Провадження № 22-ц/803/4732/21 Справа № 214/3256/20 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
29 червня 2021 року м.Кривий Ріг
справа № 214/3256/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Голуб О.О.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 25 вересня 2020 року, яке ухвалено суддею Ковтун Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості про дату складення повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні, -
В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами депозитних вкладів.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та 02 листопада 2011 року між сторонами було укладено депозитний договір №SAMDN01000721081445 «Стандарт, 6 міс», особовий рахунок по вкладу НОМЕР_1 . Відповідно до умов вказаного договору позивач передала банку 22 000 грн. зі строком вкладу на шість місяців по 02 травня 2012 року, включно, з відсотковою ставкою за користування коштами 13% річних, без можливості поповнення вкладу.
Умовами вище вказаного договору передбачено, що у випадку, якщо по закінченню строку дії вкладу, Клієнт не заявив Банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим. Строк продовжується неодноразово без заяви клієнта до Банку. Між сторонами погоджено додаткову угоду від 02.11.2011 року та збільшено відсоткову ставку за даним договором на 0,5%.
Крім того, між позивачем та відповідачем укладено 05 липня 2012 року договір № SAMDN28000726929781 депозитного вкладу «Скарбничка, 6 міс», особовий рахунок по вкладу НОМЕР_2 . За умовами вказаного договору позивач внесла на рахунок суму вкладу 9000 грн. зі строком на шість місяців по 05 січня 2013 року, включно, з відсотковою ставкою 16% річних та з можливістю поповнення суми вкладу. Умовами вказаного договору передбачено, що у випадку, якщо по закінченню строку дії вкладу, Клієнт не заявив Банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим ще на один рік. Строк продовжується неодноразово без заяви клієнта до Банку.
В подальшому, депозитний вклад неодноразово поновлювався та збільшувався, а саме: 23 липня 2012 року на суму 1500 грн., 8000 грн., - баланс до поповнення 9000 грн., 02 серпня 2012 року поповнення депозитного вкладу на суму 3500 грн., баланс до поповнення станом на 02.08.2012 року - 18 500 грн., 15 серпня 2012 року поповнення депозитного вкладу на суму 7000 грн., баланс 22 000 грн., 29 серпня 2012 року поповнення депозитного вкладу на суму 5500 грн., баланс становить 29000 грн. 22 вересня 2012 року поповнення депозиту на суму 5000 грн., баланс становить 34 000 грн., 24 вересня 2012 року поповнено депозитний рахунок на 500 грн., баланс 39 500 грн.
Станом на 25 вересня 2012 року на депозитному рахунку позивача за договором SAMDN28000726929781 перебувало 40 000 грн.
06 жовтня 2012 року позивачем було збільшено розмір вкладеного внеску на суму 47 000 грн. Загальна сума коштів на депозитному вкладі від 05 липня 2012 року SAMDN28000726929781 становила 87 000 грн.
Грошові кошти за даним рахунк вона не знімала. Вказані депозитні рахунку нею були відкриті на її ім'я у відділені ПАТ КБ «Приватбанк», яке знаходиться в м. Алушта АР Крим, де вона працювала та проживала.
У 2014, 2015, 2018 роках позивач неодноразово зверталася до відповідача із заявами про повернення грошових коштів. Однак листами від 30 січня 2015 року, 18 червня 2015 року та 08 липня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило про неможливість повернення грошових коштів, посилаючись на те, що діяльність відділення банку на території Автономної Республіки Крим припинена у зв'язку із окупацією півострову.
У зв'язку з вищевикладеним позивач просила суд стягнути суму за депозитним вкладом № SAMDN01000721081445 від 02 листопада 2011 року в розмірі 31 157, 50 грн, яка складається з заборгованості за вкладом - 22 000 грн. та відсотків за період з 02 листопада 2011 року по 31 грудня 2014 року - 9157, 50 грн., за депозитним вкладом договір № SAMDN28000726929781 від 05 липня 2012 року позивач просить стягнути суму 119 328, 78 грн., яка складається із заборгованості за вкладом - 87 000 грн. та відсотками за період з 05 липня 2012 року по 31 грудня 2014 року - 32 328, 78 грн.
