печерський районний суд міста києва
Справа № 757/3479/19-ц
07 квітня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі Ємець Д.О.,
за участю сторін:
представника позивача за первісним позовом / відповідача за об'єднаним позовом - ОСОБА_1 - адвоката Любаренка І.О.,
представника відповідача ОСОБА_2 - Перепьолкіної Ю.В. ,
третьої особи за первісним позовом / позивачем за об'єднаним позовом - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шуменю Олександра Миколайовича про визнання недійсним договору дарування, за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмету спору ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, -
25.01.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , згідно вимог якого просив суд визнати недійсним договір дарування квартири від 22 липня 2016 року, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О.М. та зареєстрований в реєстрі за №353.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що 05.02.2015 його батько ОСОБА_5 купив квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Приблизно, починаючи з початку 2016 року ОСОБА_1 почав спостерігати, як шляхом обману, ОСОБА_2 (Громадянин Сполучених Штатів Америки) та ОСОБА_6 почали вчиняти дії, направлені на заволодіння вищезазначеної квартирою.
Спостерігаючи дані обставини, ОСОБА_1 , маючи на меті збереження квартири батька від шахрайських дій ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , його сином ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_5 з другої сторони 10 лютого 2016 року уклали нотаріально посвідчений Договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.4.1 зазначеного договору його було укладено строком на двадцять п'ять років: з 10 лютого 2016 року по 10 лютого 2041 року, що, на переконання позивача перестане бути привабливою для квартирних шахраїв.
В травні 2017 року позивачу стало відомо, що його батькові потрібна коштовна операція на серці, яка потребує значних коштів, а тому використовуючи вказану обставину, ОСОБА_6 запропонував йому провести безкоштовно операцію за кордоном, а саме в Сполучених Штатах Америки, де постійно проживає його син ОСОБА_2 .
При цьому, він запропонував ОСОБА_5 переоформити на його сина ОСОБА_2 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладання договору дарування, пообіцявши при цьому, що останній візьме на себе всі затрати необхідні для проведення коштовної операції на серці за кордоном.
Проте, ніякої операції на серці в Сполучених Штатах Америки ОСОБА_5 проведено не було, вона була проведена за кошти позивача в ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України» 13 березня 2017 року.
В середині 2018 року ОСОБА_1 дізнався, що в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває справа № 757/48290/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання договору оренди розірваним та виселення. Окремо варто зауважити, що ОСОБА_1 навмисно не прописали відповідачем по справі, хоча договір оренди укладено саме з ним.
В подальшому, позивачу стало відомо про те, що 22 липня 2016 року ОСОБА_5 подарував квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладання договору дарування Громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 .
В подальшому, ОСОБА_5 пояснив, що дійсно уклав договір дарування з ОСОБА_2 , оскільки він разом з ОСОБА_6 обіцяли оплатити йому операцію на серці в Сполучених Штатах Америки, якщо він переоформить на них квартиру.
За вказаних обставин, на підставі ст. 233 ЦК України ОСОБА_1 просив визнати оспорюваний договір дарування недійсним, так як правочин було вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
Ухвалою суду від 16.01.2020 забезпечено позов ОСОБА_1 , шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , до вирішення справи по суті.
07.04.2021 ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 , в якому позивач просить визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , від 22 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О.М., та зареєстрований в реєстрі за №353.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що 05.02.2015 ОСОБА_5 купив двокімнатну квартиру, житловою площею 30.30 кв.м. загальною площею 50,78 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 вказує, що через деякий час в нього виникли потреби в проведенні термінової операції на серці, яка потребувала значних коштів. Часткове вирішення потреби в коштах на проведення операції на серці позивач бачив через шлях отримання коштів від різниці в ціні від здачі в оренду квартири по АДРЕСА_1 і проживання в іншій орендованій для його проживання квартири меншої площі, на околиці Києва за адресою АДРЕСА_2 .
Для досягнення цієї мети 10 лютого 2016 року ОСОБА_5 уклав в нотаріальній формі Договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до зазначеного договору, ОСОБА_5 з одного боку, а з іншого боку його син ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за взаємною згодою уклали Договір оренди зазначеної квартири.
Відповідно до п. 4.1 зазначеного договору його було укладено строком на двадцять п'ять років: з 10 лютого 2016 року по 10 лютого 2041 року.
22 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Шупенею О.М. було посвідчено договір дарування, відповідно до умов якого сторонами зазначеної угоди є : ОСОБА_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (ДАРУВАЛЬНИК), та з іншої сторони: ОСОБА_2 (ОБДАРОВАНИЙ), який проживає в Сполучених Штатах Америки, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Від імені ОСОБА_2 договір дарування квартири підписував, на підставі довіреності, яка посвідчена 17 лютого 2015 року Коледовим С.В. , консулом Генерального консульства в м.Чикаго, США, за реєстровим номером №570/4-0062, ОСОБА_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Позивач вказує, що під час укладання зазначеного договору приватний нотаріус Київського нотаріального округу Шупеня О.М. попередив про те, що 10 лютого 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевкова О.В., як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, у відповідності до ст. 182 Цивільного кодексу України провів державну реєстрацію за № 349, та посвідчив договір оренди квартири під АДРЕСА_5 , відповідно до якого ОСОБА_5 є ОРЕНДОДАВЦЕМ з одного боку, а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ОРЕНДАРЯМИ з іншого боку.
