22 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/17618/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 (суддя першої інстанції Юхно І.В.) в адміністративній справі №160/17618/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» з позовом, в якому просив визнати бездіяльність Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» протиправною, що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18141 грн. 83 коп.; стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» на користь ОСОБА_1 , грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18141 грн. 83 коп.; стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 року по день звернення до суду, а саме до 30.12.2020 року у сумі 50 702 грн. 52 коп..
Вимоги позову обґрунтовані тим, що з 06.10.2005 року по 20.10.2020 року проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578, встановлено право осіб рядового і начальницького складу під час звільнення зі служби, зокрема, отримати грошову компенсацію за речове майно, яке не було ними отримано на день звільнення. Відповідачем не була виплачена компенсація за речове майно, у зв'язку з чим, він 20.10.2020 року звернувся до відповідача із заявою щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. 26.10.2020 року відповідачем була видана довідка №1 про виплату грошової компенсації за належний до видачі предмети речового майна, згідно якої сума до виплати становить 18 141,83 грн., але компенсація на час звернення до суду не виплачена. Оскільки грошова компенсація за речове майно не була виплачена відповідачем на день звільнення ОСОБА_1 зі служби, позивач, посилаючись на положення ст. ст. 116, 117 Кодексу Законів про працю України, просить також стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 21.10.2020 року по 30.12.2020 року (день звернення до суду).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)", що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18 141,83 грн. Стягнути з Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18 141,83 грн. (вісімнадцять тисяч сто сорок одна гривня 83 копійок). В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
З апеляційною скаргою звернувся позивач, в якій посилаючись на обставини викладені в обґрунтування позову, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. В обґрунтування щодо незадоволених вимог позову, на які подано апеляційну скаргу зазначив, що підставою для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно є звільнення військовослужбовця з військової служби, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині виплати середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Під час апеляційного перегляду справи встановлено, ОСОБА_1 у період з 06.10.200року по 20.10.2020 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Відповідно до витягу з наказу Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" від 20.10.2020 № 110/ОС-20 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника начальника установи з інтендантського та комунального-побутового забезпечення-начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" було звільнено з 20.10.2020 року у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
20.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особистого користування.
Державною установою "Ігренський виправний центр (№ 133)" 26.10.2020 було видано довідку №1 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума грошової компенсації, яка належить до виплати, становить 18 141,83 грн., однак сама компенсація виплачена не була.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 відповідно до п.23 Порядку №578 має законне право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яка має бути виплачена відповідачем. Щодо позовної вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 року по день постановлення рішення суду, то суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Враховуючи те, що апеляційне провадження у справі відкрито в частині оскарження рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 року по день постановлення рішення суду, підстави для перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року в іншій частині відсутні.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 та в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012.
Переглядаючи позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 року по день постановлення рішення суду, суд зазначає наступне.
На відміну від спеціального законодавства, КЗпП не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст. 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
При цьому, положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як слідує з матеріалів справи та встановлених судом обставин, за позивачем визнано право на отримання компенсації вартості неотриманого речового майна, та як зазначав відповідач отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, пов'язана із відсутністю фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Враховуючи специфіку фінансування державних установ, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача.
Наведені обставини свідчать про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином суд приходить висновку, що ст. 117 КЗпП застосовується, як підстава відповідальності власника (підприємства, установи). Відповідно складом правопорушення є порушення власником строків розрахунку при звільненні, в той час як у даній справі є відповідачем Державна установа "Ігренський виправний центр (№133)", а не власник в розумінні 117 КЗпП.
Крім цього, правовою підставою для виплати грошового компенсації вартості за неотримане речове майно слугуватиме судове рішення прийнятне у цій справі, а відтак компенсація за затримку виплати заробітної плати, що матиме місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст. 117 КЗпП України, а може бути лише компенсацією втрати частини доходу у зв'язку із затримкою строків їх виплати.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та достатніх підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 в адміністративній справі №160/17618/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 25 червня 2021 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва