печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20842/21-ц
Категорія 65
10 червня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Литвинової І. В.,
за участі секретаря судових засідань Орел А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Печерська районна державна адміністрація, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, зобов'язання вчинити дії,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернулася до суду із вказаним позовом з вимогами до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні своєю власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , та зобов'язати Печерську районну державну адміністрацію зняти відповідача з реєстрації за цією адресою.
В обґрунтування позову зазначено, що з 31 серпня 2018 року вона є власником вказаної квартири за договором купівлі-продажу квартири, у якій на момент придбання були зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є родичами позивача, та ОСОБА_2 , підстави реєстрації якої позивачу невідомі. Відповідач не має жодного відношення до родини позивача, фактично вона не має ніяких зв'язків з власником квартири та не пов'язана із нею кровним спорідненням. Її проживання у квартирі викликало численні непорозуміння та сварки, що призвело до встановлення постійно напруженої атмосфери у квартирі, яка не дозволяла нормально спільно проживати. Тому відповідач виїхала з квартири та не проживає наразі у ній, спільним побутом сторони не пов'язані, відповідач не несе ніяких витрат по утриманню та експлуатації квартири, не сплачує комунальні послуги, чим також ускладнює утримання позивачем квартири і користування нею.
На контакт із позивачем відповідач не йде, самостійно з реєстрації не знімається, що нівелює право розпорядження позивача своєю власністю.
Відповідач не скористалася своїм правом на подання відзиву на позов.
У своїх поясненнях третя особа у справі заперечувала проти задоволення позову у частині зобов'язання вчинити дії, вказавши, що така вимога є передчасною і необґрунтованою, оскільки у разі надання повного переліку документів, передбачених Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та пунктом 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 206 «Про затвердження Правил місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», відповідними посадовими особами Адміністрації будуть вчинені встановлені законодавством дії. Окрім того, між Адміністрацією і позивачем спору немає.
ІІ. Процесуальні дії та рішення суду.
16 квітня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
23 квітня 2021 року на запити суду, подані у порядку частини шостої статті 187 ЦПК України, надійшли відповіді щодо актуальної адреси місця реєстрації відповідача.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, третьої особи та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
25 травня 2021 року засобами поштового зв'язку до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів: відповідь на адвокатський запит від Печерської РДА.
28 травня 2021 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача у судовому засіданні, не заперечує проти заочного рішення суду.
02 червня 2021 року від третьої особи у справі засобами поштового зв'язку надійшли пояснення на позов.
10 червня 2021 року засобами поштового зв'язку до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, а саме представник позивача просив вважати пункт 2 прохальної частини викладеним як: позбавити ОСОБА_6 права користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та належить на праві власності ОСОБА_1 .
У судове засідання позивач, її представник не з'явилися.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином за останньою відомою адресою місця проживання, зареєстрованого у передбаченому законом порядку, проте у судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву суду не надала, заяви з процесуальних питань до суду не надходили.
Відповідно до статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і сторона позивача не заперечує проти такого порядку вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
З 22 серпня 2013 року ОСОБА_7 , згідно з договором купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердєвою Н. О. і зареєстрованого за № 1153, була власником квартири АДРЕСА_3 . Номер запису про право власності 2214227 /а. с. 8-11/.
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні № 14715947 від 21 квітня 2021 року, відповідач значиться зареєстрованою з 10 червня 2016 року за адресою: АДРЕСА_3 /а. с. 21/.
Як вбачається з відповіді Печерської РДА на адвокатський запит та наданих на підтвердження відомостей, відповідач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , за згодою попереднього власника ОСОБА_7 , на підставі поданих нею документів: договору купівлі-продажу квартири та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 10 червня 2016 року.
31 липня 2018 року позивач за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою І. Г. за № 4609, придбала у ОСОБА_7 , від якої діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності представник ОСОБА_8 , квартиру АДРЕСА_3 /а. с. 8-11, 12/.
IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.
Так, частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України передбачено, що власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї та інших осіб.
Аналогічне правило міститься в статті 150 Житлового кодексу Української РСР, відповідно до якої громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Судом встановлено, що сторони не є членами однієї сім'ї.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що встановлено частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном - частиною першою статті 317 ЦК України.
Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений у здійсненні права власності, як закріплено у частині другій статті 321 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами частини першої ст. 406 Цивільного кодексу України, сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
У відповідності до частини другої, четвертої статті 406 Цивільного кодексу України, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, та в інших випадках, встановлених законом.
Обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту, припинена, зокрема, квартира АДРЕСА_3 на законних підставах перейшла від попереднього власника ОСОБА_7 , у власність позивача, яка не надає своєї згоди на подальше проживання відповідача як сторонньої їй особи.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», надав роз'яснення, що відповідно до положень статей 391, 396 Цивільного кодексу України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Враховуючи наведене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов висновку про наявність підстав для позбавлення відповідача права користування квартирою АДРЕСА_3 , оскільки він хоч і був зареєстрований у спірній квартирі із дозволу попереднього власника, проте таким правом не користується, не сплачує за житлово-комунальні послуги, які надаються за вказаною адресою, в той же час, не є членом сім'ї позивача, як і не є особою, яка постійно проживає разом з ним і веде з ним спільне господарство, проте факт реєстрації створює перешкоди у реалізації свого права власником на розпорядження і користування.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням).
З огляду на те, що обставини, на які посилалася позивач, у частині вимог позбавлення права користування, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, не спростовані відповідачем, вони підлягають задоволенню.
Водночас суд відмовляє у задоволенні позову у частині зобов'язання Печерської РДА, яка, крім того залучена позивачем в якості третьої особи, а не відповідача, зняти відповідача з реєстраційного обліку, оскільки судове рішення, постановлене про визнання особи такою, що втратила право користування, вже і є підставою для його виконання шляхом здійснення компетентним органом своїх функцій - зняття з реєстраційного обліку, що не потребує додаткової вказівки у судовому рішенні, оскільки передбачене спеціальним законом, а на відмову у знятті з реєстрації за наявності відповідного рішення суду позивач не посилалася.
V. Розподіл судових витрат.
У відповідності до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 454, 00 грн.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391, 406 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 274-282, 289, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Печерська районна державна адміністрація, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні належною йому квартирою АДРЕСА_3 шляхом позбавлення права ОСОБА_2 користування квартирою АДРЕСА_3 .
Відмовити у задоволенні позову у частині зобов'язання Печерської районної державної адміністрації зняти з реєстраційного обліку.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 454, 00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи..
Суддя І. В. Литвинова