вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" червня 2021 р. Справа№ 911/3465/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 22.06.2021 року у справі №911/3465/20 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Селянського (фермерського) господарства "Ланагросервіс"
на рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2021, повний текст якого складено та підписано 23.04.2021
у справі №911/3465/20 (суддя Щоткін О.В.)
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Ланагросервіс"
до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області
про визнання незаконними та скасування розпоряджень.
У грудні 2020 року Селянське (фермерське) господарство "Ланагросервіс" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 30.10.2012 № 3959 «Про припинення права користування частиною земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що розташована на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області», а також визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 07.12.2012 № 4588 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджував, що розпорядження Бориспільської РДА від 30.10.2012 №3959 «Про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що розташована на території Сеньківської сільської ради Бориспільської району Київської області», право постійного користування якою на момент прийняття даного розпорядження вже не належало ОСОБА_1 , було видане всупереч чинному законодавству і внаслідок його видання було незаконно порушено право дійсного землекористувача СФГ «Ланагросервіс», а тому вказане розпорядження підлягає скасуванню.
Також, на думку позивача, розпорядження №4588 про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність третім особам прийняте з порушенням вимог статей 116, 141, 149 Земельного кодексу України, оскільки СФГ «Ланагросервіс» не подавало жодних заяв про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки, а тому припинення права постійного користування частиною земельної ділянки у розмірі 5 га відбулося без згоди та відома законного землекористувача, як наслідок, розпорядження № 4588 є незаконним та підлягає скасуванню.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.03.2021 у справі №911/3465/20 відмовлено Селянському (фермерському) господарству "Ланагросервіс" у задоволенні позову до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області в частині вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 30.10.2012 № 3959 "Про припинення права користування частиною земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що розташована на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області".
Провадження у даній справі за позовом Селянського (фермерського) господарства "Ланагросервіс" до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області в частині вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 07.12.2012 № 4588 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам" - закрито.
Приймаючи вказане судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги в цій частині. Що стосується іншої частини позовних вимог суд першої інстанції вказав на те, що в частині вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 07.12.2012 № 4588 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам» провадження підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки спір у цій частині не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2021 у справі №911/3465/20 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним встановленням обставин, без врахування всіх доказів, та під час розгляду справи мали місце: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скаржник стверджує, що фізична особа ОСОБА_1 з 04.08.2000 не є землекористувачем земельної ділянки, а тому у відповідача були відсутні належні підстави на видання розпорядження №3959 про припинення права постійного користування на чистину земельної ділянки. Також скаржник стверджує, що під час видання вказаного розпорядження №3959 відповідачем було допущено грубі порушення земельного законодавства України.
Крім того, скаржник посилається на неправомірність закриття судом першої інстанції провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження відповідача від 07.12.2012 № 4588, а також відмови у задоволення клопотання про витребування доказів.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2021, справу №911/3465/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Ланагросервіс" на рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2021 у справі №911/3465/20; розгляд апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "Ланагросервіс" на рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2021 у справі №911/3465/20 призначено на 22.06.2021 о 10:00 год.; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та у судове засідання, яке відбулося 22.06.2021, не з'явився, своїх представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомлення їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників учасників справи не визнавалась обов'язковою, а також нез'явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності позивача.
Позивач також не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
22.06.2021 в судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ № 018886, громадянину ОСОБА_2 , на підставі рішення Бориспільської районної ради народних депутатів Бориспільського району Київської області № 195-12-ХХІІІ від 29.02.2000, надано у постійне користування земельну ділянку площею 75,00 га, яка розташована на території Сеньківської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за № 73.
