ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.04.2021Справа № 910/20812/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали господарської справи
за позовом Служби зовнішньої розвідки України вул.Нагірна, 24/1, м. Київ, 04107
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Броня" просп. Повітрофлотський 94а, м. Київ, 03151
про стягнення 290 083,82 грн.
представники сторін:
від позивача: Колядинська А.Ю.;
від відповідача: Наливайко В.В. - директор;
від відповідача: Богомазов П.С. - ордер № 33136 від 07.04.2021;
Служба зовнішньої розвідки України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Броня» про стягнення 290 083,82 грн. штрафних санкцій.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 911/19 про закупівлю товарів від 26.12.2019 в частині своєчасної поставки обумовленого договором товару, внаслідок чого позивачем нараховані штрафні санкції (пеня та штраф).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20812/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань сторін про інше господарським судом на підставі ч.2 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Відповідачу надати суду докази направлення відзиву та заперечень на адресу позивача.
Через загальний відділ діловодства суду 01.02.2021 від відповідача надійшли:
- відзив б/н від 01.02.2021 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на належне виконання умов договору та зволікання з підписанням видаткових накладних з вини позивача як замовника, а також наголошуючи на надмірному розмірі нарахованих позивачем та заявлених до стягнення штрафних санкцій. Відзив разом з доданими до нього доказами надсилання на адресу позивача судом долучено до матеріалів справи.
- клопотання б/н від 01.02.2021 про виклик свідків для підтвердження факту повного виконання умов договору № 911/19 про закупівлю товарів від 26.12.2019;
- клопотання б/н від 01.02.2021 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Клопотання судом долучені до матеріалів справи.
Від позивача 11.02.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив б/н від 08.02.2021, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, зазначає про обґрунтованість позовних вимог та співмірність заявленого до стягнення штрафу. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Також від відповідача засобами електронного зв'язку 17.02.2021 надійшло клопотання б/н від 15.02.2021 про долучення до матеріалів справи копії відповіді Служби зовнішньої розвідки України від 12.02.21 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 з врахуванням поданих сторонами заяв по суті спору, клопотань та доказів, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування вимог та заперечень, а також з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, оцінки та дослідження доказів, суд дійшов до висновку про можливість задоволення клопотання відповідача та здійснення розгляду справи № 910/20812/20 в спрощеному позовному провадженні в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, призначивши судове засідання з розгляду справи по суті на 07.04.2021.
Також вказаною ухвалою зобов'язано позивача надати через канцелярію суду в строк до 01.04.2021 включно письмові пояснення щодо поданого відповідачем клопотання б/н від 01.02.2021 про виклик свідків.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.04.2021 судом протокольно оголошено перерву до 15.04.2021, запропоновано відповідачу надати суду копію фінансової звітності за 2020 рік.
В судові засідання з розгляду справи по суті 07.04.2021 та 15.04.2021 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
Судом повідомлено, що на виконання вимог ухвали суду від 09.03.2021 від позивача 07.04.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення б/н від 29.03.2021 щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Броня», в яких позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про виклик свідків, зазначаючи, що підписання особою, яка проходила службу у позивача, акта № 2 приймання-передачі товару за договором не підтверджує факту поставки товару 21.01.2021, оскільки за умовами укладеного сторонами Договору № 911/19 про закупівлю товарів від 26.12.2019 підтвердженням факту поставки товару у відповідну дату є видаткова накладна, отже остаточна поставка товару відбулась 29.01.2021 на підставі накладної № 1, при цьому позивач звертає увагу, що складання акта приймання-передачі вказаним Договором не передбачено, акт підписаний не уповноваженою особою та не містить відбитку печатки позивача, тому не може підтверджувати факт остаточного приймання товару позивачем від відповідача.
Розглянувши в судовому засіданні 07.04.2021 клопотання відповідача б/н від 01.02.2021 про виклик свідків для підтвердження факту повного виконання умов договору № 911/19 про закупівлю товарів від 26.12.2019, суд ухвалив протокольно відмовити в задоволенні клопотання відповідача б/н від 01.02.2021 про виклик свідків.