Під час укладання зазначеного договору ОБДАРОВАНОМУ було відомо, що зазначений договір укладається з ДАРУВАЛЬНИКОМ на вкрай невигідних умовах під впливом зазначених тяжких обставин. Цей договір не відповідає внутрішній волі ДАРУВАЛЬНИКА (передача майна в обмін на кошти для фінансування операції на серці, догляду медперсоналу в післяопераційний період).
01 жовтня 2016 року ОСОБА_5 захворів бронхітом, який не виліковувався. Консультативним висновком «Національного інституту фтізіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» від 11.01.2017 року ОСОБА_5 було рекомендовано звернутися до кардіології з метою термінового вирішення питання про протезування клапанів.
30 жовтня 2016 року ОСОБА_5 (КОРИСТУВАЧ) з одного боку, та ОСОБА_4 (ПОЗИЧКОДАВЕЦЬ), що діяла на підставі договору від 10 лютого 2016 року оренди квартири під АДРЕСА_5 з іншого боку, уклали ДОГОВІР БЕЗКОШТОВНОГО КОРИСТУВАННЯ НЕРУХОМИМ МАЙНОМ. За цим договором ПОЗИЧКОДАВЕЦЬ передав КОРИСТУВАЧУ у безоплатне користування на строк, що обумовлений цим Договором, 1/2 частку квартири (кімнату) АДРЕСА_5 , яку КОРИСТУВАЧ зобов'язався повернути ПОЗИЧКОДАВЦЕВІ після закінчення строку, встановленого цим Договором.
03 березня 2017 року ОСОБА_5 було терміново прооперовано в Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М.М.Амосова АМН України.
05 травня 2017 року Начальник управління майнових збитків Акціонерної страхової компанії ИНГО Україна ОСОБА_17 ( АДРЕСА_6 ), прямий керівник іншого сина позивача від попереднього шлюбу ОСОБА_10 , помилково дізнався про те, що ОСОБА_5 начебто терміново та невдало прооперували в інституті хвороб серця ім. Амосова, та що останній начебто помер.
Користуючись неперевіреною інформацією, він разом з керівником ПЕРВИННОЇ ПРОФСПІЛКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСЬКА КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА "РОШЕН", колишньою дружиною ОСОБА_11 , за допомогою працівників підприємств, на яких працюють керівниками змінили замки в квартирі АДРЕСА_1 та умовили сина ОСОБА_1 здати квартиру в суборенду невідомим особам без погодження іншого орендаря зазначеної квартири ОСОБА_4 .
Новий власник квартири ОСОБА_2 не мав можливості встановити коло осіб, які проживали та проживають на підставі договорів суборенди в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та зіткнувся з відвертим хамством та неповагою нових суборендаторів квартири відносно нього.
05.06.2017 року дізнавшись, що квартиру фактично зайняла моя попередня дружина, ОСОБА_11 , яка є керівником ПЕРВИННОЇ ПРОФСПІЛКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КИЇВСЬКА КОНДИТЕРСЬКА ФАБРИКА "РОШЕН", в свою чергу власником якого є колишній Президент України ОСОБА_18, ОСОБА_2 направив в його адресу заяву про розірвання договору оренди нерухомого майна та виселення.
06.10.2017 року Печерським районним судом м. Києва було відкрито провадження у цивільній справі (Справа № 757/48290/17-ц суддя Новак Р.В.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про розірвання договору оренди нерухомого майна та виселення.
30.01.2019 року Печерським районним судом м. Києва було відкрито провадження у цивільній справі (справа № 757/3479/19-ц суддя Ільєва Т.Г ) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, та залучено в якості третьої особи ОСОБА_5 . При цьому судом було надано третім особам строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання суду пояснення до позову та протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відзиву на позов подати пояснення щодо відзиву. Про існування зазначеної ухвали суду позивач дізнався в лютому 2020 року з Єдиного реєстру судових рішень, після того як виписався з лікарні після перенесеного інсульту.
За вказаних обставин, на підставі ст. 233 ЦК України ОСОБА_5 просив визнати оспорюваний договір дарування недійсним, так як правочин було вчинено ним під впливом тяжких для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
16.01.2020 ухвалою суду було забезпечено позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
07.04.2020 ОСОБА_5 було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, вказуючи, що доказом того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі, або вчинено не на таких умовах, є факт того, що дарувальник і обдарований ніколи в житті не зустрічались, не є родичами, та фактично мешкають в різних державах. З огляду на викладене, зазначене свідчить про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах та, що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а тому цей договір, за позовом однієї із сторін, а саме дарувальника ОСОБА_5 , підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України
08.04.2020 ОСОБА_5 звернувся до суду з заявою, в якій просить визнати, що строк позовної давності пропущено з поважних причин та поновити перебіг строку позовної давності.