Крім того позивач просила суд стягнути з відповідача три відсотки річних, в порядку ст. 625 ЦК України, в сумі 16087, 50 грн. та інфляційні збитки за період з 01 січня 2015 року по 01 травня 2020 року за депозитними вкладами в сумі 102 900, 60 грн., та пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 99 000 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого рогу від 25 вересня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти по Договору №SAMDN01000721081445 «Стандарт, 6міс» від 02 листопада 2011 року в сумі 31 157, 50 грн., що складаються із заборгованості за вкладом 22 000 грн. та відсотками за період з 02 листопада 2011 року по 31 грудня 2014 року в сумі 9157, 50 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти по Договору SAMDN28000726929781 «Стандарт, 6міс» від 05 липня 2012 року в сумі 119 328, 78 грн., що складаються із заборгованості за вкладом 87 000 грн. та відсотками за період з 05 липня 2012 року по 31 грудня 2014 року в сумі 32328, 78 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України в сумі 16087, 50 гривень та інфляційні збитки за період з 01 січня 2015 року по 01 травня 2020 року за депозитними вкладами 102 900, 60 гривень.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 99 000 гривень.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 3684, 74 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що борг позивача переведено на ТОВ «ФК «Фінілон», яке і повинно бути відповідачем у даній справі.
Також зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що Верховним Судом неодноразово висловлено правову позицію щодо питання нарахування пені за договором банківського вкладу після його розірвання, а саме у справах № 760/3445/15-ц, № 592/6332/15-ц, № 554/3200/16-ц, № 316/265/17, № 335/11482/16-ц, № 176/630/17 та № 201/4722/16-ц. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, тому апелянт наполягає на зменшенні нарахованої позивачем суми пені.
Щодо рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних апелянт зазначає, що позивачем пропущено загальний строк позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача АТ «КБ «ПриватБанк» - Бродька А.І., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 02 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ «КБ «ПриватБанк», було укладено депозитний договір №SAMDN01000721081445. Відсоткова ставка за даним договором становила 13,0 % річних. На виконання умов депозитного договору позивач передала Банку кошти на загальну суму 22 000 грн. Депозитний вклад було внесено на рахунок № НОМЕР_1 зі строком шість місяців з правом автоматичної пролонгації. Вказана обставина підтверджується квитанцією № 4 від 02.11.2011 (а.с.14-15).
05 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ «КБ «ПриватБанк», було укладено депозитний договір SAMDN28000726929781. Відсоткова ставка за даним договором становила 16,0 % річних. На виконання умов депозитного договору позивач передала Банку кошти на загальну суму 9 000 грн. Депозитний вклад було внесено на рахунок № НОМЕР_2 зі строком шість місяців з правом поповнення та автоматичної пролонгації. Вказана обставина підтверджується чеком № 6 від 05.07.2012 року (а.с.17-18). В подальшому депозитний рахунок № НОМЕР_2 був поповнений 23 липня 2012 року на суму 1500 грн., що підтверджується чеком № 23072012094409 (а.с.18- зворот), 02 серпня 2012 року відбулось поповнення депозитного вкладу на суму 3500 грн., баланс до поповнення станом на 02.08.2012 року становив 18 500 грн., що підтверджується чеком № 02082012094113 (а.с.18-зворот), 15 серпня 2012 року відбулось поповнення депозитного вкладу на суму 7000 грн., баланс склав 22 000 грн., що підтверджується чеком № 15082012100443 (а.с.19-зворот), 29 серпня 2012 року відбулось поповнення депозитного вкладу на суму 5500 грн., баланс склав 29000 грн., що підтверджується чеком № 29082012130227 (а.с.19-зворот), 22 вересня 2012 року відбулось поповнення депозиту на суму 5000 грн., баланс склав 34 000 грн., що підтверджується чеком № 2209201211133 (а.с.19), 24 вересня 2012 року відбулось поповнення депозитного рахунок на 500 грн., баланс склав 39 500 грн., що підтверджується чеком № 2409201242 (а.с.19). Станом на 25 вересня 2012 року на депозитному рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 перебувало 40 000 грн. 06 жовтня 2012 року позивачем було збільшено розмір депозитного вкладу на суму 47 000 грн. (а.с.18). Загальна сума коштів на депозитному вкладі ОСОБА_1 № НОМЕР_2 від 05 липня 2012 року становить 87 000 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань відповідачем, позивач 10.07.2018 року звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з заявою про повернення своїх коштів з депозитних рахунків, відкритих на її ім'я на території АР Крим (а.с.8), однак листами відповідача від 30.01.2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150129/2087, від 18.06.2015 року №20.1.0.0.0/7-20150615/4733, від 08.07.2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150707/2730, від 08.08.2018 року № 20.1.0.0.0/7-180720/1673, позивачу повідомлено, що у зв'язку з окупацією території Автономної Републіки Крим та конфіскацією частини майнового комплексу ПАТ КБ «ПриватБанк», що використовувався у банківській діяльності відокремлених структурних підрозділів Банку, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, доступ до договорів з клієнтами на паперових носіях, платіжних документів, документів каси, готівки, електронних носіїв є обмеженим, з огляду на що відповідач не може виконати вимоги позивача щодо повернення коштів (а.с.9, 10, 11-12, 13).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту існування між сторонами договірних відносин та порушення відповідачем, як банківською установою, своїх обов'язків по поверненню позивачу суми депозитного вкладу та нарахованих на цю суму відсотків, та як наслідок наявністю правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вкладами та відсотками за вкладами, 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України, інфляційних збитків та пені.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсотки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно ч. 3 ст. 1058 ЦК України, до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Частиною 3 ст. 1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані відсотки за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих відсотків за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.
Змістом ч. 4 ст. 1060 ЦК України передбачено, що якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові відсотки на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Якщо договором не встановлений розмір відсотків, банк зобов'язаний виплачувати відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Частинами 5, 6 ст. 1061 ЦК України передбачено, що відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Відсотки на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк відсотки збільшують суму вкладу, на яку нараховуються відсотки, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.
Згідно пункту 1.2. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 року за № 1256/8577, договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).
Згідно пункту 3.3. цього Положення, за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
У пунктах 52, 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 29.01.2013 року у справі «Золотас проти Греції» Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.
Суд першої інстанції, зважаючи на наявні у справі докази укладення між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», договорів банківських вкладів, беручи до уваги факт невиконання Банком обов'язку по поверненню позивачу за її вимогою належних їй коштів, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу у розмірі, що підтверджується матеріалами справи, а саме суми вкладу по Договору №SAMDN01000721081445 «Стандарт, 6 міс.» від 02 листопада 2011 року в розмірі 22 000 грн. та суми вкладу по Договору SAMDN28000726929781 «Стандарт, 6 міс.» від 05 липня 2012 року в розмірі 87 000 грн. оскільки відповідач, не повертаючи кошти, які належать на праві власності позивачу, порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Протоколу № 1, підписаного і ратифікованого Україною, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Обґрунтованим є і рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування грошовими коштами, оскільки це є обов'язком Банку відповідно до умов договору та вимог ч. 1 ст. 1062 ЦК України, відповідно до якої Банк виплачує вкладникові відсотки на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Обов'язок Банку сплатити відсотки передбачений і пунктом 1.6. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 року за № 1256/8577, згідно якого Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним відсотки: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.
Погоджується колегія суддів і з розміром стягнутих судом першої інстанції відсотків за депозитними вкладами, оскільки відповідно до розрахунку, який перевірено колегією суддів та колегія суддів погоджується з таким розрахунком, за депозитним договором №SAMDN01000721081445 від 02 листопада 2011 року нараховані відсотки, за період з 02.11.2011 року по 31.12.2014 року, складають 9157,50 грн. виходячи з наступного розрахунку: 22 000 грн. (сума вкладу) х 13,5% (відсоткова ставка) х 12 міс. х 38 міс. (період затримки виплати відсотків) = 9157, 50 грн.
Нараховані за Договором № SAMDN28000726929781 від 05 липня 2012 року відсотки складають 32328, 78 грн., з яких станом на 24.09.2012 року відсотки нараховані в сумі 933, 44 грн.; в період з 25.09.2012 року по 06.10.2012 року, де сума вкладу становила 40 000 грн. за ставкою 16 % річних 40000 грн. х 16% : 365 днів х 10 днів = 175, 4 грн.; за період з за період з 05.07.2012 року по 31.12.2014 року становить 31320,00 грн. (87 000, 00 грн. х 16,0% х 12 міс. х 27 міс.).
