Справа № 127/16933/17
Головуючий у 1-й інстанції: Комар Павло Анатолійович
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
31 травня 2021 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік,
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017, у задоволенні вказаного позову відмовлено.
23.10.2020 до Вінницького міського суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови суду від 15.09.2017 у справі №127/16933/17 за виключними обставинами. У заяві позивач просив змінити рішення суду від 23.07.2018 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Як на виключні обставини позивач зіслався на встановлену рішеннями Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 3-р/2020 неконституційність окремих норм закону, що застосовані судом при прийнятті рішення.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.10.2020 вказану заяву вирішено передати на розгляд Вінницького окружного адміністративного суду за підсудністю.
18.11.2020 матеріали справи надійшли до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2020 визнано неповажними причини пропуску позивача із заявою про перегляд постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2017 у справі №127/16933/17 за виключними обставинами. Заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано заявнику усунути недоліків заяви, зокрема, надавши суду обґрунтоване клопотання про поновлення строку звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
08.12.2020 заявником подано клопотання про поновлення строку звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Обґрунтовуючи подане клопотання заявник зазначив, що під час карантину часто хворів, крім того, знаходився на стаціонарному лікуванні, а також перебував на самоізоляції, у зв'язку з карантином.
Ухвалою суду від 11.01.2021 прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови за виключними обставинами, заяву призначено до судового розгляду на 27.01.2020. При цьому, в ухвалі вказано, що питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду розглядатиметься у судовому засіданні.
20.01.2020 відповідачем подано відзив на заяву за виключними обставинами, у якому просив відмовити у задоволенні зазначеної заяви ОСОБА_1 .. Зокрема зазначали, що рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 3-р/2020 не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки у даній справі такі правовідносини виникли до прийняття рішення.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами - відмовлено.
Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2017 у справі №127/16933/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік - залишено без розгляду.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, колегія суддів зважила на таке.
В якості підстави для перегляду судового рішення ОСОБА_1 посилається на факт визнання Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) неконституційним окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15, 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 1 ст. 364 КАС України, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення позовних заяв до суду першої інстанції.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.363 КАС України заяву про перегляд про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України.
Згідно офіційного веб-сайту Конституційного Суду України, Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 3-р/2020 оприлюднено 28.02.2020.
Також, публікація Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 3-р/2020 в Офіційному віснику України відбулась 03.04.2020.
До суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами заявник звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області 23.10.2020.
Тобто, заявником пропущено встановлений тридцятиденний строк звернення до суду з заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, визначеної п.1 ч.5 ст.361 КАС України, а саме, з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання заяви, позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.
При цьому, суд послався на правову позицію з цього питання висловлену Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 у справі № 804/958/17.
Суд констатував, що заявником не зазначається та з матеріалів справи не встановлено обставин, що заважали б заявнику та могли бути об'єктивними перешкодами для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів у передбачений законом строк.
Так, у клопотанні про поновлення строку заявник посилається на те, що строк звернення до суду був пропущений із поважний причин, оскільки під час карантину він часто хворів, а також знаходився на стаціонарному лікуванні та перебував на самоізоляції, у зв'язку з карантином.
Згідно матеріалів справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 06.08.2020 виписано направлення на аналіз крові на антитіла IgM до COVID-19 та 15.10.2020 на УЗД щитовидної залози.
Відповідно до копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2020.00000212, ОСОБА_1 у період з 13.08.2020 по 21.08.2020 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП "ВОСКДРЗНВОР".
Також, згідно копії додатку до форми №088-У (направлення на МСЕК) вбачається, що заявник 08.09.2020 та 11.09.2020 проходив обстеження у лікарів (вузького кола спеціалістів), а 30.10.2020 - УЗД щитовидної залози.
У свою чергу, доказів того, що заявник перебував на самоізоляції до суду не надано.
Водночас, з наданої до суду довідки про результати визначення застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках Серії 12 ААА №030919 можливо лише встановити, що ОСОБА_1 07.12.2020 встановлено 80% втрати професійної працездатності, захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником не подано доказів на підтвердження того, що стан здоров'я перешкоджав йому звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у передбачений законом строк.
При цьому, суд зазначив, що учасники судового процесу вправі подавати до суду документи в електронному вигляді через "Електронний суд", тобто до суду користувачі можуть надіслати в електронному вигляді будь-які документи і матеріали, передбачені процесуальним законодавством.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк звернення до суду заявником пропущено без поважних причин. Належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, що унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутися за судовим захистом, позивачем не наведено, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання позивача відмовлено.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 364 КАС України, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення позовних заяв до суду першої інстанції.
До заяви не оформленої відповідно до ст.364 КАС України застосовуються правила статті 169 цього кодексу.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.363 КАС України заяву про перегляд про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної п.1 ч.5 ст.361 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (ч.6 ст.161 КАС України).
Як встановлено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції вважав, що заявником не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а наведені заявником причини пропуску строку суд не вважав такими, що унеможливлювали і не залежали б від його волі, а саме своєчасно звернутися за судовим захистом, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання позивача було відмовлено.
Колегія суддів не погоджується з зазначеною оцінкою суду першої інстанції відносно наявних в матеріалах справи, наданих заявником доказів, як поважності причин та зазначає, що наведені ним причини є поважними і можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного ним строку.
Крім того, судом не враховано, що заявник є особою пенсійного віку (1956 р.н.), особою з безстроково встановленою у 2003 році інвалідністю 2-ї групи, пов"язаної з виконанням службових обов"язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На час встановлення інвалідності ступінь втрати професійної працездатності у відсотках ВТЄК визначено як - 70% (а.с.139). На 07.12.2020 року ступінь втрати професійної працездатності у відсотках ВТЄК уже визначено як - 80% (а.с.159).
На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, зазначені обставини, в своїй сукупності, не повинні бути розцінені судом як такі, що не позбавляли у даному випадку заявника вчасного звернення до суду. Тому, твердження суду першої інстанції, що учасники судового процесу вправі подавати до суду будь-які документи і матеріали в електронному вигляді через "Електронний суд", по відношенню до заявника є припущенням.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ») пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - «Конвенція») містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France»).
Водночас ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», пункт 43).
У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» і від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
З огляду на приписи частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини другої статті 6 КАС України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Суд першої інстанції не дослідив наведені судом апеляційної інстанції, як надані заявником докази, які безпосередньо вказують на поважність причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 з заявою до суду. Тим самим, суд дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволення заяви щодо поновлення строку, а звідси і залишення заяви без розгляду про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції, не відповідає вимогам законності й обґрунтованості та обмежує позивача у доступі до правосуддя, то її належить скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з п.1 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік скасувати.
Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.