10.06.2020 до участі у справі № 757/3749/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним - залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 .
22.06.2020 ОСОБА_5 подав уточнену позовну заяву.
23.06.2020 до суду надійшли пояснення ОСОБА_4 , в яких остання вказала, що не маючи законних підстав, для знаходження в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , адвокатське бюро «Любаренко та партнери», а також завідомо знаючи про безперспективність свого позову, щодо визнання судом договору дарування квартири недійсним, ОСОБА_10 штучно створив судовий прецендент, мета якого використати час розгляду судом справи, який може тягнутися не один рік, для особистого користування квартирою АДРЕСА_1 для неподобств різного плану.
05.08.2020 до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - Перепьолкіної Ю.В. , в якому остання просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , мотивуючи тим, що позивачем в позовній заяві не вказано, яке саме його право порушене, внаслідок укладення ОСОБА_5 договору дарування, в чому полягає заінтересованість позивача в оспорюванні даного правочину та на яких, встановлених законом підставах позивач звертається до суду в інтересах іншої особи.?
Окрім цього, представник у відзиві вказує, що договір дарування не пов'язаний з проведенням ОСОБА_5 операції, а договір дарування квартири від 22 липня 2016р., посвідчений Шупенею О.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 353 (надалі - Договір дарування), не був укладений ОСОБА_5 під впливом тяжкої обставини, а документ, що має назву «Зустрічна позовна заява, позов третьої особи ОСОБА_5 , яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (про визнання договору дарування недійсним)», яка міститься у справі не відповідає вимогам чинного законодавства, є таким взагалі не підлягає розгляду в даній справі, а викладені в ньому аргументи не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Також, відповідач ОСОБА_2 заявив суду про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири від 22.07.2016р.
26.08.2020 до суду надійшли пояснення ОСОБА_4 , в яких остання вказала на безпідставність доводів викладених у позові ОСОБА_1 , який скористався незадовільним станом здоров'я свого батька ОСОБА_5 та подав позов від свого імені.
01.09.2020 до суду надійшли пояснення третьої особи ОСОБА_5 на відзив представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Перепьолкіної Ю.В., в яких останній вказав, що погоджується з думкою представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Перепьолкіної Ю.В., що позивач не має жодних правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним. Проте, ОСОБА_5 не погодився з думкою представника відповідача ОСОБА_2 , що Договір дарування не пов'язаний з проведенням ОСОБА_5 операції.
Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_5 , останній не погодився з правовою позицією представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Перепьолкіної Ю.В., а повністю підтримав правову позицію третьої особи в справі ОСОБА_4
21.09.2020 до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Перепьолкіної Ю.В. на уточнену позовну заяву ОСОБА_5 , в якій представник просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та заявила про застосування строку позовної давності до вимог останнього.
21.09.2021 до суду надійшли доповнення до відзиву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Перепьолкіної Ю.В. на уточнену позовну заяву ОСОБА_5
26.10.2020 ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В.В. було об'єднано в одне провадження позовні вимоги у цивільній справі № 757/41243/20-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування з цивільною справою № 757/3479/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Мотивуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_4 вказує, що в процесі розгляду справ, останній стало відомо, що ОСОБА_5 , маючи за мету неповернення ОСОБА_4 позики, уклав безвідплатний договір дарування за адресою: АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 , текст якого ОСОБА_4 став відомий тільки після ознайомлення з матеріалами цивільних справ 757/3479/19-ц ( суддя Ільєва Т.Г.) та №757/48290/17-ц ( суддя Новак Р.В.), а ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди зазначеної квартири, від 10 лютого 2016 року, який ОСОБА_4 уклала в нотаріальній формі.
Відповідно до зазначеного договору, ОСОБА_5 , з одного боку, а з іншого боку ОСОБА_4 , та його син, ОСОБА_1 , за взаємною згодою, уклали Договір оренди зазначеної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.4.1 зазначеного договору його було укладено строком на двадцять п'ять років: з 10 лютого 2016 року по 10 лютого 2041 року.
Попередньо, в лютому місяці 2015 року ОСОБА_6 запропонував директору ПП «ЮС-ЦЕНТР» ОСОБА_5 купити квартиру його знайомого ОСОБА_12 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На придбання квартири у ОСОБА_5 було тільки 80 000 (вісімдесят) тисяч доларів США, а 40000 (сорок ) тисяч доларів США не вистачало. Тоді, ОСОБА_13 та ОСОБА_6 запропонували добавити суму коштів, що не вистачало, під письмові гарантії ОСОБА_5 . Такими гарантіями ОСОБА_6 вважав розписку, що ОСОБА_5 начебто позичив кошти у його сина ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_4 також вважала гарантією розписку, але в якій було б прописано не тільки суму позичених коштів, а й додатково зазначено, що в разі отримання позики, ОСОБА_5 візьме на себе обов'язок, після купівлі зазначеної квартири, передати їй в оренду (з правом здачі в суборенду) терміном до повернення позичених коштів. Після узгодження зазначеного питання, 3 лютого 2015 року, вона разом з ОСОБА_6 передали ОСОБА_5 40 000 (сорок) тисяч доларів США. Отримавши зазначені кошти, 05 лютого 2015 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_12 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Пізніше ОСОБА_5 , 10 квітня 2015 року, додатково отримав від ОСОБА_2 позику в сумі 12 000(дванадцять) тисяч доларів США на ремонт придбаної квартири.
В процесі слухання зазначеної справи 27.07.2016 ОСОБА_5 повернув ОСОБА_6 , який діяв по дорученню від ОСОБА_2 304 483,20 грн. (триста чотири тисячі чотириста вісімдесят три гривні 20 коп), що підтверджується відповідною розпискою, оригінал якої знаходиться в неї на зберіганні. При цьому, ОСОБА_6 повернув ОСОБА_5 оригінал розписки від 10 квітня 2015 року про надання ОСОБА_5 позики в сумі 12 000(дванадцять) тисяч доларів США, яку він знищив.
Отримавши зазначені кошти, ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м.Києва ( Справа №753/8419/16-ц провадження №2/753/4822/16 суддя Коренюк А.М.) з відповідною заявою про відмову від позову та закриття провадження в зазначеній справі в частині заявлених ним позовних вимог. На підставі зазначеної заяви керуючись п.3 ч.1 ст.205 ЦПК України Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 28 вересня 2016 року провадження в цій справі, щодо стягнення коштів з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в розмірі 12 000(дванадцять) тисяч доларів США було закрито.
28 вересня 2016 року рішенням Дарницького районного суду м.Києва стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 20 000 доларів 00 центів США грошових коштів, що еквівалентно до національної валюти України - гривні за офіційним курсом валют Національного банку України станом на 22 квітня 2016 року (2 537 грн.36 коп. за 100 долар США), 507 472 грн. 00 коп., 5 074 грн. 72 коп. - судового збору, а всього -512 546 (п'ятсот дванадцять тисяч п'ятсот сорок шість) грн. 72 (сімдесят дві) коп.
Позивач зазначає, що під час слухання зазначеної справи в суді, діючи відносно неї недобросовісно, ОСОБА_5 , повернувши ОСОБА_2 всі кошти, які був винен, та 22 липня 2016 року у приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Шупені О.М. посвідчив договір, відповідно до умов якого з однієї сторони: ОСОБА_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (ДАРУВАЛЬНИК), та з іншої сторони: ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , від імені якого по довіреності посвідченої 17 лютого 2015 року Коледовим С.В., консулом Генерального консульства в м.Чикаго, США, за реєстровим номером №570/4-0062 діяв ОСОБА_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (ОБДАРОВАНИЙ), уклали договір дарування квартири.
Відповідно до п.1 зазначеного договору ДАРУВАЛЬНИК подарував, а ОБДАРОВАНИЙ прийняв в дар квартиру під АДРЕСА_5 .
На теперішній час ОСОБА_2 має намір продати цю квартиру разом з ОСОБА_5 , а ОСОБА_1 чинить перешкоди в її користуванні.
З тексту зазначеного договору дарування, позивачу ОСОБА_4 стало зрозуміло, що він має удаваний характер, і ставить за мету не повернення їй коштів, у відповідності до рішення Дарницького районного суду м.Києва ( Справа №753/8419/16-ц провадження №2/753/4822/16 суддя Коренюк А.М.) в розмірі 20 000 доларів США, оскільки на момент вчинення зазначеного правочину сторони знали про існування зазначеного боргу і діяли лише для вигляду. Реальна мета зазначеного правочину інша - це сумісна продаж зазначеної квартири, не повернення їй коштів позичених на її покупку, а також приховання справжніх намірів правочину, а саме: виведення нерухомості з власності позивача без отримання оплати за це майно під час існування майнового спору за участю позивача, як кредитора.
01.12.2020 ОСОБА_5 було подано відзив на позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, в якому ОСОБА_5 просив позовні вимоги задовольнити.
01.02.2021 ОСОБА_5 направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
02.02.2021 ухвалою суду було відмовлено залученні співвідповідача та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шуменю Олександра Миколайовича.
02.02.2021 ухвалою суду вирішено закінчити підготовче провадження у справі та призначити справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
04.02.2021 до суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Перепьолкіної Ю.В. на позовну заяву ОСОБА_4 , в якому адвокат вказала на безпідставність доводів викладених у позові ОСОБА_14 , оскільки останній про оспорюваний договір відомо з червня 2017 року, що вказує на пропущення строку позовної давності на звернення до суду, та заявила суду про застосування строків позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.
02.03.2021 до суду надійшла відповідь ОСОБА_4 на відзив ОСОБА_2 , в якому остання вказала, що позовна заява позивача ОСОБА_4 «про визнання недійсним договору дарування квартири» була сформована в системі «Електронний суд» 22.09.2020 року, та подана до Печерського районного суду м. Києва, тобто без порушення строку загальної позовної давності, яка згідно ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.