Погоджується колегія суддів і з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України в сумі 16087,50 гривень та інфляційних збитків за період з 01 січня 2015 року по 01 травня 2020 року за депозитними вкладами в сумі 102 900,60 грн., оскільки можливість нарахування 3% річних та інфляційних втрат передбачена положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України як гарантія кредитору у грошовому зобов'язанні за знецінення належних йому грошових коштів, що не повертаються боржником.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, за період з 01 січня 2015 року по 01.05.2020 року, розмір 3 % річних, нарахованих позивачем в порядку ст. 625 ЦК України, становить 16087,50 грн. та вказані відсотки нараховані позивачем наступним чином: 87 000 + 22 000=109000 (загальна сума за депозитними рахунками) (109 000/1005 х3% х 12 міс. х 65 міс. = 16087, 50 грн.) Колегією суддів перевірено вказаний розрахунок позивача та колегія суддів погоджується з правильністю такого розрахунку.
Розмір інфляційних збитків за період з 01 січня 2015 року по 01 травня 2020 року за депозитними вкладами становить 102 900,60 грн., які розраховані позивачем за наступною формулою (сума від інфляції) = (Сума боргу) (Індекс інфляції) / 100% - (Сума боргу), де загальна сума боргу 109 000 грн. та сукупний індекс інфляції - 203,94. Колегією суддів перевірено вказаний розрахунок позивача та колегія суддів погоджується з правильністю такого розрахунку.
Також колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 99 000 грн., яку в межах позовних вимог просила стягнути позивач.
Так, нарахування пені передбачене Законом України «Про захист прав споживачів», положення якого поширюються на спірні правовідносини.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Аналізуючи вищевикладені норми, слід дійти до висновку, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи суду надано належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження обставин, на які вона посилалась, як на підставу своїх вимог, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення її вимог та стягнення з відповідача на користь позивача належної позивачу суми вкладу, нарахованих на цю суму відсотків, нарахованих відсотків в порядку ст. 625 ЦК України, інфляційних втрат та пені за неналежне виконання зобов'язання.
При цьому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем по справі пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3%, оскільки відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення,
Вказаний правовий висновок викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Натомість відповідачем по справі, до ухвалення судового рішення, такої заяви подано не було.
Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що Верховним Судом неодноразово висловлено правову позицію щодо питання нарахування пені за договором банківського вкладу після його розірвання, а саме у справах № 760/3445/15-ц, № 592/6332/15-ц, № 554/3200/16-ц, № 316/265/17, № 335/11482/16-ц, № 176/630/17 та № 201/4722/16-ц. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, тому апелянт наполягає на зменшенні нарахованої позивачем суми пені, з огляду на наступне.
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України, з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у Постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц.
Матеріалами справи встановлено, що Банк прострочив виконання зобов'язання з видачі ОСОБА_1 належних їй за договором коштів у сумі 109 000 грн. Пеню за прострочення зобов'язання за цей період визначено судом першої інстанції на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та в межах заявлених позивачем позовних вимог у розмірі 99 000 грн., що перевищує суму простроченого зобов'язання, тому вказана сума відповідає принципу пропорційності у цивільному судочинстві.
При цьому слід зауважити, що позивач по справі, просить стягнути пеню в розмірі 99 000 грн., в той час як за період з 01 травня 2019 року по 01.05.2020 року, тобто в межах річного строку позовної давності відносно вимог про стягнення пені, розмір пені становить 1 177 200 грн. (109 000 грн./100*3*360 днів=1 177 200 грн.), що свідчить про застосування позивачем принципу співмірності при пред'явленні позову до суду.
Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що належним боржником перед ОСОБА_1 є ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», на яку Банком було переведено борг згідно умов договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, оскільки відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Матеріали справи згоди ОСОБА_1 на заміну боржника АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» не містять, в зв'язку із чим доводи Банку про те, що він не є стороною за договорами банківських вкладів, укладеним між ним та позивачем, та не несе перед ним відповідальності, є необґрунтованими та безпідставними.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого рогу від 25 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: