ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2021Справа № 910/21115/20
Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін
за позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району" м. Києва (03083, м. Київ, проспект Науки, 53)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Рада" (01054, м. Київ, вул. Голосіївська, 11/39)
про стягнення грошових коштів,
30 грудня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району" (позивач) надійшла позовна заява № 1087 від 24.12.2020 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Рада" (відповідач) про стягнення заборгованості на суму в розмірі 16 596, 51 грн. за договором № 597 про надання технічного обслуговування та ремонту кабельних мереж, технологічних електричних мереж, засобів релейного захисту та автоматики, засобів технологічного управління електропостачанням від 31.12.2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором № 597 про надання технічного обслуговування та ремонту кабельних мереж, технологічних електричних мереж, засобів релейного захисту та автоматики, засобів технологічного управління електропостачанням від 31.12.2015 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач не оплатив вартість наданих послуг позивачу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.01.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін та визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.
Відповідно до ч.1 п. 3 ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Ч. 1 ст. 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.
Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзиви відповідачів.
Ч. 5 статті 176 ГПК України передбачає, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч.2 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.01.2021 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, станом на дату розгляду справи на адресу Господарського суду міста Києва повернувся поштовий конверт №0105477140250 з відміткою "не знаходиться".
В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Також господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.01.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Таким чином, суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, чи електронною поштою відтак, беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
31 грудня 2015 року між Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району" м. Києва (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова Рада" (відповідач, замовник) укладено договір № 597 про надання технічного обслуговування та ремонту кабельних мереж, технологічних електричних мереж, засобів релейного захисту та автоматики, засобів технологічного управління електропостачанням (договір) за умовами якого виконавець зобов'язався своїми послугами забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок замовника, передачу електричної енергії, якою замовника забезпечує постачальник електроенергії (послуги), а замовник - своєчасно сплачувати вартість послуг виконавця з технічного обслуговування та ремонту кабельних мереж, технологічних електричних мереж, засобів релейного захисту, засобів технологічного управління електропостачанням та інші послуги відповідно до умов договору за адресою: Київ, вул. Героїв Оборони.
Відповідно до розділу 2 договору виконавець взяв на себе зобов'язання з надання послуг замовнику, забезпечувати виконання графіка попереджувальних ремонтів та обсягів робіт, визначених технологічними картами ремонту елементів обладнання та умовами договору та щомісяця у період з 23 по 27 числа надавати замовнику рахунок на оплату наданих послуг та два примірники акта прийому-здачі наданих послуг, оформлених виконавцем.
Обов'язок замовника щодо вчасного здійснення оплати за надані послуги за розрахунковий період закріплено у пункті 4.1 договору. Розрахунковим є період з 27 числа розрахункового місяця по останній календарний день того ж місяця (пункт 7.1 договору).
Вартість послуг виконавця, згідно пункту 7.2 Договору, становить 2,95 грн. з ПДВ за 1 квт/год фактично спожитої замовником електричної енергії та може бути змінена в залежності від змін середнього розрахованого тарифу за активну електроенергію (за 1 квт/год).
У пункті 7.3 договору сторони погодили, що оплата замовником послуг платіжним дорученням на підставі виставленого виконавцем рахунка та оформленого акта прийому-здачі наданих послуг до останнього календарного дня кожного розрахункового місяця.
За внесення платежів, передбачених пунктом 4.1 договору, з порушенням терміну, визначеного цим договором, замовник, згідно пункту 8.2.1 договору, сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної сплати.
Договір укладено на строк до 31.12.2016 року, набирає чинності з моменту його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією зі сторін про відмову від цього договору або його перегляд.
На виконання умов договору позивачем було надано відповідачу рахунок № 2 від 26.01.2018 року на суму 2 342, 34 грн.
Відповідач, за твердженням позивача, свій обов'язок щодо здійснення оплати та підписання акту здачі наданих послуг не виконав.
В якості доказу використання відповідачем технологічними електричними мережами позивача до матеріалів справи долучено підписаний відповідачем акт № 8/6 виконаних робіт (наданих послуг) за січень місяць 2018 року до Інвестиційного договору № 049-13/і/115 від 23.12.2011 року "На здійснення заходів облаштування пішохідних підземних переходів у Голосіївському та Деснянському районах м. Києва (Лот 1) ".
Зважаючи на викладене вище, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права з вимогою про стягнення з відповідача 2 342, 34 грн. боргу за надані послуги, 1 886, 35 грн. пені, 199, 05 грн. трьох процентів річних та 384, 32 грн. інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підтвердження використання відповідачем технологічними електричними мережами позивача до матеріалів справи долучено належним чином засвідчену копію підписаного відповідачем акт № 8/6 виконаних робіт (наданих послуг) за січень місяць 2018 року до Інвестиційного договору № 049-13/і/115 від 23.11.2011 року "На здійснення заходів облаштування пішохідних підземних переходів у Голосіївському та Деснянському районах м. Києва (Лот 1)".
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, на виконання умов договору позивачем на виконання умов договору було виставлено відповідачу рахунок № 2 від 26.01.2018 року на суму 2 342, 34 грн., який станом на момент звернення позивача до суду відповідачем не оплачено.
Проте доказів належної своєчасної та в повному обсязі оплати відповідачем за надані позивачем послуги сторонами не надано.
В матеріалах також наявний складений позивачем акт звіряння взаємних розрахунків з відповідачем за період січень 2018 - листопад 2020 в якому також відображено, що станом на момент розгляду справи у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі 2 342, 34 грн.
Визначений пунктом 4.1 Договору строк оплати за надані позивачем послуги є таким що настав 31.01.2018 року.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 2 342, 34 грн., підтверджена наявними у матеріалах справи належними доказами, відповідачем наявність заборгованості не оспорюється і відповідач на момент прийняття рішення не надав суду документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов в частині стягнення основної заборгованості в сумі 2 342, 34 грн. підлягає задоволенню.
Окрім стягнення основної заборгованості позивачем також заявлено вимогу про стягнення 1 886, 35 грн. пені на підставі пункту 8.2.1. договору за період з 01.02.2018 по 01.12.2020.
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Як встановлено судом вище, нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня визначено пунктом 8.2.1 договору.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов'язку та розміру пені в договорі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.
Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.
З пункту 8.2.1. договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ) та визначено строк для її нарахування (за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної сплати), а відтак в силу приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України період нарахування штрафних санкцій не обмежено піврічним терміном.
Відповідачем жодних заперечень щодо нарахованої позивачем пені до матеріалів справи не долучено.
Перевіривши розрахунок пені з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування та враховуючи здійснені відповідачем оплати, суд дійшов обґрунтованого висновку, що наданий позивачем розрахунок є вірним, а до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 1 886, 35 грн.
Щодо заявлених до стягнення з відповідача 199, 05 грн. трьох процентів річних та 384, 32 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2018 по 01.12.2020 суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 199, 05 грн.
При здійсненні перевірки правильності нарахування інфляційних витрат суд керувався наступними приписами чинного законодавства України.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зазначеній нормі закону визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку що наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат здійснених з урахуванням зазначених приписів та фактично нараховано інфляційні витрати за період з лютого 2018 року по листопад 2020 року включно.
Отже, зважаючи на викладене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 199, 05 грн. трьох процентів річних та 384, 32 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що станом на момент ухвалення судом рішення у даній справі права позивача порушені, а строк оплати поставленого товару є таким, що настав.
Таким чином, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Рада" (01054, місто Київ, вулиця Гоголівська, 11/39; ідентифікаційний код 37269145) на користь Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району" м. Києва (03083, місто Київ, проспект Науки, 53; ідентифікаційний код 03334894) 2 342, 34 грн. основної заборгованості, пені на суму в розмірі 1 886, 35 грн., 3% річних на суму в розмірі 199, 05 грн., інфляційні втрати в розмірі 384, 32 грн. та судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.В. Данилова