Справа № 344/16904/20
Провадження № 22-ц/4808/827/21
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Девляшевський
24 червня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,
секретаря Мельник О.В.,
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючою суддею Татаріновою О.А. 31 березня 2021 року,
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії. Позовні вимоги мотивовано тим, що 01 лютого 2014 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 8 000 доларів США та зобов'язався дану суму повернути до 1 лютого 2015 року. Оскільки відповідач добровільно відмовився виконувати умови розписки, то позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості (справа № 344/9251/15-ц). В межах згаданої справи сторони 22.07.2015 уклали мирову угоду, затверджену ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04.08.2015, відповідно до якої відповідач зобов'язувався в рахунок заборгованості передати у власність ОСОБА_1 частку нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22.08.2017 у справі № 344/326/17 визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/5 частки вказаної квартири. Позивач зазначив, що після визнання за відповідачем права власності на частку вищевказаної квартири, останній перестав виходити на зв'язок та фактично відмовився від виконання умов мирової угоди від 22.07.2015. Зважаючи на викладене, просив зобов'язати відповідача передати у його власність 4/5 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії у виконання умов мирової угоди відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його необгрунтованим, ухваленим з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. На думку апелянта, судом безпідставно вказано, що в укладеній між сторонами мировій угоді не визначено частку квартири, яку повинен передати власник кредитору. Адже в мировій угоді зазначено, що відповідач повинен передати всю квартиру. Представник апелянта стверджує, що звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідача передати 4/5 квартири, таким чином зменшивши свої позовні вимоги. Апелянт вважає, що немає необхідності у проведенні грошової оцінки квартири, оскільки ОСОБА_3 зобов'язався передати стягувачу всю квартиру. Крім того, на думку представника позивача, вимога про зобов'язання вчинити дії, а саме: передати майно і є по суті спонуканням до виконання мирової угоди та забезпечує реальну можливість виконання рішення суду. Тому просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_3 та третя особа: ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце судового розгляду були повідомлені завчасно належним чином. Тому суд відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, вважає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.
В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній. Просив апеляційну скаргу задовольнити.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання передання йому у власність частини квартири не відповідає нормам діючого законодовства.
З цим висновком колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 01.02.2014 ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_1 8 000 доларів США та зобов'язався вказану суму повернути до 01.02.2015. Це підтверджується відповідною копією розписки (а.с. 29).
22.07.2015 між сторонами була підписана мирова угода, згідно якої на виконання умов домовленості в термін до 22.09.2015 ОСОБА_3 в межах ціни позову про стягнення заборгованості в розмірі 175 820 грн зобов'язується передати ОСОБА_1 у власність частку нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 14).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04 серпня 2015 року визнано укладену між сторонами мирову угоду (ас. 34-36).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 22.08.2017 визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/5 частки спірної квартири у порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , батька ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Колегія суддів констатує, що в липні 2015 року ОСОБА_3 був власником тільки 1/5 частини згаданої вище квартири, а отже він не вправі був укладати мирову угоду з ОСОБА_1 щодо передачі квартири в рахунок погашення боргу.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України 2004 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета спору. У разі укладення сторонами мирової угоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.
У разі невиконання однією з сторін зобов'язання за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15.
Однак, в даному випадку всупереч вимог ст.175 ЦПК України мирова угода стосувалась не предмету спору (повернення боргу), а згаданої вище квартири, яка повністю відповідачу не належала. Колегія суддів констатує, що за нормами цивільного процесуального законодавства України, яке діяло на час укладення і затвердження судом згаданої вище мирової угоди, ні мирова угода, ні ухвала про визнання мирової угоди не є виконавчими документами, а тому не підлягають примусовому виконанню.
Колегія суддів зауважує, що навіть при задоволенні судом вимоги ОСОБА_1 щодо спонукання боржника до передачі згаданої квартири чи її частки в рахунок погашення боргу, чинним законодавством України не передбачено механізм примусової реалізації такого судового рішення. Тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права. Тому підстав для його скасування не має.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 31 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту.
Суддя-доповідач В.А. Девляшевський
Судді: І.В. Бойчук
В.Д. Фединяк
Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року.