Провадження № 22-ц/803/5008/21 Справа № 210/6199/20 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
29 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання - Голуб О.О.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», у теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», у теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року, яке постановлено суддею Вікторович Н.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, -
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») у теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі АТ «Кривбасзалізрудком») та просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 236 150 грн., у зв'язку з отриманими ним професійним захворюванням на виробництві, внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці.
Висновком ЛТЕК від 15 травня 1996 року позивачу було первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком ЛТЕК від 23 квітня 1997 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком ЛТЕК від 26 травня 1999 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 19 квітня 2000 року позивачу повторно встановлено 70% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 23 квітня 2001 року позивачу повторно встановлено 70% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. Висновком ЛТЕК від 07 квітня 2003 року позивачу повторно встановлено 70% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності, безстроково.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 80 000 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 840,80 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано роз'яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», а саме відсоток втрати працездатності та пов'язані з цим моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в його житті, важкість стану здоров'я та ступінь вини відповідача, у зв'язку з чим вважає суму стягнутої моральної шкоди необґрунтованою та значно заниженою.
Вважає, що при визначенні позивачу суми моральної шкоди суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що у зв'язку з виникненням професійного захворювання позивачу спричиняється фізичний біль, оскільки позивач змушений регулярно проходити медичне лікування, щорічні огляди експертних комісій, що призвело до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності. Професійне захворювання, призводить до постійного відчуття болю та обмеження у пересуванні, постійно відчуває біль в попереково - крижовому та шийному відділі хребта з віддачею в ноги, що призводить до втрати повною мірою реалізовувати свої наміри в житті, забезпечувати сім'ю, радіти життю, а також істотно знизило активність життя.
В апеляційній скарзі ПАТ «Кривбасзалізрудком», у теперішній час АТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що суд першої інстанції помилково та безпідставно поклав на відповідача обов'язок з відшкодування моральної шкоди позивачу не зважаючи на те, щоПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником тієї частини ДВО «Кривбасруда», до якої входила шахта «Гігант».
Також судом першої інстанції залишено поза увагою роз'яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», тому сума стягнення завищена та не відповідає тяжкості та характеру шкоди, вимогам розумності та справедливості.
Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.
Зазначеною нормою закону передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.
Крім того, ПАТ «Кривбасзалізрудком», у теперішній час АТ «Кривбасзалізрудком» вважає, що довідка МСЕК є лише документом, який підтверджує виникнення професійного захворювання, проте він не може бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки не підтверджує факту нанесення йому саме моральної шкоди.
Відзиви на апеляційні скарги не подані.
Заслухавши суддю-доповідача, представника у теперішній час АТ «Кривбасзалізрудком» Ніколенко К.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, проти апеляційної скарги позивача заперечувала, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював з 20 березня 1990 року по 23 грудня 1997 року підземним електрослюсарем черговим та з ремонту устаткування, з 23 грудня 1997 по 31 березня 1998 року -слюсарем черговим та з ремонту обладнання на шахті «Гігант» ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», у теперішній час АТ «Кривбасзалізрудком». 31 березня 1998 року звільнений за п. 5 ст. 36 КЗпП України (а.с. 14-15).
Згідно Акту про розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23 квітня 1996 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок праці в шкідливих умовах, зокрема, на підприємстві відповідача (а.с. 17).
Згідно Акту, причиною професійного захворювання у позивача є тривала робота, більше 23 років в умовах виконання тяжких фізичних робіт, пов'язаних з підійманням та пересуванням тяжкості вагою до 100 кг., несприятливого мікроклімату, вимушеної незручної робочої пози, а також контакт з гірничим обладнання, рівнем вібрації при експлуатації яких перевищували ГДН (а.с. 17-зворот).
Висновком ЛТЕК від 15 травня 1996 року позивачу було первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 18).
Висновком ЛТЕК від 23 квітня 1997 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 18-зворот).
Висновком ЛТЕК від 26 травня 1999 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 18-зворот).
При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 19 квітня 2000 року позивачу повторно встановлено 70% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності (а.с. 19).
При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 23 квітня 2001 року позивачу повторно встановлено 70% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності (а.с. 19-зворот).
Висновком ЛТЕК від 07 квітня 2003 року позивачу повторно встановлено 70% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 19-зворот).
Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 15 травня 1996 року, тобто встановлено наявність ушкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.
У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6000 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30000 грн., а максимальний - 1 200 000 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції помилково та безпідставно поклав на відповідача обов'язок з відшкодування моральної шкоди позивачу не зважаючи на те, щоПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником тієї частини ДВО «Кривбасруда», до якої входила шахта «Гігант», з огляду на наступне.
