П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/1831/20
Головуючий І інстанції Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,
за участю секретаря - Голобородько Д.В., представника позивача-адвоката Шкіль І.В., представника відповідача Черно К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСТІР.» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 25.02.2021р.) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСТІР.» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
12.05.2020р. ТОВ «ПРОСТІР.» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.01.2020р.:
- №00000540502 - в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3103062 грн. - за основним платежем та 775765,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- №00000550502 - в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3476784 грн. - за основним платежем та 1738392 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- №00000560502 - про завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2019р. - на суму 5323 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними та безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих і помилкових висновках податкової перевірки щодо придбання та фактичного використання у господарській діяльності транспортно-експедиторських послуг, а також наявності у позивача непогашеної кредиторської заборгованості по контрагентах ТОВ «Контакт-Сервіс-Плюс» у сумі 117272 грн. та ТОВ «Кібер Дайнемікс» у сумі 461694 грн., яку позивач на думку контролюючого органу, мав включити до складу доходів.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2020 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ПРОСТІР.» - відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник позивача 23.03.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.10.2020р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
09.04.2021р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою, надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021р. замінено відповідача у справі на його правонаступника - ГУ ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ ВП 44104027).
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача (апелянта) мотивовано підтримав апеляційну скаргу та категорично наполягав на її задоволенні, скасуванні рішення суду 1-ї інстанції та задоволенні позову.
Представник відповідача в судовому засіданні суду 2-ї інстанції апеляційну скаргу не визнав та, в свою чергу, наполягав на залишенні її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - ТОВ «ПРОСТІР.» (код ЕДРПОУ 38395560) зареєстровано 17.09.2012р. Миколаївським МУЮ, з 18.09.2012р. взято на податковий облік, а з 01.11.20212р. є платником ПДВ.
В період з 15.11.2019р. по 04.12.2019р. посадовими особами ГУ ДПС в Миколаївській області, на підставі наказу №589 від 01.11.2019р., проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ПРОСТІР.».
За результатами вказаної перевірки ревізорами складено акт від 11.12.2019р. №319/14-29-05-02/38395560 (т.1, а.с.133-247, т.2, а.с.1-10), в якому зазначено про порушення підприємством позивача чинного законодавства, а саме: п.п.44.1,44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3161071 грн.; п.п.44.1,44.2 ст.44, п.п.198.1,198.3,198.6 ст.198, п.п.200.1,200.2 ст.200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 3480760 грн.; п.п.198.1,198.3,198.6 ст.198, п.п.200.1,200.4 ст.200 ПК України, що призвело до завищення суми від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 5323 грн.
27.12.2019р. ТОВ «ПРОСТІР.» до ГУ ДПС в Миколаївській області свої письмові заперечення на Акт перевірки та усі необхідні первинні документи, які просило врахувати при перегляді результатів перевірки (т.2, а.с.11-89).
Разом з тим, 11.02.2020р. контролюючий орган направив на адресу позивача «Відповідь щодо результатів розгляду заперечень на акт перевірки від 11.12.2018р. №319/14-29-05-02/38395560 (т.2, а.с.90-117), згідно з якою, до спірного акту перевірки були внесені зміни в частині висновку про заниження податку на прибуток, та, зокрема вказано, що загальна сума заниження - 3118519 грн., у тому числі: за І квартал 2018р. - на суму 231172 грн.; за півріччя 2018р. - на суму 610222 грн. (в т.ч. за ІІ квартал 2018р. - на суму 379050 грн.); за три квартали 2018р. - на суму 1182148 грн. (в т.ч. за ІІІ квартал 2018 року на суму 571926 грн.); за 2018р. - на суму 1828456 грн. (в т.ч. за IV квартал 2018р. - на суму 646308 грн.); за І квартал 2019р. - на суму 263700 грн.; за півріччя 2019р. - на суму 871950 грн. (в т.ч. за ІІ квартал 2019р. - на суму 608250 грн.); за три квартали 2019р. - на суму 1290063 грн. (в т.ч. за ІІІ квартал 2019р. - на суму 418113 грн.).
В подальшому, на підставі вказаних вище висновків акту перевірки, уповноваженою особою ГУ ДПС в Миколаївській області 15.01.2020р. винесено 3 (три) податкових повідомлення-рішення:
1) №00000540502 (т.1, а.с.11) - про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на 3 118 519 грн. із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 779 629,75 грн.;
2) №00000550502 (т.1, а.с.9) - про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 3 480 760 грн. із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 740 380 грн.;
3) №00000560502 (т.1, а.с.13) - про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 5323 грн.
Не погоджуючись із прийнятими контролюючим органом рішеннями, позивач оскаржив до суду Рішення №1 в частині збільшення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на 3103062 грн. та в частині застосування штрафу в сумі 775765,75 грн., а Рішення №2 - в частині збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 3476784 грн. та в частині застосування штрафу в сумі 1738392 грн., Рішення №3 - в повному обсязі.
Виходячи зі змісту спірного Акту перевірки (з урахуванням Відповіді), Відповідач дійшов висновку про те, що підприємство позивача було зобов'язано за 2018 рік збільшити доходи на 578 966 грн. (т.б. суми кредиторської заборгованості, за якою минув термін позовної давності: перед ТОВ «КОНТАКТ СЕРВІС ПЛЮС» - в сумі 117 272 грн. (дата виникнення - жовтень 2015р.), перед ТОВ «КІБЕР ДАЙНЕМІКС» - в сумі 461 694 грн. (дата виникнення - листопад 2015р.).
Також, за твердженнями відповідача у спірному акту перевірки, позивач нібито безпідставно задекларував у відповідних періодах (т.б. зависив показники рядку 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» на загальну суму 16660265 грн.) вартість придбаних у ТОВ «ЕМІЛІЯ ГРУП» (250000 грн.), ТОВ «ВИП-ТРАНС» (4190133 грн.), ТОВ «ТРАНС ТРЕЙД КОМПАНІ» (12220132 грн.) транспортно-експедиційних послуг. Крім того, відповідач зазначив, що надані позивачем до перевірки документи не підтверджують реальність придбання та фактичного використання у господарській діяльності зазначених послуг.
На підставі вказаного, ГУ ДПС і позивачу визначило суму податкового зобов'язання з податку на прибуток: (461 694 + 16 660 265) х 18% = 3 103 062 грн. (Рішення №1).