Окрім цього, вказує, що ствердження представником ОСОБА_2 - адвокатом Перепьолкіною Ю.В., що позивачем ОСОБА_4 не додано до своєї позовної заяви доказів звернення до державної виконавчої служби, з метою примусового стягнення суми боргу за рішенням суду у справі № 753/8419/16-ц, а також не надано доказів повернення державною виконавчою службою виконавчого документу стягувану, у зв'язку з неможливістю його виконання, не змінює суті питання.
22.07.2016 р. відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали безвідплатний договір дарування, після винекненя у відповідача ОСОБА_5 боргового зобов'язання щодо повернення позики ОСОБА_4 , про що, на час укладання договору, було відомо представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , діяли очевидно недобросовісно та допустили зловживання своїм правом по відношенню до ОСОБА_4
09.03.2021 до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_5 щодо відзиву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Перепьолкіної Ю.В. на позов ОСОБА_4 , в якому ОСОБА_5 просив позовні вимоги останньої задовольнити.
07.04.2021 до суду надійшли пояснення ОСОБА_4 , в яких остання зазначила, що предметом розгляду справи є фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювались цим правочином, а саме договір дарування квартири від 22 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Шупенею О.М. Відповідно до умов цього фіктивного договору дарування сторонами зазначеної угоди є ОСОБА_5 , (ДАРУВАЛЬНИК), та з іншої сторони: ОСОБА_2 (ОБДАРОВАНИЙ), який проживає в Сполучених Штатах Америки. Факт укладання цього договору вони від ОСОБА_4 приховали. У вказаних письмових поясненнях ОСОБА_4 просила задовольнити її позовні вимоги.
07.04.2021 до суду надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Перепьолкіної Ю.В. про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заперечувала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог та судові витрати покласти на позивачів.
07.04.2021 ОСОБА_4 подала до суду пояснення, в яких остання зазначила, що предметом розгляду справи є фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювались цим правочином, а саме договір дарування квартири від 22 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Шупенею О.М. Відповідно до умов цього фіктивного договору дарування сторонами зазначеної угоди є ОСОБА_5 , (ДАРУВАЛЬНИК), та з іншої сторони: ОСОБА_2 (ОБДАРОВАНИЙ), який проживає в Сполучених Штатах Америки. Факт укладання цього договору вони від ОСОБА_4 приховали. У вказаних письмових поясненнях ОСОБА_4 просила задовольнити її позовні вимоги. Одночасно, ОСОБА_4 просила провести розгляд справи у її відсутність.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Любаренко І.О. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та просив задовольнити. Щодо позовних вимог ОСОБА_5 заперечував та просив відмовити, а щодо позову ОСОБА_4 зазначив, що він не ознайомлювався з вказаним позовом та просив оголосити перерву у судовому засіданні. Вказане клопотання було задоволено та у судовому засіданні було оголошено перерву до 07.04.2021, проте у вказане судове засідання не з'явився та подав до суду клопотання про перенесення судового розгляду, проте у задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено у зв'язку з зловживанням ОСОБА_10 процесуальними правами та навмисним затягуванням розгляду справи.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Перепьолкіна Ю.В. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та просила відмовити у задоволення вказаних позовів.
ОСОБА_4 в судовому засіданні власні позовні вимоги та позовні вимоги ОСОБА_5 підтримала та просила задовольнити. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала та просила відмовити у їх задоволенні.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі судового рішення.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судовим розглядом встановлено, що 5 лютого 2015 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_12 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_5 з другої сторони 10 лютого 2016 року уклали договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.4.1 зазначеного договору його було укладено строком на двадцять п'ять років: з 10 лютого 2016 року по 10 лютого 2041 року.
22 липня 2016 року ОСОБА_5 подарував квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладання договору дарування, громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 .
Так, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Так, при визначенні юридичної природи неналежної сторони у цивільному процесі слід враховувати два аспекти: матеріально-правовий та процесуальний.
Матеріально-правовий аспект юридичної природи неналежної сторони визначається відсутністю ймовірної приналежності їй спірних прав та обов'язків. Отже, особи можуть брати участь у процесі як належні сторони не тому, що вони є суб'єктами спірного матеріального правовідношення, а тому, що вони можуть ними бути. Таким чином, щоб правильно визначити, чи бере участь у процесі належна або неналежна сторона, необхідно встановити відсутність ймовірної наявності у позивача права вимоги за пред'явленим позовом, так і відсутність ймовірної наявності у відповідача обов'язку відповідати за цим позовом. Як наслідок, неналежною у матеріально-правовому аспекті слід вважати ту сторону процесу, стосовно якої буде встановлена відсутність ймовірної приналежності їй спірних прав та обов'язків.
За вказаного слід прийти до висновку, що неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої судом встановлено, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і, у зв'язку з цим, проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Пленум Верховного Суду України у п.11 Постанови від 18.12.2009 р. № 11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Так, в обґрунтування своїх позовних вимог, ОСОБА_1 вказує на те, що його батько ОСОБА_5 уклав оспорюваний договір дарування з ОСОБА_2 , оскільки він разом з ОСОБА_6 обіцяв оплатити йому операцію на серці в Сполучених Штатах Америки, якщо ОСОБА_5 переоформить на них квартиру, а відтак наявні підстави, відповідно до ст. 233 ЦК України, визнання договору дарування недійсним.