Так, до початку судового засідання з розгляду справи по суті 15.04.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача 13.04.2021 надійшло клопотання б/н від 09.04.2021 про долучення документів до матеріалів справи разом з доказами направлення на адресу позивача, зокрема копії фінансової звітності підприємства за 2020 рік. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем на час розгляду справи 15.04.2021 суду не надано.
В судових засіданнях з розгляду справи по суті 07.04.2021 та 15.04.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представники відповідача в судових засіданнях 07.04.2021 та 15.04.2021 проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 26 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Броня» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Службою зовнішньої розвідки України (замовник за договором, позивач у справі) укладено Договір № 911/19 на закупівлю товарів, відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язався постачати бронежилети 6 класу захисту (Товар), а замовник зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором. Найменування предмета закупівлі відповідно до ДК 021:215 код CPV35810000-5 «Індивідуальне обмундирування».
Розділами 2-12 Договору сторони погодили якість, ціну товару та загальну вартість Договору, порядок здійснення оплати, умови поставки та приймання товару, права та обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань тощо.
Додатково до Договору між сторонами було підписано Додаток № 1 до Договору «Специфікація» та Додаток № 2 до Договору «Технічні вимоги», копії яких наявні в матеріалах справи.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє щодо бюджетних зобов'язань до 31 грудня 2019 року, а стосовно інших зобов'язань, взятих сторонами за даним Договором - до повного їх виконання. (п. 10.1 Договору)
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника та замовника та скріплений печатками обох сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За умовами пункту 3.3. Договору сума Договору складає 3 445 400,00 грн. Товар звільнено від оподаткування податком на додану вартість відповідно до вимог абзацу 2 и 32 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України.
Ціна, найменування (асортимент), кількість товару обумовлюються у Додатку № 1 «Специфікація», згідно з яким постачанню підлягає бронежилети 6 класу захисту в кількості 230 шт. по ціні 14 980,00 грн. за одиницю, всього на суму 3 445 400,00 грн. (пункт 1.3. Договору).
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до п. 5.2. Договору місце поставки товару: 19 км Житомирського шосе, 3, визначене замовником та в обов'язковому порядку уточнене постачальником.
Згідно з п. 5.3. Договору товар доставляється за заноситься постачальником у зазначені замовником приміщення (до другого поверху включно, вверх або вниз) у визначений замовником час на об'єктах, які знаходяться: 19 км Житомирського шосе, 3. Для доставки товару постачальник (не пізніше ніж за 2 доби) має передати замовнику дані щодо автомобіля та осіб, яким буде надано доступ на об'єкт замовника.
За умовами п.п. 5.4., 5.5. Договору видаткові накладні на поставлений товар складаються постачальником на підставі довіреності замовника та передаються на підпис представнику замовника у момент передачі товару. Прийом товару здійснюється замовником відповідно до видаткової накладної.
Датою поставки товару є дата отримання замовником товару від постачальника згідно з видатковою накладною, підписаною сторонами. (п. 5.6. Договору).
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Пунктом 6.3.1. Договору встановлено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором.
Відповідно до п. 5.1 Договору постачання товару здійснюється до 26.12.2019.
Тобто, з урахуванням умов пунктів 6.3.1, 5.1 Договору та Специфікації, а також вищезазначених норм Цивільного кодексу України постачальник зобов'язаний поставити замовнику товар - бронежилети 6 класу захисту в кількості 230 шт. загальною вартістю 3 445 400,00 грн., у строк до 26.12.2019 включно.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
При цьому згідно з п.п. 6.3.6 п.6.3 Договору визначений обов'язок постачальника забезпечити поставку товару у встановлені Договором строки, якому кореспондує передбачений п.п.6.1.3. п.6.1 Договору обов'язок замовника прийняти поставлений товар згідно з видатковою накладною.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними від 26.12.2019 № 55/36 на суму 1 303 260,00 грн./87 шт. товару, від 29.01.2020 № 1 на суму 2 142 140,00 грн./143 шт. товару, копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому факт отримання товару за Договором з боку Служби зовнішньої розвідки України як замовника підтверджується підписами на вказаних видаткових накладних представника останнього - Полібіна С.Ю., повноваження якого підтверджуються наявною в матеріалах справи копією довіреності від 29.01.2020 № 8 на отримання товарно-матеріальних цінностей.
В свою чергу доказів зміни сторонами строку постачання товару згідно Договору матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт належного виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про кількість, вартість переданого товару та дату його поставки відповідачем позивачу.
Враховуючи викладене, підписані представником замовника видаткові накладні, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.
Крім того, повноваження представника позивача на отримання від відповідача товару підтверджуються довіреністю № 8 на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданою 29.01.2020 та дійсною до 08.02.2020, копія якої міститься в матеріалах справи.
Відповідно до абзацу 3 п. 2.5. глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Відтак, вказана довіреність фіксує волевиявлення замовника про уповноваження конкретної особи на отримання від його імені відповідного товару у постачальника у період з 29.01.2020 по 08.02.2020.
Таким чином, судом встановлено, що факт отримання позивачем частини товару у кількості 143 штуки 29.01.2020 підтверджується саме видатковою накладною №1, яка містить підпис уповноваженого за довіреністю від 29.01.2020 № 8 на отримання товарно-матеріальних цінностей представника останнього.
Згідно з ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 687 Цивільного кодексу України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.
За умовами п. 2.1. Договору якість товару повинна відповідати технічним вимогами, наведеним у Додатку № 2 «Технічні вимоги», який додається до даного Договору і є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 2.6. Договору в термін 10 робочих днів після укладення Договору, замовник в приміщенні постачальника здійснює відбір контрольних зразків бронежилетів. Контрольні зразки мають бути упаковані та мати товарний вид.
Згідно з п. 2.7 Договору один із затверджених контрольних зразків бронежилетів залишається у представника замовника та зберігається протягом 1 року, інший надається постачальнику.
Постачальник зобов'язаний до початку поставки товару за Договором разом з оголошенням письмово повідомити замовника про готовність партії товару до приймання та місце здійснення приймального контролю товару за якістю. Після отримання листа разом з оголошенням представник замовника протягом трьох робочих днів розпочинає приймальний контроль товару за якістю у приміщенні, вказаному у листі. (п. 2.9 Договору)
Пунктом 2.11. Договору встановлено, що під час приймального контролю товару представник замовника за участю представника постачальника здійснює відбір одного зразка бронежилету із партії товару, визначеній у Специфікації, для перевірки на відповідність захисної структури бронежилета за стійкістю до впливу засобів ураження відповідно до вимог 6 класу захисту згідно з ДСТУ 8788:2018 «Засоби індивідуального захисту. Бронежилети. Методи контролювання захисних властивостей».
За умовами п. 2.16 Договору у разі якщо за результатами приймального контролю виявлено невідповідність товару вимогам нормативної або технічної документації, приймання товару не здійснюється.
Відповідно до п. 2.18 Договору результати приймального контролю товару оформлюються актом приймального контролю товару за кількістю та якістю.
Наразі, доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо відхилення товару вимогам нормативної або технічної документації, зразку еталону чи затвердженому робочому зразку від позивача до суду не надходило.
В свою чергу суд зазначає, що питання дотримання вимог Договору щодо якості товару та/або наявності відповідних претензій до предмета даного спору не входить.
Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).
Згідно з положеннями п. 4.2 Договору розрахунок за товар здійснюється замовником лише за фактично отриманий товар на підставі пред'явлених постачальником рахунку на оплату та видаткової накладної протягом 30 банківських днів.
У п. 4.3. Договору сторони погодили, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі.
Поряд зі цим станом на час розгляду справи доказів наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати та/або спору щодо заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як визначено умовами Договору, зокрема, п. 7.2, за порушення строку поставки товару замовнику, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни Договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної ціни Договору.
При цьому виходячи з положень спірного Договору, можливість здійснення відповідачем постачання товару позивачеві як замовнику жодним чином не ставиться в залежність від виконання Службою зовнішньої розвідки України обов'язків з оплати вартості останнього.
