Справа № 240/11555/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
31 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати дії Житомирського обласного військового комісаріату щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку з 02.06.2015 (дня виключення зі списків особового складу) по 22.07.2020 (день фактичного розрахунку при звільнені) протиправними;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити йому середній заробіток з 02.06.2015 (дня виключення зі списків особового складу) по 22.07.2020 (день фактичного розрахунку при звільнені) відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримку виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 15342,07 гривень (п'ятнадцять тисяч триста сорок дві гривні сім копійок) за затримку виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Позивач в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказав на безпідставність застосування судом першої інстанції пропорційності розрахунку середнього заробітку за затримку по відношенню до невиплаченої суми при звільненні.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в справі матеріалами, що майор ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби 10 окремого мотопіхотного батальйону 59 окремої мотопіхотної бригади.
На підставі наказу командувача Сухопутніх військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 14 травня 2015 року №381 майора ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку за пунктом "б" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.11).
Натомість на підставі наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.06.2015 №120 позивача, починаючи з 03 червня 2015 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
З наявної у матеріалах справи довідки від 04.02.2021 №9/99, виданої Житомирським обласним військовим комісаріатом вбачається, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 була виплачена одноразова грошова допомога, передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в розмірі 25570,13 гривень.
Однак, при визначенні розміру належної до виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не було враховано виплачених йому за час проходження служби індексації грошового забезпечення та щомісячної грошової винагороди.
Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звертався з позовом до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі №240/5503/19 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням індексації, яку він отримував під час служби, а також зобов'язано Житомирський обласний військовий комісаріат здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, включивши в розрахунок грошового забезпечення індексацію, яку він отримував під час служби, з урахуванням проведених виплат. Натомість, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Однак, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року у справі №240/5503/19 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року скасовано в частині незадоволених позовних вимог та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №161 від 13.03.2013, а також зобов'язано Житомирський обласний військовий комісаріат здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №161 від 13.03.2013 яку він отримував під час служби, з урахуванням проведених виплат.
Наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку ОСОБА_1 підтверджується, що на виконання судового рішення у справі №240/5503/19 Житомирським обласним військовим комісаріатом 29 травня 2020 року виплачено ОСОБА_1 частину перерахованої одноразової грошової допомоги в розмірі 4786,73 гривень, а 22 липня 2020 року - виплачено іншу частину перерахованої одноразової грошової допомоги в розмірі 10239,14 гривень (а.с.21-22).
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою виплати одноразової грошової допомоги він має право на отримання середнього заробітку, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою (а.с.27) в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
У відповідь на вказану заяву ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслав позивачу лист від 23.06.2020 №9/465, в якому повідомив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, норми Кодексу законів про працю України не поширюються. З огляду на що, відповідач вказав, що вимога про виплату середнього заробітку відповідно до статті 116, 117 КЗпП України є безпідставними (а.с.23-23).
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за період затримки виплати йому допомоги з 02.06.2015 по 22.07.2020.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та часткове задоволення позову.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справ
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з апелянтом 22.07.2020 року, виплативши на виконання рішення суду частину перерахованої одноразової грошової відпустки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що право апелянта на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 04.06.2016 до дня повної виплати грошової компенсації, тобто до 22.07.2020 (включно).
Відтак, порушене право апелянта підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності та стягнення з відповідача на користь позивача відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо невірного розрахунку розміру компенсації.
Як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Житомирський обласний військовий комісаріат надав до суду довідку від 04.02.2021 №9/97, з якої вбачається, що розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , визначеного за два місяці, які передували місяцю його звільнення з військової служби (квітень та травень 2015 року) становить 98,63 гривень (а.с.51).
При цьому, тривалість затримки з позивачем повного розрахунку становить 1876 календарних днів (з 04.06.2016 по 22.07.2020).
Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні становить 185029,88 гривень (1876 календарних днів х 98,63 грн. = 185029,88 грн).
Разом з тим, у порівнянні із виплаченими із затримкою частиною одноразової грошової допомоги в розмірі 15025,87 гривень, суму середнього заробітку в розмірі 185029,88 гривень не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму заборгованості.
Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений у постанові від 30.10.2019.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Основною метою покладення на роботодавця відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Так, при розмірі невиплаченої індексації грошового забезпечення в розмірі 4435,66 грн., позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 158304,24 грн., що набагато перевищує розмір невиплаченої індексації, а тому суд вважає на можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Істотність частки своєчасно невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 8,2 % (15025,87 гривень (сума виплачених надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, премії та одноразової грошової допомоги при звільненні) : 185029,88 гривень (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,082 (8,2 %)).
Таким чином, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, суд дійшов висновку, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки з розрахунку при звільненні в розмірі 15342,07 гривень (98,63 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 1876 календарних днів (кількість днів затримки розрахунку) х 8,2 % (істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком) = 15342,07 грн.)
Отже, з враховуючи принцип справедливості та співмірності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 15342,07 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, у постанову Верховного суду від 03.10.2019 у справі №813/1180/18.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.