Справа № 560/7444/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
31 травня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Нетішині Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору , на стороні відповідача Головне Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Нетішині Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Нетішині Хмельницької області, яка проявилася у не проведенні ОСОБА_1 виплати за рахунок коштів Державного бюджету України суми відрахувань із щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 38645 грн. 53 коп. за період з 28 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року згідно заяви від 12 листопада 2018 року із долученою копією довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №18977/04 від 19 червня 2018 року;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Нетішині Хмельницької області матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 38645 грн. (тридцять вісім тисяч шістсот сорок п'ять) грн. 53 коп. шляхом безспірного списання коштів з Державного бюджету України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 22 червня 1987 року працював на посаді судді і 27 вересня 2016 року був звільнений з посади судді Нетішинського міського суду Хмельницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку на підставі Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" №1515-VІІІ від 08 вересня 2016 року. З 28 вересня 2016 року позивач отримує в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Нетішині Хмельницької області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, щомісячне довічне грошове утримання як суддя у відставці.
Позивач вказує, що після виходу у відставку дізнався, що його щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
06 червня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області для отримання довідки про розмір утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 28 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року та 19 червня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надало довідку №18977/04 згідно якої за період з 28 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно загальний розмір утримань із щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці становить 38645 грн. 53 коп.
Позивач також зазначив, що12 листопада 2018 року звернувся до Управління Державної казначейської служби України в місті Нетішині Хмельницької області із заявою в якій просив в добровільному порядку перерахувати утриманий податок в сумі 35672 грн. 78 коп. та утриманий військовий збір в сумі 2972 грн. 75 коп., а всього 38645 грн. 53 коп. враховуючи рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року.
Однак, звернення позивача органом Державної казначейської служби України не було задоволене, про що позивача повідомлено листом від 14 листопада 2018 року, відповідні виплати в добровільному порядку не були проведені.
Вважаючи, що суми відрахувань утриманого податку і військового збору мають бути стягнуті на його користь в судовому порядку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.
15 квітня на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від відповідача у якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Виходячи з приписів ст.311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 28 вересня 2016 року отримує у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області довічне грошове утримання судді у відставці.
Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19 червня 2018 року №1449/Х-8, за період з 28 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року з довічного утримання позивача було утримано і перераховано до державного бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 35672,78 грн. та військовий збір на суму 2972,75 грн., що разом становить 38645,53 грн.
12 листопада 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення з державного бюджету України сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, утриманих з його довічного утримання податковим агентом за період з 28 вересня 2016 року по 28 лютого 2018.
Листом від 14 листопада 2018 року №02-36/386 Управління Державної казначейської служби України у м. Нетішині Хмельницької області повідомило, що для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету, стягувач має подати до Казначейства повний пакет документів передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03 серпня 2011 року №845.
Як вбачається зі змісту наданої позивачу відповіді, відповідач фактично не приймав будь-якого управлінського рішення або розпорядчих актів про відмову у поверненні позивачу коштів, утриманих з його довічного утримання у вигляді податку на доходи та військового збору, надавши інформацію довідково - роз'яснювального змісту.
Вважаючи дії відповідача щодо не повернення з державного бюджету України сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, утриманих з його довічного утримання податковим агентом, за період з 28 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки утримання податку з частини грошового утримання позивача було припинено одночасно з прийняттям вищезгаданого рішення Конституційного суду, орган Пенсійного фонду не вчинив протиправних дій відносно позивача, відповідно на орган Державного казначейства не можуть покладатись обов'язки щодо автоматичного повернення суми податку, стягнення якого до відповідного моменту відповідало Конституції України, тому вищезазначене виключає можливість задоволення позовних вимог у тому вигляді, у якому вони заявлені.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого відповідно до пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України включаються, зокрема, сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року - у частині такого перевищення. Ставка збору становить 1,5% об'єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п. 16 прим.1 підрозд. 10 розділу XX ПК України.
Так, приписами Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII до ПК України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014. Цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій" від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в такій редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
В силу приписів ч. ч. 1 та 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачена аналогічна норма.
Слід зазначити, що акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов'язковими до виконання на території України.
Проте, акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не віднесено нормотворчість. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Матеріалами справи встановлено, що з 28 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року з довічного утримання позивача було утримано та перераховано до державного бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 35672,78 грн. та військовий збір на суму 2972,75, що разом становить 38645,53 грн.
З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 вбачається, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнані неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, фактичне оподаткування пенсій припинено з 27.02.2018, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-6/2018, а отже, на час виникнення спірних правовідносин (листопад 2011 року - березень 2018 року) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, а отже підлягали застосуванню.
Відтак, у період з 28 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року пенсія позивача була об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, оскільки станом на час виникнення спірних відносин, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а (2а/318/97/2014), від 16.05.219 у справі №336/5032/15-а (касаційне провадження 2-а/336/117/2015).
Частиною 3 статті 158 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 Кодексу).
В силу положень ч.ч. 1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).
На думку позивача, внаслідок визнання неконституційним, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України відбулося порушення його права на отримання очікуваних доходів у вигляді частини оподаткованих пенсійних виплат у загальній сумі 38645,53 грн.
Слід зазначити, що при обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на цю особу.
Позивач вважає, що шкода, завдана йому прийняттям закону, який визнано неконституційним є підставою для стягнення коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 ЦК України.
Однак, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.
Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України.
В частині 2 цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Також слід зауважити, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані.
В свою чергу положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.
Враховуючи зазначене, оподаткована сума щомісячних пенсійних виплат позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.
Слід також зазначити, що в силу приписів ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
За змістом п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки суми утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору з пенсії не є збитками, то вони не можуть бути відшкодовані в порядку ст.25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету.
Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що Державна казначейська служба України (чи її територіальні органи) не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом.
Таким чином, є помилковим твердження апелянта, що сплачений податок з доходів фізичних осіб є шкодою на відшкодування збитків, завданою органом Державної казначейської служби в результаті порушення його цивільного права, оскільки, відповідач лише здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та не є їх розпорядником, тому не порушував права позивача.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.