29 червня 2021 року Чернігів Справа № 620/4306/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області відокремлений підрозділ Державної податкової служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадження Чернігівського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (надалі також - ГУ ДПС у Чернігівській області, відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування позивачу податкового боргу у сумі 5508,36 грн та зобов'язання відповідача списати з інтегрованої картки позивача податковий борг у сумі 5508,36 грн та пеню.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем нараховано позивачу податковий борг в розмірі 5508,36 грн за другий та третій квартал 2019 року, однак у цей період позивач не здійснював підприємницьку діяльність та зазначає, що для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач звернувся лише 30.11.2019, що спростовує факт наявності у нього статусу фізичної особи - підприємця. Також зазначає, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 №620/261/20 визнано протиправною та скасовано вимогу відповідача про стягнення податкового боргу № Ф-13242-17 від 14.05.2019 на суму 2103,90 грн за період 2017- 1 квартал 2019 року з аналогічних підстав.
26.04.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини третьої статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09.2020 № 893 (далі - Постанова № 893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком (у тому числі Головне управління ДПС у Чернігівській області).
Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 2 Постанови 893).
Згідно з наказом Державної податкової служби України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09.2020 № 529 утворені як відокремлені підрозділи Державної податкової служби України територіальні органи згідно з переліком (додаток до цього наказу), серед яких Головне управління ДПС у Чернігівській області.
Згідно з Положенням про Головне управління ДПС у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 №643, Головне управління ДПС у Чернігівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44094124), забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Чернігівської області та є правонаступником майна, прав та обов'язків Головного управління ДПС у Чернігівській області (ЄДРПОУ 43143966).
Наказом Державної податкової служби України «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» від 24.12.2020 №755 розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови 893.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку здійснити заміну неналежного відповідача Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області на належного Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.
Відповідач подав відзив, в якому позов не визнає та зазначає, позивач у попередньому зверненні до суду оскаржував нарахування ЄСВ за перший квартал 2019 року, а державна реєстрація позивача припинена 30.11.2019, тому нарахування за другий та третій квартал 2019 року в сумі 5508,36 грн. є правомірними. Також зазначив, що пеню податковий орган на дану суму заборгованості не нараховував.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до витягу з ЄДР ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 29.03.2004 та 30.03.2004 взятий на облік як платник податків та платник єдиного внеску.
30.11.2019 відповідно до витягу з ЄДР до реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за власним рішенням.
14.05.2019 ГУ ДПС у Чернігівській області відносно позивача прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13243-17, якою, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов'язано сплатити недоїмку у розмірі 21030,90 грн.
11.01.2021 рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду № 620/261/20 податкову вимогу №Ф-13243-17 від 14.05.2019 визнано протиправною та скасовано. Рішення набрало законної сили.
22.03.2021 відповідач листом № 6363/6/99-00-13-04/16 на заяву позивача від 13.02.2021 повідомив, що за період з 01.01.2017 по 30.11.2019 позивачу нараховано податковий борг на загальну суму 26539,26 грн, але на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 № 620/261/20 податковий борг зменшено на 21030,90 грн, тому залишок податкового боргу становить 5508,36 грн.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI), відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI).
1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон України №1774-VIII), яким внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону України №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 1 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин 2 - 4, 8 статті 9 Закону України №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною 5 статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункта 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у 2017-2019 роках.
Так, позивач стверджує, що у спірні періоди не перебував у статусі фізичної особи - підприємця. Податкова ж наполягає на тому, що датою зняття з обліку позивача як фізичної особи-підприємця є 30.11.2019 .
Аналогічне питання було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі за подібних фактичних обставин (№260/81/19). У постанові від 01 липня 2020 року за результатами її розгляду палата дійшла наступних висновків.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон України №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб (далі - ЄДР) та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 2 розділа VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи - підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР записа про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2001 року № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону України №755-IV.
Пунктами 2-4 розділа ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділа ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Як установлено судом, позивач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем з 29.03.2004.
Так, 25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25 березня 2014 року №1155-VII (далі - Закон України № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж, Законом України №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI.
Основною метою проекту Закону України №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості. Для досягнення цієї мети Законом України №1155-VII внесені зміни до розділа ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
В контексті викладеного Велика Пала Верховного Суду зауважила, що статус фізичної особи - підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи - підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи - підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи - підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.
Отже, позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач звернувся 30 листопада 2020 року, у день внесення запису про припинення його статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України № 755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI.
Аналогічний висновок вкладено у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №460/37/19.
Ці обставини встановлені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 у справі № 620/261/20, які відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС не доказуються.
Також суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.11.1999 по справі «Brumarescu v. Romania» («Брумареску проти Румунії») та від 24.07.2003 по справі «Ryabykh v. Russia» («Рябих проти Росії»), відповідно до яких, одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідач вчинив дію, що безпосередньо впливає на майнові права позивача - протиправно нарахував платнику податків суму боргу в розмірі 5508,36 грн. Ця дія відображена шляхом внесення відповідного запису в інтегрованій картці позивача, окремого рішення (документа) з цього приводу контролюючий орган не приймав.
Оскільки єдиним способом фіксації таких дій є їх відображення в інтегрованій картці платника податку, то позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними відповідних дій контролюючого органу та зобов'язання вчинити дії шляхом внесення запису про відсутність боргу зі сплати єдиного внеску на загальнобов'язкове державне соціальне страхування за другий - третій квартал 2019 року у розмірі 5508,36 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, згідно даних інтегрованої картки платника податків, копія якої є в матеріалах справи, відповідачем спростовано доводи позивача про нарахування пені, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 454 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дій Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області щодо нарахування фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 податкового боргу у сумі 5508,36 грн.
Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області відокремлений підрозділ Державної податкової служби України внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичній особі - підприємця ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, шляхом внесення запису про відсутність боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за другий - третій квартал 2019 року у розмірі 5508,36 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь фізичній особі - підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні), сплачений відповідно до квитанції № 1013285152 від 22.04.2020.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області відокремлений підрозділ Державної податкової служби України вул.Реміснича, буд.11,м.Чернігів,14000, рнокпп 44094124.
Повний текст рішення виготовлено 29 червня 2021 року.
Суддя І.І. Соломко