Справа № 521/18262/19
Провадження № 1-кп/521/456/21
03 червня 2021 року м. Одеса
Малиновським районним судом м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12019160470000374 від 31.01.2019 року та внесене до ЄРДР за №12019160250000355 від 17.06.2019 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Хлібодарське, Біляївського району, Одеської області, громадянина України, українеця, з повною середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 раніше не судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч. 2 ст. 185 КК України, суд
ОСОБА_4 з метою незаконного заволодіння майном ОСОБА_6 , вступив в попередню змову з ОСОБА_7 (матерліали щодо якого виділені в окреме провадження), розподіливши між собою заздалегідь обумовлені ролі у спільному злочинному умислі наступним чином.
Так, 30.01.2019 приблизно о 15 годині 30 хвили ОСОБА_6 , прибула до будинку АДРЕСА_3 , де її зустрів ОСОБА_7 , та запросив до своєї квартири, де в свою чергу на них очікував ОСОБА_4 .
В подальшому, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , реалізуючи спільний злочинний умисел на незаконне заволодіння майном ОСОБА_6 , діючи умисно, шляхом обману, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, повідомили ОСОБА_6 свідомо неправдиві відомості про те, що вони нібито являються працівниками Малиновського ВП в м. Одесі, та з метою гарантування її подальшого прибуття зо Малиновського ВП в м. Одесі, для проведення нібито процесуальних дій, вмовили надати в якості застави золоті вироби, які належали останній, таким чином ввівши її в оману, заздалегідь не маючи наміру повернення зазначеного майна.
При цьому, ОСОБА_6 вважаючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є працівниками Малиновського ВП в м. Одесі, та будучи впевненою в доброчесності їх намірів, не підозрюючи їх злочинних дій, погодилася та передала останнім свої золоті вироби, а саме: золотий ланцюжок вагою 2,6 г., з кулоном у вигляді серця вагою 0.97 г., та золоту каблучку вагою 2,36 г.
Після чого, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , з отриманими золотими виробами з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, тим самим спричинивши ОСОБА_6 майнову шкоду у розмірі 5 000 гривень.
Крім того, ОСОБА_4 08.04.2019, близько 03 години 18 хвилин, знаходячись біля території домоволодіння АДРЕСА_2 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з метою збагачення за рахунок чужого майна, переконавшись, що його дії не будуть помічені сторонніми особами зірвав з основи кріплення воріт камеру зовнішнього відеоспостереження марки «Daxya DH-HAC- HFW1220RP-0208B», що належить ОСОБА_5 .
Після чого ОСОБА_4 з вказаним майном з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_5 матеріальний збиток на суму 600 гривень 60 копійок.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у висунутому обвинуваченні визнав в повному обсязі, щиро покаявся та підтвердив обставини вчинених злочинів, викладених в обвинувальних актах.
Потерпіла ОСОБА_6 надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Окрім повного визнання своєї вини, винна обвинуваченого ОСОБА_8 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях повністю доказана і підтверджується зібраними в порядку ст. ст. 84-86, 91-93 КПК України доказами, дослідження яких відповідно до ст. 349 КПК України за згодою учасників кримінального провадження судом визнано недоцільним щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються і обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого та обтяжують чи пом'якшують покарання.
При цьому судом з'ясовано правильність розуміння обвинуваченим обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність його позиції, та роз'яснено положення ч. 3 ст. 349 КПК України.
Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, повністю доведена.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 містять склад злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, за кваліфікуючими ознаками:
-за ч. 2 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно;
-за ч. 2 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Обставинами які пом'якшують покарання обвинуваченого є щире каяття та повне визнання своєї вини у скоєному правопорушенні.
Обставин справи, що обтяжують покарання не встановлено.
В якості ознак, що характеризують особу обвинуваченого, суд враховує, що ОСОБА_4 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку нарколога, психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, одружений та має на утриманні малолітню дитину.
При визначені виду та міри покарання ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого злочину; особу винного, характер, мотиви та обставини вчиненого злочину, які встановлені в ході судового розгляду та викладені вище; а також наявність обставин що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання та вважає необхідним призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкцій ч.2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України та принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначивши покарання у виді позбавлення волі у межах, установлених санкціями цих статтей, яке буде, на думку суду, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення як ним, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.
Одночасно суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без відбування покарання, а тому вважає можливим, відповідно до ст.75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. 1 та 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Клопотань про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу не надійшло.
Потерпілій ОСОБА_6 завдана майнова шкода у розмірі 5000 гривень 00 копійок, цивільний позов не заявлено.
Потерпілим ОСОБА_5 заявлено цивільний позов про відшкодування моральної шкоди у сумі 85 000 гривень 00 копійок та витрат на правову допомогу у розмірі 13 500 гривень 00 копійок.
В судовому засіданні ОСОБА_4 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди не визнав в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розв'язання заявленого по справі цивільного позову потерпілого ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди з обвинуваченого суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичні особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Ч.3 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно п.9 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, які зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Суд має право виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Враховуючи вимоги розумності, справедливості і співмірності завданої моральної шкоди, з огляду на ступінь та глибину моральних страждань потерпілого ОСОБА_5 яких він зазнав, конкретних обставин справи, порушення нормального укладу життя, суд знаходить можливим стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого в якості компенсації за заподіяну йому моральну шкоду суму в розмірі 2000 гривень 00 копійок, що буде еквівалентним завданим моральним стражданням.
Щодо вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно ч. 2 ст. ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
У постанові Верховного Суду від 09.10.2020 у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) зазначено, що так як представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.
На підтвердження витрат на правову допомогу потерпілим було надано квитанцію до прибуткового ордеру № 874204 про оплату послуг щодо надання правової допомоги та представництво у засіданнях від 12.02.2020 р.
В ході судового розгляду суду не надано детального розрахунку витрат, на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг, акту прийому-передачі вказаного виду послуг адвоката, а сама по собі квитанція не є належним та достатнім доказом факту понесення вказаних витрат потерпілим, їх обгрунтованості та співмірності з обставинами, що передбачені ч.4 ст.137 ЦПК України.
Неподання розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката відсутні.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 124 КПК України із обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави необхідно стягнути процесуальні витрати - документально підтверджені витрати на залучення експертів:
-1727 гривень 00 копійок за проведення товарознавчої експертизи в ОНДІСЕ, акт № 19-3748.
Питання речових доказів слід вирішити, керуючись правилами, викладеними в ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 369,370, 373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання:
-за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
-за ч. 2 ст. 190 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, при призначенні покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Відповідно до вимог ст. 76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_4 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи або навчання.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 не застосовувати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 2000 грн. 00 коп. заподіяної кримінальними правопорушеннями моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експертів в загальній сумі 1727 гривень 00 копійок.
Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:
-CD-R компакт диск з наявними на ньому двома відрізками відеозапису та шістьма фотографіями з камери зовнішнього відеоспостереження, встановленого на будинку АДРЕСА_2 , та який зберігається в матеріалах кримінального провадження № 12019160250000355 - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження № 12019160250000355.
-Відеозапис із мобільного телефону марки «Айфон 7» ІМЕІ НОМЕР_1 , який записаний на CD диск та який зберігається в матеріалах кримінального провадження № №12019160470000374 - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження № №12019160470000374.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку для подачі апеляційної скарги, яка може бути подана до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, що перебуває під вартою, - з дня отримання його копії.
Обмеження права оскарження даного вироку визначені ч. 3 ст. 349 КПК України.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після проголошення вручається обвинуваченому та прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1