За твердженням позивача, з посиланням на видаткові накладні від 26.12.2019 № 55/36 та від 29.01.2020 № 1, товар - бронежилети 6 класу захисту у кількості обумовленій Договором та Специфікацією - 230 шт. поставлено на склад позивача 29.01.2020, тобто зобов'язання щодо поставки обумовленої кількості визначеного Договором товару відповідачем виконано несвоєчасно, з порушенням встановлених Договором строків.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки товару позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 02.10.2020 № 5/3/1266/ПБ, копія якої наявна в матеріалах справи, з вимогою сплатити штрафні санкції за порушення строків виконання зобов'язань за договором, нараховані на підставі пункту 7.2 Договору.
Факт направлення зазначеної претензій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 03.10.2020, відповідної накладної від 03.10.2020 № 0302808511629 та фіскального чека відділення поштового зв'язку від 03.10.2020 № 3000454278.
У відповідь відповідач листом від 02.11.2020 № 01/1120, копія якого наявна в матеріалах справи, зазначив, що затримка поставки товару відповідачем сталася внаслідок зволікання у підписанні Договору та видаткової накладної № 2 з боку позивача, за умови попередження відповідачем позивача про готовність товару до передачі ще 16.01.2020 та підписання сторонами 21.01.2020 акта приймання-передачі № 2. У зв'язку з чим відповідачем запропоновано позивачу відмовитись від вимог по стягненню 7 % штрафу та пені у розмірі 57 837,78 грн. як необґрунтованих, оскільки фактичний термін виготовлення товару становив менше одного календарного місяця.
В подальшому з метою досудового врегулювання спору Службою зовнішньої розвідки України на адресу відповідача було направлено претензію від 27.11.2020 № 5/3/1501/ПБ, в якій позивач вимагав від постачальника сплатити пеню у розмірі 0,1% від ціни Договору за кожен день прострочення за Договором на суму 72 832,76 грн. та штраф у розмірі 7% від ціни Договору на суму 149 949,80 грн. Направлення позивачем відповідачу зазначеної претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 27.11.2020, відповідної накладної від 27.11.2020 № 0730104469327 та фіскального чека відділення поштового зв'язку від 27.11.2020 № 3000407536.
Водночас, як встановлено судом, листом від 27.11.2020 № 012/1120 відповідач повідомив позивача про здійснення в добровільному порядку платежу на суму 57 837,72 грн. в розмірі пені 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої частини замовлення (143 бронежилети), нарахованої за реальний час затримки виконання контракту на постачання бронежилетів за період з 27.12.2019 по 21.01.2020, яка була зарахована позивачем в рахунок погашення пені.
Факт перерахування грошових коштів підтверджується платіжним дорученням № 1132 від 27.11.2020 на вказану суму із зазначенням призначення платежу «штрафна санкція по Договору № 911/19 від 26.12.2020 згідно розрахунку від 02.11.20», копія якого додана до матеріалів справи.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині дотримання встановленого Договором строку поставки передбаченого умовами Договору товару, у зв'язку з чим позивачем на підставі статті 231 Господарського кодексу України нараховано відповідачеві штрафні санкції в сумі 290 083,82 грн., в тому числі 113 743,60 грн. пені та 176 340,28 грн. штрафу, які позивач просив стягнути в поданій позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи дострокового розірвання Договору № 911/19 на закупівлю товарів від 26 грудня 2019 року та/або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та протягом виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної поставки товару в строк, визначений умовами Договору, виходячи з можливості фактичного виконання замовлення позивача та наявних виробничих потужностей.
Як передбачено приписами ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Разом з тим, ч.1 ст. 613 передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Разом з тим, як встановлено судом, умови Договору в частині визначеної сторонами граничної дати поставки товару - 26.12.2019 не містять жодних відкладальних обставин у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України для невчинення дій з поставки/вчасної поставки товару.
Окрім того, жодних доказів наявності повідомлень відповідачем позивача як замовника щодо неможливості вчасного виконання своїх зобов'язань з поставки за Договором та/або наявності перешкод для здійснення останніх матеріали справи також не містять.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В свою чергу, заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на наявність акту приймання - передачі № 2 від 21.01.2020, за яким позивачу було поставлено 143 одиниці товару, як належного доказу вчасного постачання товару та виконання зобов'язань за Договором, судом не приймаються до уваги як такі, що спростовуються матеріалами справи та наданими доказами, оскільки зазначений акт № 2 від 21.01.2020 з боку замовника підписаний Бортником С.А., докази повноважень якого на вчинення від імені позивача дій щодо прийняття товару за Договору та засвідчення своїм підписом відповідних первинних бухгалтерських документів в матеріалах справи відсутні.