Окрім того, податковий орган дійшов висновку і про завишення Товариством свого податкового кредиту з ПДВ за цими ж операціями на загальну суму 3 482 607 грн. (в т.ч. за операціями з ТОВ «ЕМІЛІЯ ГРУП» - на 50000 грн., з ТОВ «ВИП-ТРАНС» - на 978 027 грн., з ТОВ «ТРАНС ТРЕЙД КОМПАНІ» - на 2454580 грн.). Саме цей висновок й став підставою для прийняття відповідачем Рішення №2 та Рішення №3 (3476784 грн. та 5 323 грн. відповідно, загальна сума - 3482107грн.). Різниця ж у 500 грн. пояснюється тим, що відповідач встановив також і факт заниження позивачем в результаті арифметичної помилки суми податкового кредиту.
Не погоджуючись з такими діями та рішеннями контролюючого органу, позивач оскаржив їх до окружного суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, правомірності дій та спірних рішень відповідача.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Як слідує зі змісту приписів ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, як видно з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, з 01.01.2011р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у т.ч. після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
У відповідності до положень п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно із п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України, «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Як видно зі змісту приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, «податковий кредит» - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, «об'єктом оподаткування» є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Як визначено приписами ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Але, як передбачено вимогами ч.1 ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Так, як вбачається зі змісту спірного Акту перевірки, посадовими особами контролюючого органу було встановлено, що відповідно до Відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» станом на 01.01.2018р. (т.б. початок перевіряємого періоду) у Позивача рахується кредиторська заборгованість - по ТОВу «КОНТАКТ-СЕРВІС-ПЛЮС» - на суму 117272 грн. (термін виникнення - жовтень 2015р.) та по ТОВу «КІБЕР ДАЙНЕМІКС» - на суму 461694 грн. (термін виникнення - листопад 2015р), яка станом на 30.09.2019р. не погашена.
Також, в ході проведення цієї перевірки керівництву ТОВ «ПРОСТІР.» було вручено лист-запит про надання пояснень та їх документального підтвердження з питань наявної кредиторської заборгованості по вищезазначених контрагентах, на який підприємство відповіло своїм листом (вх.№963/10 від 04.12.2018р.) та одночасно, в той же день надало до перевірки свої письмові пояснення щодо термінів виникнення вказаної кредиторської заборгованості, а також завірені картки рахунків НОМЕР_1 по цим контрагентам, договори та додаткові угоди до них, які, в свою чергу, дають змогу чітко встановити як дату виникнення заборгованості, так і рух активів по цьому рахунку.
При цьому, слід звернути увагу на те, що перевіряючі фактично запитували у Позивача лише тільки інформацію щодо наявності/відсутності кредиторської заборгованості, зокрема по контрагентах ТОВ «КІБЕР ДАЙНЕМІКС» і ТОВ «КОНТАКТ-СЕРВІС-ПЛЮС», т.б. у даному запиті фактично не ставилося конкретне питання чи є ця заборгованість «простроченою» або «безнадійною».
Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи та пояснень представника позивача, 25.06.2015р. між позивачем - ТОВ «ПРОСТІР.» та ТОВ «КОНТАКТ-СЕРВІС-ПЛЮС» (експедитор) укладено договір експедиційних послуг №250615-1 (т.17, а.с.170), за умовами п.3.2. якого, строк сплати позивачем вартості експедиційних послуг - 10 банківських днів з моменту належного виконання зобов'язань «Експедитором».
В подальшому, як встановлено апеляційним судом, між ТОВ «ПРОСТІР.» та ТОВ «КОНТАКТ-СЕРВІС-ПЛЮС» 20 серпня 2015р. було укладено додаткову угоду (т.17, а.с.173), відповідно до умов п.3 якої, Сторони згідно приписами ЦК України домовились про збільшення строку позовної давності до 7 років по всім вимогам, які випливають з Договору експедиційних послуг №250615-1 від 25.06.2015р. З боку ТОВ «КОНТАКТ-СЕРВІС-ПЛЮС» додаткову угоду підписано директором Черевач В.В.
Крім того, колегією суддів з матеріалів справи та пояснень представника позивача встановлено, 01.03.2015р. між позивачем - ТОВ «ПРОСТІР.» та ТОВ «КІБЕР ДАЙНЕМІКС» (експедитор) укладено договір експедиційних послуг №010315-1 (т.17, а.с.174), за умовами п.3.2. якого, строк сплати позивачем вартості експедиційних послуг - 10 банківських днів з моменту належного виконання зобов'язань «Експедитором».
В подальшому, як встановлено судом апеляційної інстанції, між ТОВ «ПРОСТІР.» та ТОВ «КІБЕР ДАЙНЕМІКС» 09 квітня 2015р. було укладено додаткову угоду (т.17, а.с.178), відповідно до умов п.3 якої, Сторони згідно приписами ЦК України домовились про збільшення строку позовної давності до 7 років по всім вимогам, які випливають з Договору експедиційних послуг №010315-1 від 01.03.2015р. З боку ТОВ «КІБЕР ДАЙНЕМІКС» додаткову угоду підписано директором ОСОБА_1 .
Також, судовою колегією з матеріалів справи та пояснень представника позивача встановлено, що у зв'язку з тим, що у вказаних вище додаткових угодах до договорів експедиційних послуг №250615-1 від 25.06.2015р. і №010315-1 від 01.03.2015р. були виявлені «технічні помилки», т.б. неумисно зазначено «невірні» (помилкові) дати їх укладення, то відповідно, до них були внесені необхідні «виправлення» та вказано «дійсні» дати їх укладання, а саме: в додатковій угоді до договору №250615-1 від 25.06.2015р. «помилково» зазначена дата « 09 квітня 2015р.» була виправлена на «дійсну» дату підписання цієї угоди - « 20 серпня 2015р.»; в додатковій угоді до договору №010315-1 від 01.03.2015р. «помилково» зазначена дата « 20 серпня 2015р.» була виправлена на «дійсну» дату підписання цієї угоди - « 09 квітня 2015р.». Дані виправлення були належним чином завірені підписом керівників підприємств.
При чому, суд 2-ї інстанції звертає увагу на той факт, що як станом на ці «дійсні» дати укладання (підписання) вказаних додаткових угод (т.б. на 20.08.2015р. і 09.04.2015р.), так і до цього часу, згідно з відомостями з ЄДР ЮО та ФОП, директором (та одним із засновників) ТОВ «Контакт-Сервіс-Плюс» був (і є) ОСОБА_2 , а директором (засновником) ТОВ «Кібер Дайнемікс» - ОСОБА_1 .
До того ж, при цьому, одночасно слід зауважити й про те, що факт підписання даних додаткових угод навіть з «помилковими» датами саме цими директорами підприємств-контрагентів сам по собі фактично підтверджує факт їх укладання саме 20.08.2015р. (договір №250615-1 від 25.06.2015р.) та 09.04.2015р. (договір №010315-1 від 01.03.2015р.), т.б. саме у ті дати, коли ці фізичні особи були директорами (і засновниками) цих контрагентів.