Проте, в даному ланцюгу подій відсутні обставини, які б свідчили, що оспорюваний договір дарування порушив права ОСОБА_1 , в чому полягає заінтересованість позивача в оспорюванні даного правочину.
Окрім цього, ОСОБА_5 не визнаний недієздатним, його дієздатність не обмежена, а позивач законом не уповноважений діяти в інтересах гр. ОСОБА_5 для захисту його прав.
За вказаних обставин, ОСОБА_1 не доведено, що він є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, а саме щодо оспорюваного договору дарування, а відтак у задоволенні позовних ОСОБА_1 слід відмовити.
Суд також дійшов висновку про відмову у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_5 , виходячи з наступного.
Так, як встановлено судом 22 липня 2016 року ОСОБА_5 подарував квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладання договору дарування, громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 .
Як на підставу для скасування оспорюваного договору ОСОБА_5 посилається на ст. 233 ЦК України та вказує, що доказом того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі, або вчинено не на таких умовах, є факт того, що дарувальник і обдарований ніколи в житті не зустрічались, не є родичами, та фактично мешкають в різних державах. З огляду на викладене, зазначене свідчить про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах та що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а тому цей договір, за позовом однієї із сторін, а саме дарувальника ОСОБА_5 .
Відповідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Так, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).
Правочин, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування.
Аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року та 3 червня 2015 року.
Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. ( ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 статті 12 ЦПК України суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз'яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов'язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст.79 ЦП України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування..
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Так, позивачем ОСОБА_5 було пред'явлено вимоги про визнання договору дарування недійсним, так як він був укладений, на думку позивача, під впливом тяжких для нього обставин та у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовуються такі вимоги, зазначив докази, що стверджують позов.
Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.
Проте, за встановлених обставин справи, стороною позивача порушено третій ступінь, а саме подання доказів, оскільки останнім не було подано суду належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог. Так, позивачем не надано документів, які підтверджують його тяжкий стан здоров'я на момент укладення оспорюваного договору.
Так, в п. 9 Договору дарування квартири від 22.07.2016р., зазначено, що сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
Окрім цього, до заяви про поновлення строку позовної давності долучено виписки хворого ОСОБА_5 23.03.2017, 07.04.2017, 01.06.2017, 12.10.2017, 13.11.2017, 25.06.2018, 21.08.2019, 07.02.2020, 03.02.2020 направлення на госпіталізацію від 28.12.2019 та 16.01.2020 та висновок НІФІП ім. Ф.Г. Яновського НАМН України від 11.01.2017, тобто дані документи підтверджують стан здоров'я ОСОБА_5 після укладення договору та жодним чином не підтверджують, що 22.07.2016 року договір дарування квартири ОСОБА_5 був вчинений під впливом тяжкою для нього обставини, в даному випадку тяжкою хворобою.
Оскільки, як вбачається з пояснень учасників по справі, причиною для укладення договору дарування квартири сину ОСОБА_6 - ОСОБА_2 могло бути безліч, в тому числі і боргові зобов'язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_6 .
Окрім цього, до посилання ОСОБА_5 на те, що він з ОСОБА_2 ніколи в житті не зустрічались, не є родичами, та фактично мешкають в різних державах, що свідчить про наявність підстав, визначених у ст. 233 ЦК України, суд відноситься критично, виходячи з наступного.
Так, в 2015 році ОСОБА_5 взяв в борг за договором позики у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США (двадцять тисяч доларів США) терміном до 10.02.2015р. Зазначені кошти в термін, вказаний в розписці, ОСОБА_5 не були повернуті, тому ОСОБА_2 звернувся до суду з метою стягнення з ОСОБА_5 цих коштів.
25 червня 2015р. Дарницьким районним судом м. Києва було постановлено рішення у справі № 753/4236/15-ц (провадження № 2/753/3210/15) за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором позики на підставі розписок у розмірі 462 610, 00 грн. - суми боргу, 3 654,00 грн. - судового збору, а всього 466 264,00 грн.
На виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист 22.07.2015р.
27.08.2015р. виконавчий документ було подано до ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, для виконання.
28 серпня 2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, відкрито виконавче провадження ВП № 48574678 за виконавчим листом № 753/4236/15 виданим 22.07.2015р.
Окрім цього, у своєму позові ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 у відзиві вказали, що 10 квітня 2015р. ОСОБА_5 взяв в борг у відповідача кошти у розмірі 12 000 долл. США (дванадцять тисяч доларів США) терміном до 01 червня 2015р.
Таким чином, на дату укладення та підписання Договору дарування, ОСОБА_5 мав борг перед ОСОБА_2 , а тому посилання позивача на те, що ОСОБА_6 ніби то обіцяв провести безкоштовну операцію в США ОСОБА_5 , є нелогічною та безпідставною.
26 серпня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено мирову угоду на стадії виконання рішення, відповідно до умов якої, ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу передає у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,78 кв. м.
Загальна сума боргу ОСОБА_5 перед відповідачем за мировою угодою склала 40 000,00 долл. США.