Також судом критично оцінюються викладені відповідачем у відзиві твердження, з посиланням на постанову Верховного Суду від 07.02.2019 року у справі № 826/13069/15, про те, що акт прийому - передачі у даному випадку може бути документом, яким підтверджується належне виконання зобов'язання за договором поставки, тобто факт виконання господарської операції.
З урахуванням особливостей правового регулювання договорів поставки щодо підтвердження факту поставки саме видатковою накладною, а також умов укладеного між сторонами спірного Договору суд зазначає, що як доказ акт прийому - передачі товару може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Крім того, оцінюючи акт приймання - передачі товару у сукупності з іншими доказами у справі, суд повинен враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Таким чином, за висновками суду матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк поставку всієї кількості товару (бронежилетів) не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов'язаних із виконанням зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, неустойки (пені та штрафу), передбаченої пунктом 7.2. Договору.
Таким чином, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої п. 7.2 Договору штрафної санкції у вигляді пені, а також наявність правових підстав для нарахування штрафу.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі п.п. 7.2 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення штрафні санкції (штраф, пеня), у розмірі 290 083,82 грн., в тому числі 113 743,60 грн. пені за період 27.12.2019 - 29.01.2020, з врахуванням оплати 27.11.2020 відповідачем позивачу 57 837,78 грн., 176 340,28 грн. штрафу, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару та граничний строк виконання зобов'язань не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені. Таким чином, при розрахунку розміру інфляційних, пені та процентів річних слід виключати день фактичної оплати (поставки) із розрахунку періоду прострочення.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені, суму заявлених до стягнення грошових коштів було обчислено позивачем з урахуванням дня фактичної поставки товару, а саме 29.01.2020, що суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства.
Отже, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені за день фактичної поставки товару, є безпідставним, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) зобов'язання, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення поставки в даний день виключає правомірність нарахування пені за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення. Тобто суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання, та день належного виконання зобов'язання не може бути днем його прострочення.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 113 698,20 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано позивачем, у зв'язку з чим нарахування пені за порушення строків поставки товару за Договором визнається судом обґрунтованим в сумі 113 698,20 грн. пені.
Разом з тим, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення штрафу встановлено, що розмір штрафу, розрахованого у відповідності до умов п. 7.2 Договору становить 241 178,00 грн., що є більшим, ніж нараховано позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині штрафу, тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу за простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки товару у строк, визначений умовами Договору, є обґрунтованими в сумі, нарахованій позивачем, а саме 176 340,28 грн., та з врахуванням добровільної сплати відповідачем позивачу в рахунок оплати штрафних санкцій складає 57 837,78 грн.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, в обґрунтування якого відповідач посилався, зокрема, на те, що розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій значно перевищує розмір чистого прибутку відповідача за кілька років і їх сплата може призвести до неплатоспроможності відповідача, а також добровільного перерахування грошових коштів у розмірі 57 837,72 грн. в рахунок часткової сплати штрафних санкцій, суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України).
З огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України приймаючи рішення господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18).
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
В свою чергу суд повторно наголошує на вищезазначеній нормі ст. 42 ГК України щодо визначення господарської діяльності відповідача, в процесі реалізації якої було укладено спірний Договір, як підприємницької, а отже такої, що зумовлює певні пов'язані з нею ризики.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
При цьому суд зазначає з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013, що наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Суд наголошує, що згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Судом враховано, що згідно наданих відповідачем копій Фінансової звітності малого підприємства за 2019 та 2020 роки, підтверджується зменшення чистого прибутку відповідача за наслідками здійснення господарської діяльності з 61,6 тис. грн. у 2019 році до 14,9 тис. грн. у 2020 році, тобто зазначене підтверджує доводи відповідача щодо значного перевищення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій відносно результатів господарської діяльності відповідача.