У графі Державного акта серії ІІІ-КВ № 018886 «Кількісна характеристика земель, наданих у постійне користування» зазначено, що загальна площа земель, які передаються у постійне користування становить 75,0 га, у тому числі: ділянка № 1 площею 55,0 га (ріллі - 50,000 га; під будівлями, лісами та іншими угіддями - 5,000 га) та ділянка № 2 площею 20,0 га.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.08.2000 здійснено державну реєстрацію СФГ «Ланагросервіс», про що 18.11.2005 до Єдиного державного реєстру внесено запис №13301200000000582. Єдиним засновником та керівником СФГ «Ланагросервіс» став ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 подав 25.10.2012 до Бориспільської РДА нотаріально посвідчену заяву від 03.08.2012, якою добровільно відмовився від права постійного користування частиною земельної ділянки № 1 площею 5,0000 га із загальної площі 55,00 га, наданої йому у постійне користування на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ № 018886, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки опис меж якої: від А до Б - землі гр. ОСОБА_2 ; від Б до В - землі гр. ОСОБА_3 ; від В до А - землі загального користування, який є невід'ємною частиною цієї заяви.
Бориспільською РДА 30.10.2012 видано розпорядження №3959 «Про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що розташована на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області» (далі - розпорядження №3959), відповідно до якого, за наслідками розгляду заяви гр. ОСОБА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Меленною Т.К. від 03.08.2012 № 3003, вирішено:
- припинити право постійного користування частини земельної ділянки № 1 площею 5,0000 га із загальної площі 55,0000 га, згідно Державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ № 018886, виданого Бориспільським районним відділом земельних ресурсів Київської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 73 від 18.06.2001 та включити її до земель запасу (пункт 1);
- гр. ОСОБА_1 внести відповідні зміни до Державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ № 018886, та виготовити відповідну технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, за межами населеного пункту (пункт 2).
Бориспільською РДА 07.12.2012 видано розпорядження № 4588 «Про передачу у власність земельних ділянок 37-ми громадянам (згідно додатку) для ведення індивідуального садівництва на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області», відповідно до якого, розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 37-ми громадянам (згідно додатку) для ведення індивідуального садівництва на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, Бориспільська РДА вирішила, зокрема:
- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 37-ми громадянам (згідно додатку) для ведення індивідуального садівництва на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (пункт 1);
- передати у власність 37-ми громадянам (згідно додатку) земельні ділянки загальною площею 4,4400 га для ведення індивідуального садівництва на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (пункт 2);
- виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки 37-ми громадянам (згідно додатку) для ведення індивідуального садівництва (пункт 3).
Предметом позову у даній справі є вимога Селянського (фермерського) господарства "Ланагросервіс" про визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 30.10.2012 № 3959 «Про припинення права користування частиною земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що розташована на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області», а також визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 07.12.2012 № 4588 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам».
В силу положень ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У відповідності до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно з ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.ст.13, 41 Конституції України від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
У відповідності до положень ст.ст.142, 143 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
За приписами ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частинами 1 та 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Дана норма кореспондується з ч.1 ст.74 ГПК України.
Відтак, з викладеного випливає, що позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпоряджень відповідача повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних його інтересів внаслідок прийняття оспорюваного рішення, невідповідність вказаного рішення вимогам чинного на момент його видання законодавства.
Доводи позивача загалом зводяться до того, що розпорядження Бориспільської РДА від 30.10.2012 №3959 «Про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що розташована на території Сеньківської сільської ради Бориспільської району Київської області» (далі-розпорядження №3959), право постійного користування якою на момент прийняття даного розпорядження вже не належало ОСОБА_1 , було видане всупереч чинному законодавству і внаслідок його видання було незаконно порушено право дійсного землекористувача СФГ «Ланагросервіс», а тому вказане розпорядження №3959 підлягає скасуванню.
Також, на думку позивача, розпорядження №4588 про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність третім особам прийняте з порушенням вимог статей 116, 141, 149 Земельного кодексу України, оскільки СФГ «Ланагросервіс» не подавало жодних заяв про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки, а тому припинення права постійного користування частиною земельної ділянки у розмірі 5 га відбулося без згоди та відома законного землекористувача, як наслідок, розпорядження № 4588 є також незаконним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі ОСОБА_2 державного акта) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ..
За змістом ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_2 земельної ділянки у постійне користування на підставі відповідного рішення від 29.02.2000) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Згідно з частиною 5 вказаної норми на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції від 17.03.1999, яка діяла на час надання ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Частинами 1 і 3 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції від 17.03.1999, яка діяла на час надання ОСОБА_2 державного акта) передбачалось, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
За змістом частин 1 і 3 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на час реєстрації ОСОБА_2 фермерського господарства 04.08.2000) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
Отже законодавством, чинним на момент створення СФГ «Ланагросервіс», було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
Як свідчать матеріали справи, СФГ «Ланагросервіс» як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку (04.08.2000) після отримання ОСОБА_2 прав на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства, а тому колегія суддів погоджується з доводами позивача, що користувачем земельної ділянки згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ №018886 стало СФГ «Ланагросервіс».
З 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV «Про фермерське господарство», за змістом статті 2 якого відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Аналогічно врегульовані і правовідносини зі створення та діяльності фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 937-IV, у статтях 1, 3 якого вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.
Згідно з пунктом «а» частини 3 ст. 22 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.
У відповідності до ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001, який набрав чинності з 01.01.2002) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (ч.2 ст.92 цього Кодексу).
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 №5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Отже громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду на яку посилається позивач та яка викладена у постанові від 05.11.2019 по справі №906/392/18, від 16.10.2019 по справ №663/1738/16-ц та від 23.06.2020 по справі №922/989/18).
Тобто, громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.
З огляду на що, набуте позивачем у встановленому законодавством порядку право постійного користування спірною земельною ділянкою, що діяло на момент набуття такого права, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Разом з тим, право постійного землекористування може бути припинене з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним, а дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Так, за змістом пункту «а» ст. 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі оспорюваного розпорядження № 3959 від 30.12.2012) підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Частиною 3 статті 142 цього Кодексу передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Як свідчать матеріали справи, на підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 03.08.2012 про добровільну відмову від права постійного користування частиною земельної ділянки Бориспільською РДА 30.10.2012 видано розпорядження № 3959, яким припинено право постійного користування частиною земельної ділянки № 1 площею 5,0000 га із загальної площі 55,0000 га, згідно Державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ № 018886 та включено її до земель запасу.
На момент звернення до Бориспільської РДА з указаною заявою ОСОБА_2 був єдиним засновником та керівником СФГ «Ланагросервіс», а також особою, якій був виданий Державниий акт на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ №018886 (далі-Державний акт).
Згідно із приписами статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на момент видачі спірного розпорядження № 3959) головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.
В матеріали справи міститься копія Статуту позивача, у пункті 1.1 якого визначено, що головою господарства є ОСОБА_2 .
Відповідно до п.6.2. Статуту засновник здійснює право володіння, користування та розпорядження майном Господарства.
У відповідності до п.9.1-9.3, 9.5 Статуту керівництво Господарством здійснюється згідно з Статутом і на підставі прав засновника по господарському використанню його майна. Керівництво діяльністю Господарства здійснюється Головою Господарства. До компетенції Голови Господарства відноситься, зокрема, здійснення по відношенню до майна Господарства будь-яких дій. Голова Господарства представляє інтереси Господарства перед всіма підприємствами, установами, організаціями та державними органами.
Враховуючи наведені правові норми та положення Статуту, а також те, що на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 був єдиним засновником та керівником позивача, а також особою, якій був виданий Державний акт, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 на той час був уповноваженою особою розпоряджатися майном господарства, яке перебувало у користуванні останнього, шляхом подання заяви про добровільну відмову від права постійного користування частиною земельної ділянки, оскільки таке право віднесено Статутом до виключної компетенції голови господарства.
За таких обставин у відповідача були відсутні підстави ставити під сумнів, що ОСОБА_2 у даному випадку дія не як уповноважений представник позивача на вчинення відповідних дій.
