22.06.2021 Справа № 756/6831/21
Справа № 756/6831/21
1-кс/756/1084/21
22.06.2021 слідчий суддя Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві скаргу представника потерпілого Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» ОСОБА_3 на постанову старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУНП в місті Києві ОСОБА_4 від 24.03.2018 про закриття кримінального провадження №12018100050001349 від 20.02.2018,
30.04.2021 до провадження слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 надійшла вказана скарга на постанову старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУНП в місті Києві ОСОБА_4 від 24.03.2018 про закриття кримінального провадження №12018100050001349 від 20.02.2018.
В обґрунтування своїх доводів особа, що подала скаргу вказує, що слідчим не забезпечено повного та неупередженого розслідування справи, постанова про закриття кримінального провадження не відповідає вимогам КПК України, а тому просить оскаржувану постанову скасувати.
Особа, що подала скаргу, - представник потерпілого ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду скарги був повідомлений належним чином. При цьому останній до суду подав заяву про розгляд скарги за його відсутності, вимоги скарги підтримує та просить задовольнити.
Уповноважена особа Оболонського УП ГУНП у м. Києві у кримінальному провадженні №12018100050001349 у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлена належним чином.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Частиною 3 ст. 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Відповідно до положень ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, слідчий суддя визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з'явились, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали судового провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи громадянина України захищаються судом. Суть такого захисту полягає в тому, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади.
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності дізначава, слідчого чи прокурора є одним з елементів судового контролю за стадією досудового розслідування кримінальних проваджень.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений частиною 1 ст. 303 КПК України. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження №12018100050001349, слідчим відділом Оболонського УП ГУНП у місті Києві здійснювалось досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
24.03.2018 старшим слідчим СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 прийнято постанову про закриття кримінального провадження №№12018100050001349 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до статей 2, 284 КПК України закриття кримінального провадження є формою закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження.
Частиною 2 статті 9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Аналогічні положення відображені і у ч. 5 ст. 38 КПК України щодо зобов'язань самого органу досудового розслідування, які вказують, що останній має застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
При проведенні досудового розслідування слідчий, дізнавач чи прокурор, з урахуванням конкретних обставин справи, на власний розсуд визначають об'єм перевірочних дій, достатніх, на їх переконання, для прийняття вмотивованого рішення.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Зі змісту ч. 1 ст. 40 КПК України слідує, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення дізнання.
Постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу (ст.110 КПК України).
Слідчий суддя, на якого відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, ч. 5 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» покладено обов'язок здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, зобов'язаний перевірити законність прийнятої слідчим постанови.
Прийняття рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, безпосереднього дослідження та оцінки слідчим доказів, які стосуються цього провадження в сукупності.
Зокрема, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину чи самої події, то він має звернути увагу на те, щоб така постанова в обов'язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою (особами) вчинено злочин, та чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи (осіб) у його вчиненні.
Згідно ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, ст. 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних справ є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держава зобов'язана гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції, що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним.
Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини … або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (рішення у справах «Олександр Ніконенко проти України» від 14.11.2013, «Мута проти України» від 31.07.2012, «Карабет та інші проти України» від 17.01.2013, «Михалкова та інші проти України» від 13.01.2011)
Разом із тим, розгляд скарги на дії слідчого, прокурора здійснюється у порядку, встановленому для судового розгляду (ч. 1 ст. 306 КПК України) під час такого розгляду підлягає застосуванню і принцип змагальності, встановлений ст. 22 КПК України.
Тобто, з огляду на особливості оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування, встановлені главою 26 КПК України, зазначений принцип передбачає самостійне відстоювання заявником та стороною обвинувачення (бездіяльність якої оскаржується до слідчого судді) їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Будучи неодноразово повідомленим про дату, час і місце розгляду скарги уповноважений слідчий у кримінальному провадженні №12018100050001349, рішення про закриття якого є предметом оскарження, в судове засідання не прибув, тобто не скористався своїм правом на самостійне відстоювання своєї правової позиції та не довів перед слідчим суддею законність прийнятого процесуального рішення у даному кримінальному провадженні.
Крім того, матеріали закритого кримінального провадження, які з метою дослідження в судовому засіданні та прийняття законного та обгрунтованого рішення неодноразово витребовувались з Оболонського УП ГУНП у м. Києві, однак на день розгляду скарги по суті та прийняття рішення слідчому судді надано не було.
Закриття кримінального провадження є формою закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження, а тому прийняття рішення про його закриття можливе лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки слідчим доказів, які стосуються цього провадження, у сукупності.
Дослідивши оскаржувану постанову слідчого від 24.03.2020 про закриття кримінального провадження, слідчим суддею встановлено, що слідчим, всупереч положенням ст. 110 КПК України, не надано відповіді на всі поставлені питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, а зазначено лише посилання на норми закону, які регулюють закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Пославшись лише на зміст статті КК України, слідчий прийняв рішення про закриття кримінального провадження. При цьому, постанова не містить переліку проведених в ході досудового розслідування слідчих (розшукових) та процесуальних дії, направлених на перевірку фактів, викладених у заяві про вчинення кримінального правопорушення. Крім того, як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження, слідчим не було допитано жодної особи, в тому числі заявника щодо обставин, викладених у заяві про вчинення кримінального правопорушення, постанова про закриття кримінального провадження не містить посилань на обставини, встановлені під час досудового розслідування, що у своїй сукупності свідчить про її формальність.
При цьому, слідчий суддя позбавлений можливості перевірити наявність обставин, встановлених під час досудового слідства, оскільки матеріали закритого кримінального провадження №12018100050001349 на вимогу суду надано не було.
Разом з тим, слідчий суддя вважає, що у задоволенні вимог скарги у частині визнання постанови старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУНП в місті Києві ОСОБА_4 від 24.03.2018 про закриття кримінального провадження №12018100050001349 незаконною слід відмовити, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: скасування рішення слідчого чи прокурора; скасування повідомлення про підозру; зобов'язання припинити дію; зобов'язання вчинити певну дію та відмову у задоволенні скарги.
За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що при закритті кримінального провадження слідчим не було дотримано положень вимог кримінального процесуального закону, постанова про закриття кримінального провадження не відповідає вимогам ст. 110 КПК України, а відтак скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова - скасуванню.
При цьому, з огляду на положення ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий суддя позбавлений можливості надати конкретні вказівки (зобов'язання) слідчому щодо проведення конкретних слідчих дій, однак вважає за необхідне роз'яснити, що орган досудового розслідування зобов'язаний провести такий комплекс дій, який виключав би будь-які сумніви, а зроблені ним висновки випливали б із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а не ґрунтувались на припущеннях.
Керуючись статтями 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Скаргу представника потерпілого Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» ОСОБА_3 задовольнити часково.
Скасувати постанову старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУНП в місті Києві ОСОБА_4 від 24.03.2018 про закриття кримінального провадження №12018100050001349 від 20.02.2018 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
В іншій частині вимог скарги відмовити.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1