24.06.21
Справа № 522/11502/21
Провадження по справі № 1-кп/522/2054/21
24 червня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт, у кримінальному провадженні № 22019000000000237 від 02.08.2019 року стосовно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Татарбунари, Одеської області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
В провадження Приморського районного суду м. Одеси надійшов обвинувальний акт № 22019000000000237 від 02.08.2019 року стосовно ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України.
В судове засідання з'явились прокурор, захисник обвинуваченого та був доставлений обвинувачений.
В порядку ст. 314 КПК України суд ставить на обговорення питання щодо можливості призначення обвинувального акту до судового розгляду.
Захисник в судовому засіданні заперечував проти призначення обвинувального акту до судового розгляду та заявив усне клопотання про направлення до Одеського апеляційного суду подання про направлення вказаного кримінального провадження для визначення підсудності.
Прокурор підтвердив, що дійсно існує спір щодо підсудності, оскільки останній епізод мав місце на території Одеська область, м. Татарбунари, де проживав та був затриманий обвинувачений, тому не заперечував проти направлення подання до апеляційного суду для визначення підсудності для розгляду даного кримінального провадження.
Заслухавши думки учасників судового провадження щодо можливості призначення обвинувального акту до судового розгляду, дослідивши обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
В підготовчому судовому засіданні підлягають вирішенню ряд питань, передбачених ст. 314-315 КПК України.
Поряд з іншими питаннями, згідно п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд має право направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.
Відповідно до ст. 21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. Дія цього абзацу не поширюється на кримінальні провадження, що віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду згідно з правилами статті 33-1 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК України, кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності.
Згідно п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо порушено правила підсудності.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України.
Відповідно до класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої ст. 12 КК України, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України та ч. 1 ст. 258-3 КК України, які є однаковими за своєю тяжкістю та відносяться до категорії особливо тяжких злочинів.
Частиною 1 ст. 32 КПК України чітко закріплений алгоритм визначення підсудності, з урахуванням обставин вчинених кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується особа.
Першочергово підсудність визначається за місцем вчинення кримінального правопорушення.
У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.
І лише у разі, якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо через спірну підсудність кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Відповідно до обвинувального акту, з урахуванням положень ч. 1 ст. 32 КПК України, інкриміновані обвинуваченому особливо тяжкі злочини, передбачені ч. 1 ст. 111 та ч. 1 ст. 258-3 КК України, які караються позбавленням волі на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, вчинено в період з 2016 року по 2020 рік.
Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначив, що перед його затриманням, користуючись телекомунікаційною Інтернет програмою «Telegram», спілкувався із зазначеними в обвинувальному акті особами, перебуваючи за місцем своєї реєстрації, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
В обвинувальному акті зазначено, що обвинувачений ОСОБА_3 збирав інформацію стосовно військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , яка базується в АДРЕСА_1 , що не виключає перебування обвинуваченого саме в цьому місті.
Також в обвинувальному акті зазначено, що обвинувачений неодноразово виїжджав до АР Крим через Херсонську область, де зустрічався з невстановленими особами, яким передавав отриману інформацію.
Таким чином, судом під час підготовчого судового провадження, встановлено, що кримінальні правопорушення, які ставляться у вину обвинуваченому ОСОБА_3 , та які є найбільш тяжкими, ймовірніше вчинені на території Одеської області, м. Татарбунари, або Миколаївської області, м. Очаків, що не перебуває під юрисдикцією Приморського районного суду м. Одеси, у зв'язку з чим не підсудне цьому суду.
Тому, з метою недопущення порушення правил підсудності, що в майбутньому може стати підставою для скасування судового рішення, суд вважає за необхідне звернутись до Одеського апеляційного суду з поданням для визначення підсудності у відповідності до положень ч. 1 ст. 32 КПК України.
За встановлених обставин, суд доходить висновку про необхідність звернення до Одеського апеляційного суду з поданням про направлення кримінального провадження №22019000000000237 від 02.08.2019 року стосовно ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України, для визначення підсудності у відповідності до положень ч. 1 ст. 32 КПК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, із можливістю внесення застави у розмірі 945900 гривень, проти задоволення якого захисник та обвинувачений не заперечували.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши доводи клопотання та матеріали провадження, суд доходить таких висновків.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого; 7) майновий стан обвинуваченого; 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України при застосуванні та продовженні запобіжного заходу суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені в ст. 178 КПК України.
Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов'язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доцільність тримання обвинуваченого під вартою повинна забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Враховуючи, що судом ще не досліджувалися матеріали провадження, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованого обвинуваченим злочину.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч. 1 ст. 111 КК України, за ознаками: державна зрада, тобто діяння, вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України шляхом надання представнику іноземної організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;
- ч. 1 ст. 258-3 КК України, за ознаками: створення терористичної групи чи терористичної організації за кваліфікуючими ознаками: сприяння діяльності терористичної організації;
- ч. 1 ст. 263 КК України, за кваліфікуючими ознаками: незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами за кваліфікуючими ознаками: придбання, носіння та зберігання вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу.
Вирішуючи питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу, суд враховує дані щодо особи обвинуваченого, який є громадянином України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, що свідчить про відсутність у нього достатньо міцних соціальних зв'язків, що вказує на те, що останній може залишити територію України.
Враховуючи в сукупності дані щодо особи обвинуваченого, а також тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , один з яких передбачає покарання до п'ятнадцяти років позбавлення волі із конфіскацією майна або без такої, тому на думку суду існує ризик того, що обвинувачений, розуміючи наслідки покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, та маючи зв'язки на окупованих територіях України, може вдатися до спроб переховуватися від суду, з метою уникнення відповідальності, що доводить заявлений у клопотанні прокурором ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, суд приймає до уваги наявність ризику можливого незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_3 на свідків у даному кримінальному провадженні, які судом не допитані, схиляючи їх до викривлення показань, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжких злочинів, та наявності доведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд вважає можливим обрати стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України не визначати розмір застави у кримінальному провадженні є правом суду, а не обов'язком.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 3 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у таких межах - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Крім того, судом встановлено, що на стадії досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_3 було визначено розмір застави у сумі 945 900 гривень, що на час визначення його розміру слідчим суддею складало 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Прокурор в своєму клопотанні просив обрати обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у сумі 945900 гривень.
Приймаючи до уваги, що з 01 січня 2021 року збільшився прожитковий мінімум для працездатних осіб, суд вважає за можливе визначити обвинуваченому розмір застави у розмірі 415 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки визначення застави у розмірі 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб значно погіршить становище обвинуваченого.
У своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Суд, виходячи з практики ЄСПЛ, який неодноразово наголошувала на тому, що розмір застави не може бути завідомо непомірним для особи, враховуючи майновий стан обвинуваченого, вважає за можливе визначити, як альтернативний запобіжний захід, у вигляді застави у розмірі 415 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Приймаючи до уваги наведене, з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, особи обвинуваченого, відсутність у нього міцних соціальних зв'язків, суд доходить висновку про можливість обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у розмірі, який здатен запобігти наявним ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Приймаючи до уваги наведене, суд доходить висновку про неможливість застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, який зможе запобігти вищевказаним ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Приймаючи до уваги наведене, з урахуванням тяжкості злочинів, в яких обвинувачується ОСОБА_3 , даних щодо особи обвинуваченого, суд доходить висновку про можливість обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у розмірі, який здатен запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, забезпечити його належну процесуальну поведінку, у зв'язку з чим клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 32, 34, 110, 132, 176, 177, 178, 183, 194, 314, 370, 372, 376 КПК України, суд, -
Направити до Одеського апеляційного суду подання про направлення кримінального провадження № 22019000000000237 від 02.08.2019 року стосовно ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України, для визначення підсудності у відповідності до положень ч. 1 ст. 32 КПК України.
Клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Обрати стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, а саме у розмірі 415 (чотириста п'ятнадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у сумі 942 050 (дев'ятсот сорок дві тисячі п'ятдесят) гривень, строком на 60 (шістдесят) днів.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на рахунок ТУ ДСА України в Одеській області, з призначенням платежу: застава за обвинуваченого; провадження по справі № 1-кп/522/2054/21.
Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 (шістдесят) днів обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати за кожною вимогою до суду в розумні строки;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду, без поважних причин не повідомив про причину своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу становить 60 (шістдесят) днів і обчислюється з моменту постановлення ухвали суду, тобто з 24.06.2021 року, який діє до 22.08.2021 року включно.
Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити ДУ «ОСІ».
Ухвала суду в частині застосування запобіжного заходу може бути оскаржена протягом п'яти днів до Одеського апеляційного суду з моменту її оголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, - з моменту вручення її копії.
Суддя Приморського районного суду
м. Одеси ОСОБА_1