Згідно з ч.4 ст.142 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі оспорюваного розпорядження № 3959 від 30.12.2012) власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
За приписами ст. 17 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі оспорюваного розпорядження № 3959 від 30.12.2012) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Зазначені положення кореспондуються з приписами п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
Оскільки органом, уповноваженим власником (державою) здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає Бориспільська РДА, то остання в межах своєї компетенції, передбаченої ч. 4 ст. 142 Земельного кодексу України, прийняла рішення про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки № 1 площею 5,0000 га із загальної площі 55,0000 га згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ № 018886.
Позивачем не надано належних доказів в підтвердження невідповідності оспорюваного розпорядження №3959 вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, як і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Також позивачем не наведено жодної норми закону, яка беззаперечно забороняє як відмовлятися від частині земельної ділянки, так і прийняття відповідачем такої відмови.
Посилання позивача, як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 19.08.2020 по справі №904/284/19, від 26.08.2020 по справі №925/302/18, від 01.04.2020 по справі №920/5724/17, від 20.03.2019 по справі №615/2197/15-ц, від 19.08.2020 по справі №904/284/19, від 13.03.2018 по справі №348/992/16-ц, від 13.06.2018 по справі №474/100/16-ц, від 12.12.2018 по справі №704/26/17-ц, від 13.02.2019 по справі №666/1188/16-ц, від 19.08.2020 по справі №922/804/19 та від 30.06.2020 по справі №927/79/19 колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують вищевстановленого та не впливають на висновки суду, а також висновки суду не суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладених у вказаних постановах Верховного Суду. До того ж, фактичні обставини, установлені у цих справах, є іншими, ніж у даній справі, тому ці справи не є подібними.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування розпорядження № 3959 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження №4588, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Обґрунтовуючи вказану вимогу, позивач посилався на те, що оскільки розпорядження №3959 є таким, що суперечить чинному законодавству, то частина земельної ділянки загальною площею 5,0 га була неправомірно віднесена до земель запасу, оскільки відповідно до п.2 ст.19 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у запасі могли перебувати лише землі, що не надані у власність чи користування. За таких обставин, на думку позивача, розпорядження № 4588 видано відповідачем з порушенням положень чинного на той час законодавства.
Згідно з ч.ч.2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі оспорюваного розпорядження № 4588 від 07.12.2012) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
У відповідності до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі оспорюваного розпорядження № 4588 від 07.12.2012) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною положеннями та статей 118, 122 цього ж Кодексу.
Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (п.п.6, 10, 15 ч.1 ст.20 ГПК України).
З огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір в цій частині позовних вимог є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки безпосередньо громадян.
Вказане узгоджується правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.05.2018 по справі №911/4144/16.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
З огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку провадження у даній справі в частині вимоги щодо визнання незаконним та скасування розпорядження №4588 підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки спір у цій частині не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Залучення або не залучення до участі у справі 37 громадян, яким передано у власність спірну земельну ділянку, в якості третіх осіб не впливає на вказані висновки суду.
Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування розпорядження відповідача від 30.10.2012 № 3959, а також про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження відповідача від 07.12.2012 № 4588.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Посилання позивача, як підстава для скасування оскаржуваного судовго рішення, на неправомірну відмову судом першої інстанції в задоволенні клопотання про витребування доказів (а.с.65-68 т.1), колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують вищевстановленого та не впливають на висновки суду.
Крім того, аналізуючи повноту дослідження судом першої інстанції обставин справи та обґрунтування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано обов'язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору, та не вбачає порушення останнім норм процесуального права, в частині надання оцінки доводам позивача. До того ж, у оскаржуваному судовому рішенні належним чином зазначені підстави, на яких останнє ґрунтується, що відповідає усталеній практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Ланагросервіс" на рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2021 у справі №911/3465/20 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2021 у справі №911/3465/20 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.
4.Матеріали справи №911/3465/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 29.06.2021.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Є.Ю. Шаптала