Ухвалою Дарницького суду м. Києва від 10 лютого 2016р. у справі № 753/275/16-ц (провадження № 6/753/61/16) за поданням Державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві про визнання мирової угоди між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , у затвердженні мирової угоди було відмовлено, оскільки процедура відчуження нерухомого майна прямо передбачена законом.
Таким чином, волевиявлення ОСОБА_5 було спрямоване на відчуження нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,78 кв. м., а договір дарування був укладений після апеляційного оскарження ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 10 лютого 2016р. у справі № 753/275/16-ц.
Окрім цього, згідно п. 3, 4 Договору дарування квартири від 22.07.2016р., дарунок сторони оцінили у 181,00 грн., що підтверджено також Звітом про незалежну оцінку вартості квартири, виданого «Спілка Експертів» 15 червня 2016р. за № SЕ-00479NМ16.
Як зазначено в п. 14 Договору дарування квартири від 22.07.2016р. про зміст прав та обов'язків за цим договором, про правові наслідки укладеного правочину (в тому числі, але не обмежуючись ст. 215 - 236 щодо правових наслідків недодержання Сторонами при вчиненні правочину вимог закону, .... особам, що підписали цей договір, нотаріусом роз'яснено.
Таким чином, зі змістом чи. 233 ЦК України, а також з іншими статтями Цивільного кодексу України, що регулюють укладення правочинів, ОСОБА_5 був ознайомлений, а її зміст йому роз'яснено.
Крім того, укладення та підписання Договору дарування було здійснено за згоди дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_16 , яка викладена у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено 06 липня 2016 року Шупенею О.М. , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального к округу за реєстровим № 298.
Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Верховний суд України в Узагальненні від 24.11.2008 «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зазначив: «При розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину: співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла або іншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін.»
Відтак, при дослідженні судом доказів, він має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування, проте такого реального існування судом при розгляді даної справи встановлено не було, а вставлені обставини в своїй сукупності спростовують доводи ОСОБА_5 , що договір дарування був вчинений під впливом тяжких обставин.
Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.
Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.
Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по доказуванню. Обов'язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.
Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.
Обов'язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов'язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.
Невиконання обов'язку по доказуванню для сторін й інших суб'єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.
За викладених обставин справи та норм законодавства суд приходить до висновку, що сторона позивача не довела обставини, на які вона посилалася, оскільки доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, то невиконання обов'язку по доказуванню для позивача має процесуально-правові наслідки, а відтак позовні вимоги ОСОБА_5 задоволенню не підлягають.
08.04.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_5 про поновлення строку позовної давності, вказуючи на незадовільний стан здоров'я та на поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СОVID-19 в Україні.
05.08.2020 до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - Перепьолкіної Ю.В. в якому остання заявляє клопотання про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири від 22.07.2016р.?
Відповідно до ч.4 ст.267 сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «Юкос проти Росії», пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Так, до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним ОСОБА_5 звернувся 07.04.2021 р.
Нормами цивільного законодавства, а саме 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права.
Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушеного права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсним договору у зв'язку з його невідповідністю на момент укладення нормам чинного законодавства.
Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Перебіг позовної давності, відповідно до ст.264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.
Правовідносини, які склались між сторонами відповідають вимогам ст. 257, ч. 1 ст.261, ст.266, ч.ч.3 та 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якими загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За таких обставин, вимоги про визнання договору дарування недійним заявлені позивачем з пропуском строку позовної давності, проте суд приймає до уваги клопотання про поновлення строку позовної давності та надані виписки хворого ОСОБА_5 23.03.2017, 07.04.2017, 01.06.2017, 12.10.2017, 13.11.2017, 25.06.2018, 21.08.2019, 07.02.2020, 03.02.2020, направлення на госпіталізацію від 28.12.2019 та 16.01.2020 та висновок НІФІП ім. Ф.Г. Яновського НАМН України від 11.01.2017, а також поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СОVID-19 в Україні, та вважає, що строк позовної давності пропущено з поважних причин та наявні підстави для поновлення строку ОСОБА_5 на звернення до суду з даним позовом.
Суд також дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 , виходячи з наступного.
Як уже було встановлено судом, ОСОБА_4 , з однієї сторони та ОСОБА_5 , з другої сторони, 10 лютого 2016 року уклали договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.4.1 зазначеного договору його було укладено строком на двадцять п'ять років: з 10 лютого 2016 року по 10 лютого 2041 року.
22 липня 2016 року ОСОБА_5 подарував квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладання договору дарування, громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 .
Мотивуючи позов, ОСОБА_4 вказує, що оспорюваний договір дарування має удаваний характер, оскільки його метою є не повернення їй коштів у відповідності до рішення Дарницького районного суду м. Києва, в розмірі 20 000 доларів США
В розрізі вказаного, слід зазначити, що Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р., який набрав чинності 05.10.2016р., визначив порядок внесення відомостей про виконавче провадження до Автоматизованої системи виконавчого провадження.
Так статтею 8 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на момент постановлення рішення у справі № 753/8419/16-ц передбачено, що реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.
Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.
Таким чином, позивачем ОСОБА_4 не надано жодних доказів того, що вона зверталась до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання вищевказаного рішення.
Статтею 9 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено ведення Єдиного реєстру боржників. Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Окрім цього, в Реєстрі боржників відомостей про ОСОБА_5 ,. як боржника, до теперішнього часу немає.
Пунктом 3 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що нотаріуси, органи, що здійснюють реєстрацію майна, державні реєстратори речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до яких з метою вчинення правочину щодо відчуження у будь - який спосіб майна звернувся боржник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, у разі відсутності у них інформації про накладення арешту виконавцем на кошти або майно боржника зобов'язані відмовити у вчиненні реєстраційних дій та в день звернення боржника повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця про майно, щодо відчуження якого звернувся боржник.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов'язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, та направити відповідну постанову нотаріусу, органам, що здійснюють реєстрацію майна, не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувана за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Жодних з зазначених у вищевикладеній статті Закону України «Про виконавче провадження» на момент укладення Договору дарування квартири від 22.07.2016р. не існувало, а тому підстав для визнання недійсним немає.
Так, договір дарування квартири від 22.07.2016р. був укладений до моменту постановлення рішення Дарницьким районним судом м. Києва у справі № 753/8419/16-ц,
В п. 7. Договору дарування квартири від 22.07.2016р. сторони, цього Договору стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.
В п. 8 Договору дарування квартири від 22.07.2016р. сторони також стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього Договору.
Як зазначено в п. 14 Договору дарування квартири від 22.07.2016р. про зміст прав та обов'язків за цим договором, про правові наслідки укладеного правочину (в тому числі, але не обмежуючись ст. 215 - 236 щодо правових наслідків недодержання Сторонами при вчиненні правочину вимог закону, .... особам, що підписали цей договір, нотаріусом роз'яснено.
Таким чином, зі змістом чи. 233 ЦК України, а також з іншими статтями Цивільного кодексу України, що регулюють укладення правочинів, ОСОБА_5 був ознайомлений та її зміст йому роз'яснено, а волевиявлення ОСОБА_5 було спрямоване на передачу ОСОБА_2 права власності на квартиру адресою АДРЕСА_1 .
Окрім цього, при дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що вищевказана квартира є не єдиним майном ОСОБА_5 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - стосовно ОСОБА_5 .
Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_4 не додано до своєї позовної заяви доказів звернення до державної виконавчої служби з метою примусового стягнення суми боргу за рішенням суду у справі № 753/8419/16-ц, а також не надано доказів повернення державною виконавчою службою виконавчого документу стягувану, у зв'язку з неможливістю його виконання. Крім того, жодних обтяжень на інше нерухоме майно ОСОБА_5 до теперішнього часу в ході виконавчого провадження не накладено.
Окрім цього, у відзиві на позову заяву представник відповідача ОСОБА_2 - Перепьолкіна Ю.В. заявила про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_4 .
Так, відповідно до ч.4 ст.267 сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «Юкос проти Росії», пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Так, до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним позивач звернулася 22.09.2020 р.
Нормами цивільного законодавства, а саме 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права.
Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушеного права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсним договору у зв'язку з його невідповідністю на момент укладення нормам чинного законодавства.
Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Перебіг позовної давності, відповідно до ст.264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.
Матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про зупинення, перерив строку позовної давності.
Правовідносини, які склались між сторонами відповідають вимогам ст. 257, ч. 1 ст.261, ст.266, ч.ч.3 та 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якими загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За таких обставин, вимоги про визнання договору дарування заявлені позивачем з пропуском строку позовної давності.
Разом з тим, 22.03.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_4 про поновлення процесуального строку мотивуючи тим, що про існування договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , укладеним 22 липня 2016 року, стало відомо лише в грудні 2019 року з наданої позивачу ОСОБА_5 його копії.
Дізнавшись про існування зазначеного договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 та з'ясувавши всі обставини при яких його було укладено, ОСОБА_4 22 жовтня 2020 року звернулась до Печерського районного суду м.Києва з відповідним позовом про визнання його недійсним.
Проте, на переконання суду вказане не може слугувати підставою поновлення пропущення строку на звернення до суду з даним позовом.
За встановлених обставин та відповідних тому правових підстав, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити повністю.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шуменю Олександра Миколайовича про визнання недійсним договору дарування.
Відмовити в задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмету спору ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.
Позивач за первісним позовом / відповідач за об'єднаним позовом: ОСОБА_1 (поштовий індекс: АДРЕСА_7 ), РНКОПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 (поштовий індекс: АДРЕСА_8 ), РНКОПП НОМЕР_2 .
Третя особа з самостійними вимогами за первісним позовом / відповідач за об'єднаним позовом: ОСОБА_5 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Третя особа за первісним позовом без самостійних вимог / позивач за об'єднаним позовом: ОСОБА_4 , АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Третя особа за первісним позовом без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шуменя Олександр Миколайович, АДРЕСА_11 .
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення буде складено та підписано 07.04.2021 року.
Суддя Т.Г. Ільєва