Також варто зазначити й про те, що взагалі нелогічним і нереальним виглядає факт підписання додаткової угоди до договору експедиційних послуг №250615-1 від 25.06.2015р. раніше ніж сам договір на два з половиною місяця (т.б. 09.04.2015р.), що, в свою чергу, теж підтверджує факт наявності у цій угоді саме «технічної» помилки у даті. Крім того, на переконання суду, вказані «технічні» помилки не роблять автоматично ці додаткові угоди недійсними.
Таким чином, враховуючи викладені обставини, судова колегія погоджується з позицією представника позивача та, в свою чергу, також вважає як доводи представника відповідача, так і висновки суду 1-ї інстанції щодо підписання цих додаткових угод «неуповноваженими» на це особами - помилковими та безпідставними.
Окремо також слід зазначити й про той факт, що первинна бухгалтерська документація по цій кредиторській заборгованості, в тому числі договори та додаткові угоди до них про збільшення строків позовної давності, вже були предметом перевірки Відповідачем під час проведення планової перевірки за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., але ніяких зауважень з цього приводу податковим органом на адресу підприємства позивача на той час висловлено не було.
Отже, приймаючи до уваги вищезазначені обставини, судова колегія вважає, що оскільки строк позовної давності по цим угодам був збільшений (аж до 2022р.) за домовленістю сторін договору (т.б. на підставі ч.1 ст.259 ЦК України), то відповідно, у контролюючого органу (відповідача), в даному випадку, не було належних і достатніх підстав для висновків про те, що виявлені в ході перевірки суми кредиторської заборгованості є «безнадійними».
До того ж, як вже зазначалося вище, в матеріалах справи містяться усі необхідні докази (договори, додаткові угоди до них, оборотно-сальдові відомості по рахунку 631, акти звірки взаємних розрахунків від 07.05.2018р. і 19.02.2018р.), які чітко встановлюють підставу виникнення цієї кредиторської заборгованості, її суму, а також строк позовної давності по цим вимогам, який, в свою чергу, спливає у 2022р.
Таким чином, як з урахуванням спірних (на думку відповідача) додаткових угод про збільшення строків позовної давності (ч.1 ст.259 ЦКУ), так і з урахуванням актів звіряння взаєморозрахунків (ч.ч.1,3 ст.264 ЦКУ), судова колегія вважає, що у підприємства позивача, в даному конкретному випадку, були відсутні правові підстави обліковувати цю кредиторську заборгованість у складі доходу в період, що перевірявся, а відтак, висновки відповідача та суду 1-ї інстанції щодо заниження позивачем у 2018р. доходів на загальну суму 578996 грн. є помилковими та необгрунтованими.
Далі, що стосується інших спірних (на думку відповідача) господарських правовідносин ТОВ «ПРОСТІР.» з ТОВ «ЕМІЛІЯ ГРУП», ТОВ «ВИП-ТРАНС» та ТОВ «ТРАНС ТРЕЙД КОМПАНІ», пов'язаних з наданням транспортно-експедиторських послуг та організацією і забезпеченням перевезень вантажу, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи та пояснень представника позивача, ТОВ «ПРОСТІР.», згідно договорів, здійснює господарські операції з надання експедиційних послуг та реалізації послуг перевезення своїм «замовникам», серед яких є дуже відомі в Україні підприємства: Іноземне підприємство «КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ Україна ЛІМІТЕД», ПрАТ «Виробниче об'єднання «КОНТІ», ТОВ «РЕТАЛ ДНІПРО», ТОВ «ЮБС ХОЛОД», ТОВ «Кен-Пак Україна», ТОВ «Кнауф Інсулейшн Україна», ТОВ «САНДОРА», ПуАТ «САН ІнБев Україна».
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з необхідністю здійснювати великий обсяг поставок по всій території України та для належного і своєчасного виконання вказаних вище договірних зобов'язань перед вищеназваними юридичними особами, позивач мав необхідність у додатковому залученні іших транспортних організацій, які фактично будуть допомагати йому забезпечувати здійснення перевезень (доставки) вантажу покупцям «замовників», у зв'язку з чим, ТОВ «ПРОСТІР.» уклало договори з ТОВ «ЕМІЛІЯ ГРУП», ТОВ «ВИП-ТРАНС» та ТОВ «ТРАНС ТРЕЙД КОМПАНІ», які безпосередньо і надавали Товариству транспортно-експедиційні послуги, пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень (доставки) вантажу. При цьому, зміст наявних у справі договорів фактично передбачає право контрагентів-«виконавців» (ТОВ «ЕМІЛІЯ ГРУП», ТОВ «ВИП-ТРАНС», ТОВ «ТРАНС ТРЕЙД КОМПАНІ») з метою вчасного виконання договору укладати угоди з 3-ми особами (т.б. фактично, наймати субпідрядників для виконання послуг - п.1.2 договору).
З матеріалів справи видно, що на підтвердження реальності виконання вищезазначених договорів та законності декларування витрат та податкового кредиту з ПДВ, позивач надав як до перевірки, так і до суду 1-ї та 2-ї інстанцій, належним чином оформені господарські договори, договори-замовлення, заявки (реєстри) перевезень, акти надання послуг, акти виконаних робіт з додатками, відомості про вантаж, товарно-транспортні накладні, виписки по банківському рахунку, з яких у сукупності можливо ідентифікувати вид наданих послуг, їх вартість та зміст.
Проте, як видно зі змісту спірного акту перевірки, податковий орган вважає, що надані позивачем документи складені з порушенням вимог законодавства, не містять достовірних відомостей, а виявлена податкова інформація стосовно вкзаних вище контрагентів позивача свідчить про неможливість надання ними відповідних послуг.
Суд 1-ї інстанції, в свою чергу, теж погодився з такою позицією відповідача та, окрім іншого, помилково зазначив в оскаржуваному рішенні, що ці 3 контрагента позивача, виходячи з умов договорів, мали виступати лише тільки «перевізниками» вантажу та, з метою виконання умов договорів, за дорученням «Експедитора» (т.б. позивача) ці «Виконавці» (т.б. контрагенти) дійсно мали право укладати угоди з третіми особами, однак, як зауважив, окружний суд, будь-якої інформації (доказів) про те, що «Експедитор» (позивач) надавав «Виконавцям» відповідні доручення, матеріали справи не містять.
Судова колегія, уважно дослідивши матеріали справи та зміст наявних в ній угод, не може погоитися як з вказаними вище висновками суду 1-ї інстанції, так і позицією відповідача та вважає їх неогрунтованими, виходячи з наступного.
Так, як слідує з положень ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «експедитор» (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
А як вбачається зі змісту ч.1 б ст.9 цього ж Закону, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
Як визначено п.3.2 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (затв. наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568), договір про перевезення вантажів може укладатися «Перевізником» з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для «вантажовідправників» і «вантажоодержувачів».