Криворізький гірничорудний трест «Кривбасруда» був створений після визволення міста від окупації в лютому 1944 році для відбудови підприємств гірничорудної промисловості Кривбасу, який підпорядковувався Наркомату гірничодобувної промисловості УРСР та з 1951 року трест «Кривбасруда» був розділений на два трести «Дзержинськруда» та «Ленінруда».
Криворізький трест «Дзержинськруда» з 1951 року підпорядковувся Міністерству металургійної промисловості СРСР та у 1973 році реорганізований в промислове об'єднання видобутку руд підземним способом «Кривбасруда».
З 1975 року до складу виробничого об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» входило 11 рудоуправлінь на правах структурних одиниць, у тому числі шахта «Саксагань» та шахта «Гігант».
Станом на 01 січня 1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 рудоуправлінь, на правах структурних одиниць, у тому числі шахта «Саксагань» та шахта «Гігант».
01 жовтня 1989 року - рудоуправління імені Кірова та ХХ партз'їзду виділилися зі складу об'єднання в самостійні підприємства з наданням їм юридичного статусу. Інші рудоуправління, згідно з наказом Мінметалургії СРСР від 07 вересня 1989 року за №170 та наказом по об'єднанню від 20 вересня 1989 року за №349 були ліквідовані, а на їх базі створено на правах структурних одиниць 10 шахт: «Першотравнева-1», «Першотравнева-2», ім. Леніна, ім. Орджонікідзе, «Гвардійська», «Октябрська», «Родіна», «Саксагань», «Гігант», ім. Валявка.
Згідно п. 1 наказу ВО «Кривбасруда» від 07 жовтня 1997 року № 120 шахта «Гігант», як структурна одиниця була ліквідована.
Згідно з наказом Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 виробниче об'єднання по видобутку руд підземним способом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було перейменовно на державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого виробничого об'єднання по видобутку руд підземним способом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було призначене державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат».
Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі - ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347 державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» шляхом реорганізації було перетворено на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром».
У наказі ДАК «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 вказано, що зазначене дочірнє підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов'язків реорганізованого державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат».
Згідно з пунктами 1 та 3.2 наказу ДАК «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 вказане дочірнє підприємство шляхом реорганізації було перетворено у відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», яке стало правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків дочірнього підприємства.
Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ ««Криворізький залізорудний комбінат» від 30 березня 2011 року № 1/2011 та зареєстрованого 04 квітня 2011 року, ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» змінив найменування на ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», у теперішній час АТ «Кривбасзалізрудком» та є правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат».
Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верхового Суду від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц та 14 липня 2020 року у справі №212/6988/17-ц.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що правонаступником усіх прав та обов'язків Державного виробничого об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у структурній одиниці якого на шахті «Гігант» де працював позивач з 1990 року по 1998 року є ПАТ «Кривбасзалізрудком», у теперішній час АТ «Кривбасзалізрудком». Оскільки шахта «Гігант», як структурна одиниця не була виділені зі складу ДВО « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у нову юридичну особу, а була ліквідована, то у даному випадку юридична особа ПАТ «Кривбасзалізрудком», як правонаступник ДВО «Кривбасруда» повинен нести перед позивачем, який працював у ліквідованій структурній одиниці ДВО « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідальність за спричинену внаслідок ушкодження його здоров'я моральну шкоду.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що довідка МСЕК є лише документом, який підтверджує виникнення професійного захворювання, проте він не може бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди.
Колегія суддів вважає що не заслуговують не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу фізичних, душевних страждань, яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо та з урахуванням всіх обставин справи.
Зокрема, судом враховано характер професійного захворювання, відсоток втрати професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін в його життєвих стосунках, період роботи у відповідача в шкідливих умовах праці, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виникненням професійного захворювання позивачу спричиняється фізичний біль, оскільки позивач змушений регулярно проходити медичне лікування, щорічні огляди експертних комісій, що призвело до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності. Професійне захворювання призводить до постійного відчуття болю та обмеження у пересуванні, болю в попереково - крижовому та шийному відділі хребта з віддачею в ноги, що призводить до втрати повною мірою реалізовувати свої наміри в житті, забезпечувати сім'ю, радіти життю, а також істотно знизило активність життя.
У зв'язку з чим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача та відповідача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральні страждань позивача, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, період роботи у відповідача в шкідливих умовах праці, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача у вигляді одноразового відшкодування у розмірі 80 000 гривень.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», у теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: