висновку, що строк оплати товару на суму 3 790 800, 00 грн. є таким, що настав 21.01.2021 року.
Станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 3 790 800, 00 грн.
Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено на користь позивача заборгованість за отриманий товар у розмірі 1 027 344, 00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме: № 3465 від 26.04.2021 року на суму 150 000, 00 грн.; № 3544 від 28.04.2021 року на суму 150 000, 00 грн.; № 3921 від 13.05.2021 року на суму 100 000, 00 грн.; № 3962 від 14.05.2021 року на суму 250 000, 00 грн.; № 4063 від 20.05.2021 року на суму 31 344, 00 грн.; № 4064 від 20.05.2020 року на суму 45 000, 00 грн. та № 4125 від 21.05.2021 року на суму 201 000, 00 грн.
Таким чином, на момент винесення рішення у даній справі спір щодо суми заборгованості в частині 1 027 344, 00 грн. відсутній.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 1 027 344, 00 грн. припинив своє існування, суд дійшов висновку, що провадження щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 1 027 344, 00 грн. підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином сума основної заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2 763 456, 00 грн.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Також позивачем пред'явлено до стягнення 37 908, 07 грн. інфляційних втрат та 23 367, 95 грн. - 3% річних за період з 22.01.2020 по 06.04.2021 року.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок 3% річних, наданих позивачем, суд встановив що він є арифметично вірним, отже з відповідача підлягає до стягнення 3% на суму в розмірі 23 367, 95 грн.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його правомірність, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в розмірі 37 908, 00 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо заявлених позивачем 22 950, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).
03 січня 2017 року між позивачем як клієнтом, та Адвокатським бюро «Збіглей та Партнери» (адвокатське бюро) було укладено угоду про надання правової допомоги (рамкової) б/н на підставі якої, згідно рахунку на оплату № 03/15 від 31.03.2021 року, акту б/н приймання-передачі наданих послуг від 08.06.2021 року, клієнт сплатив Адвокатському об'єднанню 22 950, 00 грн. платіжним дорученням № 5733 від 31.03.2021 року за надану правову допомогу.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши та проаналізувавши матеріали даної справи, предмет і підстави позову, складність справи, результат розгляду справи судом, обсяг виконаної адвокатом роботи, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, беручи до уваги обґрунтованість та розумність розміру гонорару адвоката, який покладається на іншу сторону, суд визнає обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 950, 00 грн., які належить стягнути з відповідача.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомережа" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 83А; ідентифікаційний код 38923104) заборгованість на суму в розмірі 2 763 456, 00 грн., 3% річних на суму в розмірі 23 367, 95 грн., інфляційні втрати в розмірі 37 908, 07 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 950, 00 грн. та судовий збір в розмірі 42 370, 98 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 30.06.2021 року (у зв'язку з перебуванням судді Данилової М.В. у відпустці).
Суддя М.В. Данилова