Як вже вказувалося вище, з матеріалів справи встанволено, що ТОВ «ПРОСТІР.» у перевіряємий період уклало господарські договори з 3 контрагентами: ТОВ «ЕМІЛІЯ ГРУП» (договір від 03.09.2018р.), ТОВ «ВИП-ТРАНС» (договір від 01.01.2018р.) і ТОВ «ТРАНС ТРЕЙД КОМПАНІ» (договір від 01.02.2018р.), які надавали позивачу транспортно- експедиторські послуги, пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень (доставки) вантажу та при цьому мали повноваження, з метою вчасного виконання договорів укладати угоди з 3-ми особами (п.1.2 Договорів).
Отже, враховуючи викладене, твердження представника відповідача та суду 1-ї інстанції про те, що ці 3 контрагенти позивача мали виступати виключно «перевізниками» вантажу, фактично спростовується п.1.2 Договорів з контрагентами, та нормами наведеного вище діючого законодавства, які, в свою чергу, надають право таким контрагентам залучати до перевезень третіх осіб, з якими від свого імені укладати відповідні угоди.
Одночасно слід зазначити, що згідно пояснень представника позивача та наданих ним додаткових документів, усі доручення контрагентам на укладання угод з третіми особами надавалися на електронну пошту або телефоном, що, в свою чергу, не протирічить ані п.1.2 Договорів з контрагентами, а ні вимогам чинного законодавства України.
Так, отримавши заявки на перевезення вантажів від своїх «замовників» (ІП «КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД», ПрАТ «ВО «КОНТІ», ТОВ «ЮБС ХОЛОД», ТОВ «Кнауф Інсулейшн Україна», ТОВ «САНДОРА, ПАТ «САН ІнБев Україна» та інших), Позивач, як «експедитор», з метою визначення перевізників, автотранспорту, які будуть здійснювати перевезення, та взагалі можливості контрагента виконати це замовлення, надавав інформацію по цим замовленням (на електронну пошту або телефоном) своїм контрагентам, які, в свою чергу, підтверджували або не підтверджували наявність у них можливості здійснити ці перевезення, і у разі наявності можливості (т.б. вільного власного транспортного засобу, можливості залучення транспорту 3-х осіб), надавали Позивачу інформацію про перевізників, транспортні засоби та водіїв, які будуть залучені до конкретного перевезення. Підтвердженням доручення Позивача контрагентам на здійснення перевезення, на залучення третіх осіб до перевезення, являються підписані за результатами їх домовленостей - договори-замовлення, в яких зазначено транспортний засіб та ПІБ водія, маршрут перевезення, дата завантаження/розвантаження, ціна послуги та інша інформація.
Як передбачено ч.2 ст.205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія вважає посилання суду 1-ї інстанції на відсутність доказів факту надання позивачем своїм контрагентам конкретних доручень на залучення до перевезення 3-х осіб, необгрунтованими і безпідставними, оскільки насправді такі доручення фактично надавалися в електронному вигляді та по телефону, і в подальшому, усі досягнуті домовленості оформлювались договорами-замовленнями та заявками (реєстрами) перевезень, які, в свою чергу, містять всю необхідну інформацію по конкретному перевезенню, та підписувались сторонами перед здійсненням кожного перевезення.
Так, «заявки (реєстри) перевезень» у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є зведеними обліковими документами здійсненних поїздок, які складаються з контрагентами за кожен окремо взятий період (5,10,30 днів та інше - в залежності від кількості здійсненних контрагентами перевезень), та містять інформацію щодо: номеру договору - замовлення, на підставі якого здійснене перевезення цим контрагентом; дати прибуття на завантаження/розвантаження; маршрут перевезення; реєстраційний номер транспортних засобів, які здійснювали перевезення.
Крім того, ці Заявки (реєстри) перевезень містять інформацію, яка ідентифікує усі спірні господарські операції Позивача з цими контрагентами, та, в свою чергу, є підставами для складання первинної бухгалтерської документації (актів виконаних робіт, додатків к ним, в яких фіксується інформація з Заявок (реєстрів) перевезень), а тому, неврахування їх відповідачем у спірному акті перевірки та судом 1-ї інстанції в оскаржуваному рішенні, не надання їм правильної правової оцінки, фактинчо призвело до неповного та необ'єктивного розгляду даної справи.
Твердження ж суду 1-ї інстанції про нібито не надання до перевірки додатків до актів наданих послуг, на думку судової колегії, є необгрунтованими та взагалі суперечливими, і які фактично ґрунтуються виключно лише на доводах Відповідача.
Так, як вбачається зі змісту Акту перевірки, перевіряючі на стор.5 зазначають перелік документів, які начебто не були надані Позивачем до перевірки, серед яких додатки до актів наданих послуг відсутні, т.б. були надані. Далі, на початку стор.15 Акту ревізори вказують, що ці ж договори-замовлення до перевірки не надано, а наприкінці стор.15 вже зазначають, що такі договори-замовлення до перевірки все ж таки надано.
Отже, враховуючи вимоги ч.2 ст.77 КАС України щодо обов'язку Відповідача доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, взяття судом першої інстанції за основу виключно суперечливих даних (доказів), наданих відповідачем, є незаконним та необгрунтованим.
Крім того, посилання суду 1-ї інстанції на п.44.6 ст.44 ПК України, як на підставу вважати додатки до актів наданих послуг відсутніми, теж є неправомірним з огляду на сталу судову практику ВС з цих спірних питань щодо простроченої кредиторської заборгованості.
Таким чином, приймаючи до уваги, що спірні взаємовідносини з цими 3-ма контрагентами мали систематичний характер, і на протязі 1-го дня відбувалися декілька перевезень по різним маршрутам, різними транспортними засобами по різним договорам - замовленням, але з одним контрагентом, акти виконаних робіт, як правило, складались не по конкретному перевезенню, а включали в себе групу перевезень, які відбувались в обумовлений період часу. При цьому, слід зауважити, що жодна із сторін договору не заперечувала щодо такого порядку складання актів наданих послуг, під сумнів такі акти сторонами договорів не ставились, а тому, відповідно, посилання суду 1-ї інстанції на відсутність актів виконаних робіт окремо по кожному перевезенню, як на підставу вважати, що таких перевезень взагалі не було, є помилковим, необґрунтованими та взагалі беспідставними.
Що ж стосується претензій представника відповідача та зауважень суду 1-ї інстанції про те, що в наданих позивачем товарно-транспортних накладних нібито міститься різна інформація щодо автомобільного перевізника, то з цього приводу судова колегія зазначає наступне.
Так, відповідно до розділу 1 «Правил перевезення», товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно- матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Як безпосередньо закріплює п.11.1 «Правил перевезення», основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. При цьому, товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати і без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (ПІБ) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Тобто, чинним законодавством дійсно встановлена певні форма ТТН, але в той же час, суб'єктам транспортно-експедиторської діяльності фактично надається право оформлювати ТТН без дотримання встановленої форми, за умови, що вона буде містити обов'язкові реквізити, серед яких, Правилами перевезення встановлена альтернатива зазначення в ній найменування або Перевізника або Експедитора.
До того ж, в даному випадку, також ще неохідно звернути увагу й на той факт, що згідно з п.11.3 Правил перевезення, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує «Замовник» (вантажовідправник) у 3-х примірниках.
Тобто, обов'язок щодо виписки та правильності складання ТТН покладено виключно на первинного «Замовника» перевезення (вантажовідправника), т.б. в нашому випадку - на «Замовників» позивача - Іноземне підприємство "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", ПрАТ «Виробниче об'єднання «КОНТІ», ТОВ «ЮБС ХОЛОД», ТОВ «Кнауф Інсулейшн Україна», ТОВ «САНДОРА, ПАТ «САН ІнБев Україна» та інших.
Щодо дещо різної інформації про автомобільного перевізника, яка міститься у цих ТТН, то остання обумовлена виключно тим, що «Замовники» (вантажовідправники) на власний розсуд (що не є порушенням законодавства) вказували в ТТН або «Експедитора» (т.б. ТОВ «Простір.»), або «Перевізників» (т.б. контрагентів позивача або осіб, які безпосередньо здійснювали перевезення), або «Перевізників» з відміткою «через ТОВ «Простір.», так як транспортно-експедиторські договори «Замовники» укладали безпосередньо з «Позивачем». Інформацію ж про безпосередніх перевізників «Замовники» отримували від «Позивача», який, в свою чергу, отримував цю інформацію в рамках договірних взаємовідносин від своїх контрагентів, які від свого імені та за дорученням позивача укладали угоди з цими «перевізниками».
Як передбачено п.11.5 Правил перевезень, у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Отже, виходячи із суті транспортно-експедиторської діяльності та спірних правовідносин, які є предметом розгляду цієї справи, позивач, в даному випадку, не являється «Замовником» (Вантажовідправником), «Вантажоодержувачем» та «Перевізником», а фактично є лише тільки «організатором-експедитором» таких перевезень, і відповідно, не зобов'язаний взагалі мати ТТН, як документ, який підтверджує факт отримання «Замовником» послуги з перевезення його вантажів. В даному випадку, документами, що підтверджують виконання Позивачем іноді «посередницьких» експедиторських послуг з організації перевезення вантажів, являються «акти наданих послуг», підписані «Замовником» послуги та «Позивачем», а також Позивачем та його «Контрагентами», які містяться в матеріалах справи.
При цьому, слід зазначити, не є порушенням діючого законодавства і факт не зазначення в договорах-замовленнях, укладених з контрагентами позивача, інформації про «вантажовідправника»/«вантажоодержувача» та пунктів розвантаження.
Так, як визначено п.3.7 Правил перевезення, на перевезення вантажів автомобільним транспортом «Замовник» надає «Перевізнику», при наявності договору, «заявку» відповідно до встановленої форми (додаток 4).
Далі, відповідно до п.3.8 цих Правил перевезень, ця «заявка» подається «Перевізнику» у строк, визначений договором. При цьому, за погодженням із «перевізником», «Замовник» може передати таку «заявку» на перевезення вантажів електронними чи іншими засобами зв'язку. У даному випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки.
Як встановлено по справі та вже зазначалось вище, між підприємством позивача та 3 Контрагентами були укладені договори, в рамках яких по кожному окремому перевезенню надавались «заявки», які оформлювались договорами-замовленнями.Одночасно слід зазначити, що вимоги п.п.3.7,3.8 Правил перевезення не містять обов'язку вказувати у «заявці» на конкретне перевезення відомості про «вантажовідправника» та «вантажоодержувача», ці відомості містяться в ТТН, в т.ч. як і відомості про адреси вантаження/розвантаження та інші обов'язкові реквізити.
Що стосується інших висновків суду 1-ї інстанції про те, що надані представником позивача первинні документи нібито не підтверджують факт придбання «Позивачем» транспортно - експедиторських послуг у 3-х контрагентів - ТОВ «Емілія Груп», ТОВ «ВИП - Транс», ТОВ «Транс Трейд Компані», а тому не можуть вважатись достатньою підставою для визнання господарських операцій та формування показників податкових декларацій позивача з ПДВ та податку на прибуток, то останні, на думку судової колегії, також є необгрунтованими та необ'єктивними, з огляду на наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи та вже неодноразово було зазначено вище, надаючи послуги «Замовникам» (т.б. ІП "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", ПрАТ «ВО «КОНТІ», ТОВ «ЮБС ХОЛОД», ТОВ «Кнауф Інсулейшн Україна», ТОВ «САНДОРА, ПАТ «САН ІнБев Україна» та інші), позивач фактично виступає «посередником-експедитором» між «Замовником» послуги та «Перевізником» (т.б. особою, що безпосередньо здійснює перевезення вантажу) чи наступною посередницькою «компанією-експедитором» (в т.ч. з ТОВ «Емілія Груп», ТОВ «ВИП - Транс», ТОВ «Транс Трейд Компані»). Від «Замовника» позивач отримує заявку на організацію перевезення вантажів та направляє відповідне замовлення своїм контрагентам, з якими укладено договори. Якщо ці контрагенти позивача підтверджують це замовлення (т.б. надають інформацію про перевізника, транспортні засоби та водіїв, які будуть здійснювати перевезення), то з ними укладається договір-замовлення. Далі, на підставі отриманої інформації про «перевізника», транспортні засоби та водіїв, «Замовник» виписує ТТН в 3-х примірниках (для перевізника, вантажовідправника, вантажоодержувача) та здійснюється перевезення вантажів за замовленням. В подальшому, як вказувалося вище, після надання послуг між Позивачем та Замовником, а також між Позивачем та його контрагентами підписується акт наданих послуг, який і являється підставою для здійснення між сторонами взаємних розрахунків за надані послуги. Далі, відповідно, Замовник перераховує грошові кошти на рахунок Позивача, який, в свою чергу, з цих отриманих коштів розраховується зі своїми контрагентами (субпідрядниками).
Первинною бухгалтерською документацією позивача, яка підтверджує отримання від контрагентів послуг, являється: основний договір; договір-замовлення; акт наданих послуг з додатком, в якому міститься інформація про дату завантаження, реєстраційний номер транспортного засобу та причепу, ПІБ водія, маршрут перевезення та вартість послуги; заява (реєстр) перевезень, яка укладається з окремим контрагентом за певний період часу та фіксує відомості про здійсненні цим контрагентом перевезення, в тому числі: номер договору - замовлення, дата планового завантаження/вивантаження, маршрут, реєстраційний номер транспортного засобу та причепу; виписки банку, які містяться в матеріалах справи, про оплату в повному обсязі послуг контрагентів; ТТН, хоча позивачу вона не повинна надаватися, і він вимагає її копію від контрагента.
Так, наприклад, як встанволено з матеріалів справи, між підприємством позивача та ТОВ «ВИП-ТРАНС», в рамках основного Договору, були укладені: 1) договір-замовлення №19 від 02.01.2019р. на здійснення перевезення вантажу за маршрутом «Велика Димерка - Софіївка - Борщагівка», транспортним засобом рег.№ НОМЕР_2 № НОМЕР_3 , водій ОСОБА_3 , вартість перевезення - 3910 грн.; в ТТН №345588686 від 02.01.2019р. зазначено маршрут перевезення «Велика Димерка - Софіївка - Борщагівка», транспортний засіб рег.№ НОМЕР_2 № НОМЕР_3 , водій ОСОБА_3 , замовник - ІП "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", вантажовідправник - ІП "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", вантажоодержувач - ТОВ «Новус Україна»; 2) договір-замовлення №21 від 04.01.2019р. на здійснення перевезення вантажу за маршрутом «Велика Димерка - Тернопіль», транспортним засобом рег.№ НОМЕР_4 № НОМЕР_5 , водій ОСОБА_4 , вартість перевезення - 13900 грн.; в ТТН №345582836 від 04.01.2019р. зазначено маршрут перевезення «Велика Димерка -Тернопіль», транспортний засіб рег.№ В03173ВК № НОМЕР_6 , водій ОСОБА_4 , замовник - ІП "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", вантажовідправник - ІП «КОКА - КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", вантажоодержувач - ТОВ «ОЛЬГА - ТОРГ»; 3) договір-замовлення №22 від 04.01.2019р. на здійснення перевезення вантажу за маршрутом «Велика Димерка - Олешки», транспортним засобом рег.№ НОМЕР_7 № НОМЕР_8 , водій ОСОБА_5 , вартість перевезення - 17900 грн.; в ТТН №345587659 від 04.01.2019р. зазначено маршрут перевезення «Велика Димерка - Олешки», транспортний засіб рег.№ НОМЕР_7 № НОМЕР_8 , водій ОСОБА_5 , замовник - ІП "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", вантажовідправник - ІП "КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД", вантажоодержувач-ТОВ «Логістик Юніон»; 4) договір - замовлення №27 від 05.01.2019р. на здійснення перевезення вантажу за маршрутом «Миколаїв - Харків», транспортним засобом рег.№ НОМЕР_9 № НОМЕР_10 , водій ОСОБА_6 , вартість перевезення - 19700 грн.; в ТТН №1016259731 від 06.01.2019р. зазначено маршрут перевезення «Миколаїв - Харків», транспортний засіб рег.№ НОМЕР_9 № НОМЕР_10 , водій ОСОБА_6 , вантажовідправник - ПАТ «САН ІНБЕВ Україна», вантажоодержувач - ТОВ «Арсенал ПК».
Як свідчать матеріали справи, саме на підставі вказаних вище договорів-замовлень та ТТН, між позивачем та ТОВ «ВИП-ТРАНС» було підписано Акт наданих послуг №25 від 08.01.2019р. на загальну суму 55410 грн. (3910 +13900+ 17900+ 19700).
Згідно наявного усправі додатку до акту №25 від 08.01.2019р., ТОВ «ВИП-ТРАНС» організував перевезення: 1) 03.01.2019р., транспортним засобом рег.№ НОМЕР_2 № НОМЕР_3 , водій ОСОБА_3 , маршрут «Велика Димерка - Софіївка - Борщагівка», вартість перевезення - 3258,33 грн без ПДВ; 2) 04.01.2019р., транспортним засобом рег.№ В03173ВК № НОМЕР_6 , водій ОСОБА_4 , маршрут «Велика Димерка - Тернопіль», вартість перевезення - 11583,33 грн. без ПДВ; 3) 04.01.2019р., транспортним засобом рег.№ НОМЕР_7 № НОМЕР_8 , водій ОСОБА_5 , маршрут «Велика Димерка - Олешки», вартість перевезення - 14916,67 грн. без ПДВ; 4) 06.01.2019р., транспортним засобом рег.№ НОМЕР_9 № НОМЕР_10 , водій ОСОБА_6 , маршрутом «Миколаїв - Харків», вартість перевезення - 16416,67 грн. без ПДВ., т.б. на загальну суму 55410 грн. з ПДВ.
З матеріалів спраив видно, що у Заявці (реєстрі) перевезень, організованих ТОВ «ВИП-ТРАНС» в період з 28.12.2019р. по 16.01.2019р. відображені ці перевезення по Акту №25 від 08.01.2019р. із зазначенням номеру договору-замовлення, дати планового завантаження/розвантаження, маршруту перевезення, per. № транспортних засобів.
Акт наданих послуг N926 від 09.01.2019р. з додатком на суму 13272 грн., складний між Позивачем та ТОВ «ВИП-ТРАНС» на підставі договору - замовленню №26 від 08.01.2019р., ТТН №0080716413 від 08.01.2019р., це перевезення відображене в Заявці (реєстрі) перевезень за період з 28.12.2019р. по 16.01.2019р.
Акт наданих послуг №1050 від 22.09.2018р. з додатком на суму 120000 грн., складний між Позивачем та ТОВ «Емілія Груп» на підставі договорів-замовлень №912 від 18.09.2018 р., №13 від 18.09.2018 р., №14 від 18.09.2018 р., №15 від 18.09.2018 р., №16 від 19.09.2018 р., №17 від 19.09.2018 р., №18 від 18.09.2018 р., №19 від 19.09.2018 р., №20 від 20.09.2018 р., №21 від 20.09.2018 р., №22 від 20.09.2018 р., №23 від 20.09.2018 р., №24 від 21.09.2018 р., ТТН №345438930 від 18.09.2018 р., №87102799 від 18.09.2018 р. №871022795 від 18.09.2018 р., №345437042 від 18.09.2018 р., №87103771 від 19.09.2018 р., №1015768020 від 20.09.2018 р., №5013 від 18.09.2018р., №1015768021 від 20.09.2018р., №1015768018 від 20.09.2018р., №1015768019 від 20.09.2018р., №345443197 від 20.09.2018р., №1015760834 від 20.09.2019р., №1015756297 від 19.09.2018р., №1015760835 від 20.09.2018р., №87107160 від 20.09.2018р., №87107165 від 20.09.2018р., №345444317 від 21.09.2018р., №345443986 від 21.09.2018р., ці перевезення відображені в Заявці (реєстрі) перевезень за період з 18.09.2018р. по 21.09.2018р.
Акт наданих послуг №21 від 01.03.2019р. з додатком на суму 26000 грн., складений між Позивачем та ТОВ «Транс Трейд Компані» на підставі договорів - замовлень №214 від 28.02.2019р., №15 від 01.03.2019р., №19 від 28.02.2019р., ТТН №1016496570 від 28.02.2019р., №1016512450 від 01.03.2.019р., №1016512447 від 01.03.2019р., ці перевезення відображені в Заявці (реєстрі) перевезень за період з 28.02.2019р. по 19.03.2019р.
Стосовно ж висновків суду 1-ї інтсанції про те, що у спірному акті наданих послуг №444 від 25.07.2018р. є посилання на Рахунок на оплату №327 від 25.07.2018р., який відсутній в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.
Так, як загально відомо, Рахунки-фактури - є документами, які безпосередньо складаються контрагентами позивача на підставі договорів-замовлень, і вони носять виключно інформаційний характер про послуги та їх вартість, які були оплачені позивачем. Обов'язок позивача оплатити вартість наданої послуги фактично виник в силу закону, договору та не залежав від факту виставлення контрагентом рахунку-фактури на оплату (правова позиція Верховного Суду у справі №925/2028/15, постанова від 21.01.2019р.), тому наявність чи відсутність в матеріалах справи «рахунку на оплату», не може суттєво впливати на правильність вирішення цієї справи.
Щодо 20 «позицій» у додатку до акту надання послуг №444, які відбулися після 25.07.2018р., то з цього приводу слід вказати, що ці 20 позицій (поїздок) були фактично виконанні цим контрагентом, т.б. реально здійснені цим контрагентом за період з 23.07.2018р. по 30.07.2018р., що підтверджується Заявкою (реєстром) перевезень, яка навіть не була досліджена судом 1-ї інстанції, а також ТТН, які наявні в матеріалах справи.
З матеріалів справи чітко видно, що позивач у повному обсязі оплатив контрагенту наданні послуги по цим 20 позиціям (поїздкам), вартість яких була включена до Акту наданих послуг №444 від 25.07.2018р., що, в свою чергу, фактично не заперечувалося представником відповідача, та свідчить про рух активів позивача по цим господарським операціям.
До того ж, як передбачено ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції.
Крім того, як вже зазначалося вище, судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка, в свою чергу, передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність бухгалтерській та податковій звітності платника.
Так, як слідує зі змісту правових позицій ВС, викладених у постанові від 23.07.2020р. по справі №826/6806/17, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю. Доводи ж податкового органу про отримання платником необгрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема на формування податкового кредиту. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин, судова колегія вважає, що надана представником позивач первинна бухгалтерська документація по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Емілія Груп», ТОВ «ВИП - Транс», ТОВ «Транс Трейд Компані» в повному обсязі підтверджує факт придбання транспортно-експедиторських послуг у контрагентів, та надає можливість встановити документальний зв'язок між актами надання послуг та іншими документами позивача.
Придбані ж позивачем послуги від цих контрагентів, безпосередньо впливають на результати його діяльності та були направлені саме на отримання доходу. Оскільки специфікою діяльності підприємства позивача являється надання транспортно-експедиторських послуг з організації перевезення вантажів, отримання саме цих послуг від контрагентів і було направлено на забезпечення господарського процесу позивача, а також на підтримання обсягів наданих послуг на досягнутому рівні.
Крім того, належним підтвердженням зазначеного вище являється подальша реалізація позивачем придбаних ним послуг своїм «Замовникам». Т.б. все ці обставини і є ще одним підтвердженням використання позивачем придбаних послуг у своїй господарській діяльності.
Оскільки зазначені послуги придбалися в період дії договірних відносин позивача з його «Замовниками», то відповідно, ці господарські операції мали регулярний, постійний та, виходячи з досягнутого результату, суттєвий характер для господарської діяльності позивача.
Отже, спірні господарські операції та угоди позивача по придбанню послуг контрагентів, є економічно-обґрунтованими та систематичними, направленими на досягнення основної мети діяльності товариства - отримання доходу від організації перевезення вантажів Замовників.
Що ж стосується питання «добропорядності» цих 3-х контрагентів позивача, то з цього приводу необхідно зазначити наступне.
Так, як встановлено з матеріалів справи, усі ці 3 контрагенти позивача - ТОВ «Емілія Груп», ТОВ «ВИП - Транс», ТОВ «Транс Трейд Компані» як на момент укладення договорів та здіснення спірних господарських опреацій, так і на цей час, зареєстровані у Єдиному державному реєстрі ЮО та ФОП, мають діючі свідоцтва ПДВ та займаються діяльністю (за КВЕД), пов'язаною із перевезенням вантажів.
Крім того, слід вказати, що відповідно до вимог п.73.5 ст.73 ПКУ та п.2 «Порядку проведення контролюючими органами зустрічних звірок» (затв. Постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232), з метою отримання податкової інформації, необхідної у зв'язку з проведенням перевірок, контролюючі органи мають право здійснювати «зустрічні звірки» даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Під час зустрічної звірки здійснюється зіставлення даних, отриманих від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування повноти їх відображення в обліку платника податків.
Разом з тим, відповідач, під час проведення спірної перевірки, не зробив жодної зустрічної звірки по спірним правовідносинам Позивача із контрагентами ТОВ «Емілія Груп», ТОВ «ВИП -Транс», ТОВ «Транс Трейд Компані», а обмежився лише тільки неперевіреною податковою інформацією, що, в свою чергу, свідчить про те, що дійсною метою податкового органу фактично було не з'ясування реальних обставин взаємовідносин позивача з даними контрагентами, а притягнення його до відповідальності.
Про добропорядність вказаних контрагентів свідчить і аналіз судових справ в ЄДРСР.
Так, згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019р. (яке набрало законної сили 03.02.2020р.) по справі №520/9388/19, судом підтверджено реальність господарських взаємовідносин позивача- суб'єкта господарської діяльності із ТОВ «Емілія Груп».
ТОВ «ВИП -Транс», в свою чергу, згідно відомостей з ЄДРСР, також веде досить активну позовну роботу з питань визнання незаконними відмови у реєстрації податкових накладних, зокрема, це рішення Миколаївського окружного адіністративнвого суду (які набрали законної сили) від 27.08.2018р. по справі №814/1120/18; від 20.06.2018р. по справі №814/1006/18; від 21.02.2019р. по справі №400/2695/19; від 04.04.2019р. по справі №400/276/19; від 04.04.2019р. по справі №400/277/19.
А як вбачаться зі змісту наявного в ЄДРСР рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.12.2019р. по справі №400/2935/19 (яке набрало законної сили 24.02.2020р.), судом підтверджено реальність господарських взаємовідносин між ТОВ «Транс Трейд Компані» та ТОВ «Емілія Груп».
Крім того, одночасно також слід зазначити й про те, відповідачем не було надано до суду і жодних доказів визнання спірних правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами недійсними або визнання недійсними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.
Стосовно ж тієї обставини, що у спірному Акті перевірки відповідачем, окрім іншого, зазначено про здійснення досудових розслідувань у кримінальних провадженнях (№1-кс/755/3695/19, №757/14366/19-к, №1-кс/522/6665/19), в яких нібито «фігурують» вказані контрагенти (т.б. ТОВ «Емілія Груп», ТОВ «ВИП -Транс», ТОВ «Транс Трейд Компані»), на підтвердження чого були надані копії ухвал слідчих-суддів місцевих судів, то судова колегія вважає їх необґрунтованими та взагалі безпідставними і, з цього приводу рахує за необхідне наголосити на наступному.
Так, по-перше, наявність зазначених вище проміжних процесуальних ухвал слідчого-судді жодним чином не підтверджує доводи відповідача про порушення вимог податкового законодавства ані підприємством позивача, ані його контрагентами, а тому ці докази (ухвали) не можуть бути належними та допустимими.
По-друге, будь-яких вироків (постанов) у цих кримінальних провадженнях досі не має, як і відсутні взагалі будь-які дані щодо участі саме підприємства позивача або ТОВ «Емілія Груп», ТОВ «ВИП -Транс», ТОВ «Транс Трейд Компані» в господарських операціях, щодо яких безпосередньо були порушені ці кримінальні провадження.
Отже, за таких обставин, висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості спірних господарських операцій та розрахунків між платниками податків не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб, інформації АІС "Податковий блок", а повинні належним чином доказуватись, як факт, і підтверджуватись документально.
При цьому, слід вказати, що аналогічна правова позиція з цих спірних питань була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.02.2018р. (справа №817/149/17), від 29.03.2018р. (справа №813/2758/16), від 03.10.2019р. (справа №813/4079/15), від 16.01.2018р. (справа №К/9901/25587/18), від 15.04.2020р. (справа №826/13929/17), від 31.01.2019р. (справа №802/548/15-а), від 03.10.2019р. (справа №813/4079/15), від 26.02.2019р. (справа №П/811/530/17), від 05.03.2019р. (справі №910/1389/18), від 03.07.2019р. (справа №187/789/17) та від 25.02.2021р. (справа №640/3515/19).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні положення містяться і в ч.ч.5,6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, а також приймаючи до уваги умови укладених договорів та специфіку придбаних у контрагентів послуг, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що позивач має в наявності та надав суду усі необхідні та належним чином оформлені первинні документи, які в сукупності фактично свідчать про реальність вчинення та повного виконання спірних господарських операцій, натомість як доводи контролюючого органу, в свою чергу, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину та вимог ч.2 ст.77 КАС України, останній мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази на підтвердження своєї позиції щодо безпідставності задекларованого позивачем податкового кредиту сформованого за господарськими операціями, які в реальності нібито не виконувались.
До того ж, суд 2-ї інстанції також звертає увагу і на неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого, що, в свою чергу, підтверджується судовою практикою Європейського Суду з прав людини («Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03), «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03) і «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25.11.1999р.)).
Вказані вище рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності) та, в свою чергу, чітко визначає правило індивідуальної відповідальності добросовісного платника податків, який не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом і, при сплаті ПДВ має розраховувати на використання свого податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.
Таким чином, усі претензії контролюючого органу до зазначених вище контрагентів позивача є передчасними та фактично носять загальний, неконкретний і абстрактний характер, а також ґрунтуються виключно на припущеннях.
Позивач же, в свою чергу, в судових засіданнях судів 1-ї та 2-ї інстанцій належним чином довів, що здійснені ним господарські операції із вказаними контрагентами мали реальний характер, а факт придбання послуг підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, спричинили реальні зміни його майнового стану та були належним чином відображені у податковій звітності.
Окрім того, в наявних матеріалах справи не містяться жодні докази наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.
За таких обставин, висновок податкового органу про «безтоварний» або «нереальний» характер спірних операцій ґрунтується лише на припущеннях, неправильній юридичній оцінці обставин справи та не підтверджений належними і беззаперечними доказами.
Отже, оскільки зроблені у спірному акті перевірки висновки є поверховими та передчасними, а усі претензії до взаємовідносин контрагентів фактично носять загальний та неконкретний характер, то колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх законних підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 15.01.2020р. №00000540502 (в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3103062 грн. - за основним платежем та 775765,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), №00000550502 (в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3476784 грн. - за основним платежем та 1738392 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями)) і №00000560502, як протиправних.
Що ж стосується інших вимог підприємства позивача, пов'язаних з відшкодуванням (стягненням) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача реально понесених ним судових витрат, що складаються з судового збору за подачу даного адміністративного позову в сумі 21020 грн. та за подачу апеляційної скарги - в сумі 31530 грн., то останні, на думку судової колегії, на підставі вимог ст.139 КАС України та висновків ЄСПЛ, викладених в рішенні від 23.01.2014р. у справі «East/West Alliance Limited проти України» (заява №19336/04), підлягають задоволенню.
І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити й на тому, що згідно з вимогами цивільного та податкового законодавства існує презумпція правомірності правочинів (ст.204 ЦК України) та презумпція правомірності рішень платника податку (пп.4.1.4 п.4.1.ст.4 ПКУ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер.
До того ж, також слід зазначити, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано представником відповідача при розгляді справи в суді 2-ї інстанції.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, деякі висновки суду не повністю відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства, в зв'язку із чим, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати судове рішення суду 1-ї та прийняти нове - задоволення позову.
Керуючись ст.ст.308,310,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСТІР.» - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року - скасувати та ухвалити нове, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСТІР.» - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 15.01.2020р. №00000540502 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 3103062 грн. за основним платежем та в сумі 775765,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 15.01.2020р. №00000550502 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3476784 грн. за основним платежем та в сумі 1738392 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 15.01.2020р. №00000560502 про завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за вересень 2019р. на суму 5323 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ ВП 44104027) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСТІР.» (код ЄДРПОУ 38395560) судові витрати, пов'язані із сплатою судового збору у загальній сумі 52550 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 29.06.2021р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
В.О. Скрипченко