14.06.2021 Справа № 756/6980/21
Справа № 756/6980/21
1-кс/756/1113/21
14.06.2021 слідчий суддя Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві скаргу ОСОБА_3 на постанову дізнавача Оболонського УП ГУНП в місті Києві від 29.12.2020 про закриття кримінального провадження №12019100050004303 від 08.06.2019,
07.05.2021 до провадження слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 надійшла вказана скарга на постанову дізнавача Оболонського УП ГУНП в місті Києві від 29.12.2020 про закриття кримінального провадження №12019100050004303 від 08.06.2019.
В обґрунтування своїх доводів особа, що подала скаргу вказує, що дізнавачем не забезпечено повного та неупередженого розслідування справи, постанова про закриття кримінального провадження не відповідає вимогам КПК України, а тому просить оскаржувану постанову скасувати.
Особа, що подала скаргу в судове засідання не з'явилася, про місце і час розгляду скарги повідомлена належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не надходило.
Представник Оболонського УП ГУНП у м. Києві у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлений належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не надходило.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Частиною 3 ст. 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Відповідно до положень ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, слідчий суддя визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з'явились, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали судового провадження та матеріали закритого кримінального провадження №12019100050004303, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи громадянина України захищаються судом. Суть такого захисту полягає в тому, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади.
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності дізначава, слідчого чи прокурора є одним з елементів судового контролю за стадією досудового розслідування кримінальних проваджень.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений частиною 1 ст. 303 КПК України. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження та матеріалів закритого кримінального провадження №12019100050004303, відділом дізнання Оболонського УП ГУНП у місті Києві здійснювалось досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
29.12.2020 старшим інспектором ВД Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 прийнято постанову про закриття кримінального провадження №12019100050004303 за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Відповідно до статей 2, 284 КПК України закриття кримінального провадження є формою закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження.
Частиною 2 статті 9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Аналогічні положення відображені і у ч. 5 ст. 38 КПК України щодо зобов'язань самого органу досудового розслідування, які вказують, що останній має застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
При проведенні досудового розслідування слідчий, дізнавач чи прокурор, з урахуванням конкретних обставин справи, на власний розсуд визначають об'єм перевірочних дій, достатніх, на їх переконання, для прийняття вмотивованого рішення.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Зі змісту ч. 1 ст. 401 КПК України слідує, що дізнавач при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого. Дізнавач несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення дізнання.
Постанова дізнавача про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу (ст.110 КПК України).
Слідчий суддя, на якого відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, ч. 5 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» покладено обов'язок здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, зобов'язаний перевірити законність прийнятої дізнавачем постанови.
Прийняття рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, безпосереднього дослідження та оцінки дізнавачем доказів, які стосуються цього провадження в сукупності.
Зокрема, якщо дізнавачем закрито провадження за відсутністю в діях особи складу кримінального правопорушення чи самої події, то він має звернути увагу на те, щоб така постанова в обов'язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою (особами) вчинено кримінальне правопорушення , та чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи (осіб) у його вчиненні.
Згідно ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, ст. 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних справ є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держава зобов'язана гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції, що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним.
Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини … або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (рішення у справах «Олександр Ніконенко проти України» від 14.11.2013, «Мута проти України» від 31.07.2012, «Карабет та інші проти України» від 17.01.2013, «Михалкова та інші проти України» від 13.01.2011)
Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України, доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення.
Відповідно до ч. 3 ст. 401 КПК України дізнавач зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмові формі.
В ході дослідження матеріалів закритого кримінального провадження №12019100050004303 слідчим суддею встановлено, що за весь час здійснення досудового розслідування, прокурором надавались вказівки, в порядку ст. 36 КПК України, про проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій, строк виконання яких було встановлено до 15.09.2019. Однак, всупереч приписам КПК України матеріали кримінального провадження не містять доказів належного реагування органу досудового розслідування на вказівки прокурора у кримінальному провадженні, а також доказів про їх виконання.
З огляду на наведене, слідчий суддя приходить до висновку, що при закритті кримінального провадження дізнавачем не було дотримано положень вимог кримінального процесуального закону щодо всебічності, повноти та неупередженості дослідження всіх обставин.
Закриття кримінального провадження є формою закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження, а тому прийняття рішення про його закриття можливе лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки дізначачем доказів, які стосуються цього провадження, у сукупності.
Дослідивши матеріали закритого кримінального провадження, а також оскаржувану постанову дізнавача від 29.12.2020 про закриття кримінального провадження слідчим суддею встановлено, що згадана постанова дізнавача, усупереч положенням ст. 110 КПК України не містить суті заяви особи, яка звернулась за захистом своїх прав, а також не містить відповідей на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, а містить лише посилання на норми закону, які регулюють закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Крім того, постанова дізнавача не містить переліку проведених в ході досудового розслідування слідчих (розшукових) та процесуальних дії, направлених на перевірку фактів, викладених у заяві про вчинення кримінального правопорушення, що свідчить про її формальність.
За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що при закритті кримінального провадження слідчим не було дотримано положень вимог кримінального процесуального закону, постанова про закриття кримінального провадження не відповідає вимогам ст. 110 КПК України, а відтак, скарга підлягає задоволенню, а постанова - скасуванню.
При цьому, слідчий суддя, з огляду на положення ч. 4 ст. 401 КПК України позбавлений можливості надати конкретні вказівки (зобов'язання) дізнавачу щодо проведення конкретних слідчих дій, однак, слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити, що дізнання зобов'язане провести у провадженні такий комплекс дій, який би не залишав місце сумнівам, а зроблені ними висновки випливали б зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а не ґрунтувались на припущеннях.
Керуючись статтями 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Скасувати постанову старшого інспектора відділу дізнання Оболонського УП ГУНП в місті Києві ОСОБА_4 від 29.12.2020 про закриття кримінального провадження №12019100050004303 від 08.06.2019 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1