Окрім цього, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Броня» є сертифікованим виробником та постачальником засобів індивідуального захисту, зокрема, бронежилетів, кулезахисних шоломів, керамічних, легких пресованих та сталевих бронеплит, тактичної амуніції, які використовуються військовими, отже сплата нарахованих позивачем штрафних санкцій призведе до істотного зниження фінансової спроможності відповідача і може мати наслідком його неплатоспроможність, що є вкрай небажаним в нинішній період проведення Операції Об'єднаних сил на сході України.
В свою чергу судом враховано обумовленість належного виконання постачальником зобов'язань і доведення цього факту діями замовника з підписання Договору і видаткових накладних, вжиття постачальником всіх залежних від нього заходів по виконанню зобов'язань згідно Договору та часткове фактичне виконання таких зобов'язань у встановлений Договором строк - в день укладення Договору, а також готовність передати товар раніше 29.01.2020 та незначний термін прострочення договірних зобов'язань.
Суд також приймає до уваги той факт, що відповідачем у добровільному порядку перераховано на користь позивача частину штрафних санкцій у розмірі 57 837,78 грн. за порушення встановленого Договором строку поставки товару.
Оцінюючи наведені відповідачем доводи щодо наявності підстав для зменшення штрафу судом також прийнято до уваги добросовісну поведінку відповідача, позаяк зобов'язання з поставки товару виконано в повному обсязі.
Отже, враховуючи майновий стан відповідача, причини неналежного виконання останнім зобов'язання, незначний період прострочення та ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 50%, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 56 849,10 грн. пені, 88 170,14 грн. штрафу, позаяк саме таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому судом враховано п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно положень якого в разі зменшення судом розміру неустойки (пені) за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), розмір судового збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
З урахуванням зазначеного, зважаючи на висновок суду про часткове задоволення позовних вимог внаслідок зменшення судом застосованих до відповідача штрафних санкцій, пов'язані зі сплатою судового збору витрати покладаються судом на останнього.
Щодо заявлених до стягнення з відповідача витрати у розмірі 46 грн., що становить вартість поштового відправлення позовної заяви та до суду та відповідачу суд зазначає, що за своєю правовою природою судовими витратами є фактичні грошові витрати, які несуть особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу у зв'язку із зверненням до суду та розглядом справи в суді.
Суд звертає увагу, що вищезазначені витрати не відносяться до витрат, зазначених у пунктах 1-3 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, враховуючи положення статей 42, 185 цього ж Кодексу суд вважає, що будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані із її розглядом судом, зокрема, подання доказів, направлення копій заяв по суті та заяв з процесуальних питань іншим учасникам справи фактично є процесуальними діями, необхідними для розгляду справи або підготовки для її розгляду в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а тому витрати, понесені в зв'язку з вчиненням таких дій, можна віднести до судових витрат. Але при цьому суд зазначає, що процесуальні дії, необхідні для розгляду справи, а відтак і витрати, понесені в зв'язку з такими діями, можуть вчинятися після відкриття провадження у справі, тобто під час розгляду справи.
Статтею 128 Господарського процесуального кодексу України визначається порядок встановлення судом розміру витрат, пов'язаних з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, згідно з яким суд встановлює суму понесених витрат на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
До того ж, суд звертає увагу, що такі витрати повинні бути фактичними та неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Враховуючи, що, як зазначено судом вище, витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, можуть бути понесені лише після відкриття провадження у справі, тому витрати на оплату позивачем поштового відправлення на адресу суду та відповідача з копіями документів, доданих до позовної заяви, не можуть бути покладені на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Броня» (03151, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, 94а; код ЄДРПОУ 39360764) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, ВУЛИЦЯ НАГІРНА, будинок 24/1; код ЄДРПОУ 33240845) 56 849,10 грн. (п'ятдесят шість тисяч вісімсот сорок дев'ять грн. 10 коп.) пені, 88 170,14 грн. (вісімдесят вісім тисяч сто сімдесят грн. 14 коп.) штрафу, 4 350,39 грн. (чотири тисячі триста п'ятдесят грн. 39 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 30 червня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон