ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2021Справа № 910/20771/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп" Хрестовий провулок, буд.2, офіс 405, м. Київ, 01010
до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 03032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, в особі Відокремленого підрозділу "Атомкопмлект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" Код ЄДРПОУ ВП: 26251923, 01054, місто Київ, вул.Франка Івана (Шевченківський р-н), будинок 31
про стягнення 13 995,60 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Манго - Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкопмлект" про стягнення 13 995,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки № 53-129-01-19-01865 від 08.05.2019 року в частині своєчасної оплати поставленої продукції, у зв'язку з чим позивачем згідно ст. 625 ЦК України нараховані проценти річних у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 11.02.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2021 року надійшла заява № 88 від 05.02.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 року, за результатами розгляду клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви останню до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20771/20, та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ат враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд прийшов до висновку про розгляд даної справи на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від відповідача через відділ діловодства суду 17.03.2021 року надійшов відзив б/н від 17.03.2021 року на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про виконання всіх зобов'язань за Договором та скрутне фінансове становище ДП НАЕК «Енергоатом», яка є наслідком критичної ситуації в системі розрахунків за вироблену електроенергію, та зумовлює невиконання грошових зобов'язань відповідача перед постачальниками за отриману продукцію, у зв'язку з чим відповідач просить суд при ухваленні рішення врахувати наведені обставини та користуючись правом, передбаченим ч. 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів річних. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 26.03.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 22.03.2021 року, в якій позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних, оскільки протилежне порушить принцип справедливості та диспозитивності. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час розгляду справи по суті до суду не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 08 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп» (постачальник за договором, позивач у справі) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений договір поставки № 53-129-01-19-01865 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в Договорі, поставити світлі нафтопродукти (далі - продукція) виробництва ВАТ «Мозирський НПЗ», РП для потреб ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.
Розділами 1-11 Договору сторони узгодили якість продукції, ціну договору, порядок здійснення оплати, поставку та приймання продукції за якістю і кількістю, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 10.1 Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 року, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених Договором, Договір діє до закінчення терміну дії гарантії на продукцію.
Вказаний договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1.2 Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації (далі - Специфікація), яка є невід'ємною частиною Договору.
За умовами п.5.2 Договору поставка продукції згідно специфікації здійснюється на умовах DDP згідно Інкотермс .
Так, сторонами було погоджено та підписано Специфікацію до Договору (Додаток № 1), згідно якої узгоджено поставку дизельного пального ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 135 234 т по ціні 23 575,00 грн. за тону, всього на суму 3 825 769,86 грн. з ПДВ.
Приймання продукції здійснюється покупцем (вантажоодержувачем) на складі вантажоодержувача у відповідності до супровідних документів (п.5.7 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (п. 5.4 Договору).
Строк поставки продукції зазначений в специфікації. За погодженням з покупцем (вантажоодержувачем) допускається поставка партіями (п.5.1 Договору).
Зокрема, згідно наявної в матеріалах справи Специфікації № 1 до Договору поставка продукції здійснюється до 30.07.2019 року у термін - протягом 10 робочих днів з моменту укладення договору.
При цьому згідно наданих позивачем матеріалів на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію на загальну суму 3 773 263,62 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № РН-0002942 від 16.05.2019 року на суму 1 274 181,60 грн., № РН-0002943 від 16.05.2019 року на суму 1 264 166,94 грн., № РН-0002949 від 16.05.2019 року на суму 1 234 915,08 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Як встановлено судом, факт отримання продукції відповідачем підтверджується підписом на видаткових накладних представника покупця.
Окрім цього сторонами також було складено та підписано акти приймання-передачі ТМЦ № 2949 від 17.05.2019 року, № 2943 від 17.05.52019 року та № 2942 від 17.05.2019 року, копії яких наявні в матеріалах справи, та згідно яких сторонами засвідчено факт постачання ТМЦ для ВП «ЗАЕС» згідно спірного Договору.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Приймання продукції за якістю та кількістю здійснюється відповідно до наступних нормативних документів: Інструкції «З контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», а також відповідно до умов даного Договору; стандартом підприємства СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями. Організація вхідного контролю продукції для АЕС» (п. 5.8 Договору).
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано.
Відповідно до п. 5.10 Договору право власності на продукцію набувається покупцем з моменту успішного проходження вхідних контролів, що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію. Належне виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту приймання - передачі продукції.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки продукції у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження поставленої продукції, а також виявлених дефектів від відповідача до суду не надходило.
Наразі, як зазначено в актах приймання - передачі ТМЦ та засвідчено підписами представників сторін, продукція поставлена у відповідності до укладеного Договору.
В свою чергу суд зазначає, що питання дотримання вимог Договору щодо якості продукції та/або наявності відповідних претензій до предмета даного спору не входить.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп" умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі продукції відповідачу - Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкопмлект", а відповідачем, у свою чергу, прийнято продукцію без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та визнається відповідачем у поданому до суду відзиві.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З урахуванням особливостей правового регулювання договорів поставки щодо підтвердження факту поставки саме видатковою накладною, а також умов укладеного між сторонами спірного Договору суд зазначає, що як доказ акт прийому - передачі продукції може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання продукції покупцю та його прийняття ним.
Крім того, оцінюючи акт приймання - передачі продукції (ТМЦ) у сукупності з іншими доказами у справі, суд повинен враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки продукції відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні та акти приймання - передачі продукції, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень та засвідчені печатками обох сторін.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Умовами п.3.1 Договору сторони узгодили, що ціна Договору становить 3 825 769,86 грн., в тому числі ПДВ 637 628,31 грн.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами п.4.1 Договору покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною у специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що оплата поставленої продукції за специфікацією здійснюється покупцем за кожну партію товару, що поставляється, протягом 10 робочих днів від дати підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином підписання покупцем (відповідачем) вищенаведених видаткових накладних та актив приймання - передачі ТМЦ, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлену позивачем продукцію.
Пунктом 6.4.1 Договору передбачено, що постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлену продукцію.
Отже, з урахуванням приписів чинного законодавства та умов Договору, приймаючи до уваги дату підписання сторонами актів приймання - передачі ТМЦ 17.05.2019 року, покупець повинен був оплатити отриману від позивача продукцію не пізніше 31.05.2019 року.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як свідчать матеріали справи, зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено відповідачем у поданому відзиві, оплата поставленої продукції в сумі 3 773 263,62 грн. була здійснена відповідачем платіжними дорученнями від 16.07.2019 року №№ 1648_7G039/156, 1649_7G039/157, 1650_7G039/158, на підтвердження чого позивачем надана довідка Відділення «Регіональний центр в м. Київ» АТ «ПУМБ» № КІЕ-07.8/2179 від 23.07.2019 року.
Отже згідно наданих документів, як встановлено судом та визначено в позовній заяві, покупцем було оплачено поставлену за Договором продукцію з порушенням строків такої оплати, визначених умовами правочину.
Окрім цього факт невчасного здійснення оплати також не заперечується відповідачем.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку оплати продукції позивачем направлено на адресу відповідача претензію б/н від 06.11.2019 року, копія якої наявна в матеріалах справи, з вимогою сплатити 3% річних, нараховані згідно ст. 625 ЦК України у зв'язку з порушенням покупцем грошового зобов'язання за Договором.
Факт направлення зазначеної претензій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 07.11.2019 року та відповідної накладної від 07.11.2019 року № 0103326503871.
Проте претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Грошові кошти в сумі нарахованих процентів річних за порушення строків оплати продукції відповідачем перераховані не були.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, відповідачем як покупцем допущено порушення умов Договору в частині дотримання встановленого правочином строку оплати поставленої позивачем продукції, у зв'язку з чим позивачем на підставі статті 625 ЦК України нараховано відповідачеві проценти річних в сумі 13 995,60 грн., які позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору поставки № 53-129-01-19-01865 від 08.05.2019 року та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної оплати поставленої продукції у строк, визначений умовами Договору, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків з постачальником та наявних вільних грошових ресурсів.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленої за Договором продукції, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на статті 625 Цивільного кодексу України 13995,60 грн. процентів річних, які позивач просив суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Поряд з цим суд зазначає, нормою частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.
Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Здійснивши аналіз змісту укладеного між сторонами Договору поставки судом встановлено, що в спірному правочині строк виконання зобов'язання з повної оплати поставленої за Договором продукції, тобто з урахуванням частини вартості в розмірі податку на додану вартість, що враховуючи розмір поставки в сумі 3 773 263,62 грн., складає 628 877,27 грн. визначений вказівкою на події - «після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку», тобто обумовили настання у відповідача обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, що свідчить про вчинення правочину в цій частині під відкладальною умовою (частина 1 статті 212 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.201.7 ПК як у редакції, які діяла на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 ПК визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно ст. 201.1 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, в матеріалах справи відсутні як будь-які докази складення позивачем як постачальником податкових накладних на здійснені поставки продукції за Договором та реєстрації останніх в ЄРПН.
З урахуванням вище наведеного, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження оформлення, реєстрації податкових накладних та надання їх постачальником суд позбавлений можливості встановити граничні строки оплати частини вартості поставленої партії продукції в розмірі суми ПДВ та факт настання погодженої сторонами в пункті 4.3 Договору відкладальної обставини - щодо складання, реєстрації в ЄРПН та надання постачальником податкових накладних на поставлену партію продукції.
При цьому фактичне здійснення відповідачем оплати поставленої партії продукції, в тому числі включаючи суму ПДВ, не може бути розцінене судом в якості підстав для настання зазначеної відкладальної обставини, позаяк виконання позивачем як постачальником обов'язку зі складання та реєстрації податкових наданих не обумовлюється фактом оплати продукції покупцем та за умови відсутності передплати в даному випадку визначається фактом поставки продукції.
Тобто, враховуючи предмет позову у даній справі, а саме щодо стягнення з відповідача нарахованих позивачем як постачальником згідно ст. 625 ЦК України 3% річних за порушення строків оплати продукції за Договором, судом здійснюється перевірка обґрунтованості заявленої до стягнення суми процентів річних, враховуючи базу нарахування за виключенням суми ПДВ в розмірі 628 877,27 грн., тобто з суми 3 144 386,35 грн.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення та встановленої судом бази нарахування, становить 11629,92 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних за несвоєчасну оплату продукції за Договором визнаються судом обґрунтованими в сумі, визначеній судом, а саме 11629,92 грн. процентів річних.
Також судом встановлено, що в поданому відзиві відповідач заперечуючи проти позовних вимог звернувся до суду з клопотанням про зменшення згідно ч. 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України нарахованих та заявлених до стягнення 3% річних, посилаючись на виконання покупцем усіх зобов'язань за Договором та скрутне фінансове становище ДП «НАЕК «Енергоатом», втому числі в зв'язку з систематичною і масштабною недоплатою ДП «Гарантований покупець» купленої електроенергії, на підтвердження чого відповідачем надано звіт про фінансові результати за 9 місяців 2020 року та службову записку щодо розміру дебіторської заборгованості ДП «НАЕК «Енергоатом».
Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України).
З огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України приймаючи рішення господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18).
В свою чергу згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Окрім цього Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
В свою чергу суд повторно наголошує на вищезазначеній нормі ст. 42 ГК України щодо визначення господарської діяльності відповідача, в процесі реалізації якої було укладено спірний Договір, як підприємницької, а отже такої, що зумовлює певні пов'язані з нею ризики.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених процентів річних, які нараховують за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така міра відповідальності застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Суд наголошує, що згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Як зазначалось судом вище, відсотки та інфляційні, передбачені в ст.625 ЦК України, мають компенсаційний характер, їх мета - захист кредитора шляхом отримання від недобросовісного боржника плати за користування коштами.
Відтак, застосування неустойки, відсотків та інфляційних нарахувань має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
В свою чергу судом посилання на вжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів по виконанню зобов'язань з оплати згідно Договору та фактичне виконання таких зобов'язань, не можуть бути розцінені в якості достатніх підстав для зменшення процентів річних.
Окремо судом враховано незначний розмір нарахованих позивачем процентів річних, в тому числі по відношенню до сплаченої відповідачем на виконання своїх зобов'язань за спірним Договором суми.
З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, суд зазначає, що обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача процентів річних, у зв'язку з чим суд не вбачає об'єктивних підстав для зменшення розміру 3% річних, заявлених позивачем до стягнення з відповідача за порушення строків оплати поставленої продукції згідно Договору.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судом враховано, що відповідно до ч.9 ст.129, ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (03032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп" (Хрестовий провулок, буд.2, офіс 405, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 39039648) 11629,92 грн. (одинадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять грн. 92 коп.) процентів річних та 1746,70 грн. (одну тисячу сімсот сорок шість грн. 70 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 30 червня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон